Четвер, 28 Березня

Чи можуть вашу дитину «вигнати зі школи»?

Усі ми рішуче налаштовані проти такого явища, як булінг (цькування), але не завжди легко зорієнтуватись, хто в конкретній ситуації «булер», а хто — його жертва. Уявімо собі таку ситуацію. Дитина не вміє дати ради своїм емоціям, її звинувачують в агресії, частина класу постає проти неї, а слідом за дітьми — і їхні батьки. Парадокс у тому, що начебто агресивна і «у всьому винна» дитина та її батьки самі стають жертвами булінгу, коли цькування вже починається щодо них. Апогеєм такого конфлікту можуть стати збирання підписів, тиск, що мовляв, «вашій дитині не місце в цій школі», «потрібно цю проблемну дитину перевести в іншу школу». Як вдається долати булінг в освітньому середовищі? Чи можливо в наш час відрахувати дитину зі школи? Як це є в звичайних школах, а також у непростих — гімназіях, ліцеях тощо.

«Мені стало страшно, як спілкуються 11-річні діти»

Соломія ЧУБАЙ, співачка, авторка проєкту «Колискові для Олекси», розповіла газеті «Ратуша» про свій пережитий досвід у доланні булінгу в школі стосовно власного сина. Хоча й наголошує — у конфлікті завжди винні дві сторони.

— Спочатку це був шок, коли твою дитину вилучають із шкільного чату, коли дівчатка намовили всіх, щоб вони взагалі не говорили з Олексою, — каже співачка. — Добре, що син в якийсь момент проговорив ці речі, потім я прочитала чат і побачила, як ці дівчата спілкуються з Олексою, коли він просто скинув якусь картинку. Мені було страшно, як нині діти комунікують — це матюки, приниження один одного. Це діти, яким 10-11 років. І тоді я забила на сполох. Ситуацію вдалося виправити, бо дуже правильно вчинила дирекція школи. Вони одразу залучили шкільного психолога, який почав із дітьми працювати. Я, зі свого боку, почала працювати з Олексою із його психологом. В Олекси синдром Аспергера, і звичайно, його поведінка теж не була супер-пупер, ми зрозуміли, що в ситуації винні обидві сторони. Діти не були  повідомлені про специфічну поведінку Олекси. Тому ми взяли Олексиного психолога, і вона, з дозволу дирекції школи, читала дітям лекції про аутизм, про особливість кожної дитини і зачіпала тему булінгу. Шкільний психолог так само провадила окрему командну роботу. Мені сподобалося, що директор окремо поговорив з винуватцями цієї історії, але не погрожував, а насправді намагався з’ясувати, що сталося».

Діти самі б не впоралися, батьки – тим більше

Соломія Чубай розповідає: спершу вони дуже хотіли, щоб до Олекси ставилися, як до всіх, але все-таки не вийшло.

«Я розуміла, що для дітей деяка поведінка Олекси є дивною, до того ж Олекса є різкий, через синдром Аспергера і аутизм він ріже «правду-матку». Він довго замовчував цю історію, я не знала, що відбувається. Аж поки він не сказав, що не піде в школу, і тоді я почала з’ясовувати, що відбулося. Коли ми пішли на зимові канікули, то було вже дуже тяжко. Я не могла зрозуміти, чому навіть ті однокласники, які приходили до нього на день народження, ті, з якими він спілкувався, перестали з ним говорити. Я не знала, як чинити, чесно кажучи. Пробувала поговорити з директором, це помогло, але найбільше допомогло, коли я дала коментар на одному з телеканалів. Тоді батьки трохи прийшли до тями, бо раніше вони до мене дзвонили і казали, що тільки Олекса винен. Я ж відповідала, що в конфлікті винні завжди дві сторони. Тепер я його питаю, він говорить, що все нормально. Але ще раз кажу — була проведена велика робота самої дирекції школи. Діти самі б не впоралися, а батьки — тим більше. Бо, звичайно, коли зачіпають наших особистих дітей, то емоції зашкалюють, і ти вже не дуже тверезо мислиш.

І ще один момент — визнавати проблеми. Бо дехто казав: «Боже, та це ж маленька дівчинка, вона не могла…». Робиш скрін листування цієї дівчинки — і в тебе волосся на голові дибки. Дивно чути, але насправді дівчатка жорстокіші ніж хлопчики, вони більш вишукані в такому психологічному контексті».

У деяких школах діє «третє чи четверте попередження»

«Моя така порада батькам особливих дітей, яких дають в інклюзію, щоб усе-таки одразу говорили про особливості дитини, збирали вчителів і окремо – батьків, — радить Соломія Чубай. — Добре, що я не помилилася з вибором школи. «Будокан» — школа східних мов і єдиноборств, тут їх вчать цих єдиноборств, але водночас вчать керувати і контролювати свою агресію і свою силу. І важливо, що була правильна комунікація в школі — директора, вчителів, класного керівника, психолога і батьків.

Проблема булінгу йде з дому, бо діти своєю поведінкою віддзеркалюють те емоційне середовище, яке є в сім’ї. Діти говорять тими словами, якими говорять вдома батьки». «В відомих мені кількох школах діє третє чи четверте попередження, якщо дитина не дотримується правил — і тоді зі школи відраховують. Але це школи, в які важко потрапити, вступаючи до яких діти проходять співбесіду», — ділиться спостереженнями співачка.

Не поміг ні тиск батьків, ні їхні підписи

Завуч із виховної роботи Золочівського ОЗЗСО І-ІІІ ступеня № 1 Ірина Панькевич розповіла випадок, який трапився в її педагогічній практиці:

«В нас вчився хлопець, це була гроза школи — як він ішов по коридору, то всі ховалися: він міг плюнути, копнути когось, облаяти вчительку… Батьки довго обурювались, збирали підписи, щоб ту дитину відрахували. Ми не могли їм сказати: у вас нічого не вийде… Ми переконували, пояснювали, що не можемо вигнати зі школи, бо в Конституції гарантоване право на безкоштовну освіту. В результаті не поміг ні тиск батьків, ні їхні підписи.

Після 8-го класу цей хлопець загримів до виправної колонії. Потім повернувся — в 9-й клас, і ми мусили його довчити. Він сидів за окремою партою. Але після колонії цей хлопець посерйознішав, то вже таких проблем ми з ним не мали.

Ми можемо перевести дитину в іншу школу, а вигнати — категорично ні.  Наприклад, в мене була така ситуація, коли я просила батьків перевести дитину в іншу школу (по сусідству з їхнім домом), щоб «розбити» не дуже хорошу компанію».

Кодекс безпечного освітнього середовища

Галина ДЬОМІНА, практичний психолог Золочівського НВК «Школа радості» – ДНЗ», розповіла репортеру «Ратуші», як процес знешкодження булінгу виглядає зсередини і чому тепер практично не вдаються до такого крайнього заходу, як вигнання зі школи. І почала з розповіді про документацію:

«Має бути певний документ, затверджений дирекцією школи, укладений радою школи (в раду школи входять психолог, учнівське самоврядування, представники батьків, педагоги, дирекція). Цього року з’явились нові документи — Абетка директора, яка вміщає всі розділи, які стосуються освітнього процесу. В цій абетці вміщений Кодекс безпечного середовища. На основі нього кожен заклад освіти має укласти свій власний, але відштовхуючись від певних правил, які повинні бути. Насамперед у Кодексі безпечного середовища мають бути прописані певні заходи, які мають працювати на запобігання булінгу. Це є різні бесіди, сходини на цю тему. Наприклад, у моїй роботі — мінітренінги (бо повноцінний тренінг триває 8 годин, ми не можемо на стільки відлучити дітей від процесу навчання), консультації, бесіди. Вони проводяться як у великих групах — класах, так і в малих і, зокрема, індивідуальне консультування. Також у тому Кодексі прописані певні наші дії в разі, коли виникає булінг: хто кого повідомляє і що ми маємо робити далі. Наприклад, класній керівничці розповіли дівчатка чи хлопчики про те, що хтось там когось постійно ображає, псує майно, речі. Спершу вона має з’ясувати: чи це відбувається систематично, чи просто десь один раз, «магнітні бурі» трапилися Діти можуть повідомити і мене, бо в нашій школі невелика кількість дітей і в нас із ними довірливі стосунки. Але найчастіше спочатку йдуть до класного керівника — інформуючи його про проблему. Також вони можуть розповісти батькам, а ще — частенько вирішують проблему на рівні колєжанок-друзів.

Потреба самоствердитися, знайшовши слабшого

   — Якщо діти розповіли батькам, вчительці, то, відповідно, мають бути повідомлені вже всі — психолог, дирекція — і діяти за певною схемою, — розповідає психологиня. — Я, своєю чергою, проводжу роботу з дітьми, спочатку з певною групою осіб (чи однією особою), яка чинила булінг. Визначаю, чим спричинена така поведінка, адже будь-яка поведінка має якісь причини. Наприклад, у підлітковому віці є велика потреба дітей самоствердитися. Відповідно, якщо дитина відчуває якусь внутрішню агресію, яка їй передалася (можливо, в сім’ї є джерело агресії, хтось когось ображає, або, наприклад, нині вони часто дивляться відео, грають різні ігри, які провокують таку озлобленість). А значить, десь треба її вилити, правда? А виливають вони переважно на слабших від себе, шукають жертву, яка є емоційно слабша, яка не може дати відсіч. Статеве дозрівання і гормональний дисбаланс також провокують таку «нервозність», дитина стає схожа на їжачка, який «їжачиться» на будь-які зауваження, пропозиції.

А бувають певні розлади поведінки, невротичні розлади, але це ми вже заходимо на ділянку психіатрії, коли батьки приховують певні діагнози. Таких дітей я раджу забирати одразу після уроків, не залишати на групу подовженого дня. Бо дитина після уроків емоційно втомлена, і після обіду може виявляти агресію стосовно вчителів, дітей, вихователя. Інклюзія — це трохи інше, в нас п’ятеро дітей вчаться на інклюзії, і там проблем нема — навпаки, це позитивно впливає на інших учнів у тому плані, що вони стають співчутливі, емпатійні до тих діток, що є на інклюзивному навчанні.

— А діти переважно йдуть на контакт у розмові з психологом?

— Так, індивідуально йдуть на контакт. Звісно, це тривала робота, за одну розмову дитина не розкриється. Також спілкуюся з класним керівником, розпитую про сім’ю, в якій живе дитина, як спілкується з однокласниками, з ким дружить, яке її коло спілкування, яка успішність у навчанні. Визначаючи причини, звісно, треба спілкуватися з батьками, розповідати, що першоджерелом такої поведінки є певні труднощі у вихованні, наслідки виховання (чи невиховання). Діти дуже часто спостерігають на емоційному рівні дії чи розмови батьків і копіюють їх, намагаючись в класі ставлення власних батьків до якоїсь дитини чи вчителя зробити і власним ставленням до цієї дитини чи педагога. І, скажімо, якщо хлопчик бачить, що тато до мами погано ставиться, ображає, відповідно, той хлопчик маму не буде поважати і в майбутньому, найімовірніше, не буде поважати своєї дружини. Частенько причиною такої поведінки є сім’ї, в яких склалися складні життєві обставини. Коли, скажімо, мама на заробітках, а тато не має часу на дитину, або навпаки. Коли є брак спілкування в сім’ї. Тоді дитина створює своє коло спілкування, знаходить близьких по духу, і так створюються групи. Бо в підлітків провідна діяльність – спілкування з однолітками, а батьки не завжди можуть бути другом дитині.

Дитина відгороджується, бо батьки прогаяли момент

— У підлітковому віці, мені здається, багато хто з дітей закривається, відгороджується від батьків, хоч, напевно, це вина самих батьків…

— Відгороджується, бо коли в молодшому шкільному віці, або у віці до п’яти років, коли формується соціальна сфера, з дитиною потрібно було говорити, розмовляти про те, як їй правильно бавитись, грати з нею розвиваючі ігри, то мама цей момент згаяла, бо мала інші справи. Нині спостерігаю частенько, як батьки сидять у телефоні, а малюк собі бавиться. Включили мультики, дали інший телефон, і дитина собі «соціалізується» в телефоні.

А далі, можливо, батьки вже хочуть говорити з дитиною, будувати довірливі стосунки, а дитина не відкривається, бо було пропущено той момент, коли дитина хотіла відкритися, потребувала бесіди, допомоги, напрямку, як поводитись із дітьми.

— Чи часто бувають випадки, коли не лише діти, а й батьки налаштовані проти якоїсь дитини і звертаються з цим, тиснуть, щоб забрати цю дитину зі школи?

—  Бувають, тоді ми кличемо батьків з обидвох сторін і говоримо з ними, проговорюємо цю ситуацію, намагаємось понизити градус напруги. В Кодексі безпечного освітнього середовища мають бути прописані всі дії. Створюється робоча група з вивчення ситуації, що склалася, залучаються батьки, представники учнівського і батьківського самоврядування. Робоча група проговорює ці питання, спостерігає за дитиною (чи дітьми), проводить певні консультації, бесіди щодо конкретного конфлікту

Дитину ставлять на Раду профілактики правопорушень. Зазвичай головою цієї ради є завуч з виховної роботи, туди входять психолог, класні керівники, дирекція. Місяць ми систематично, поглиблено спостерігаємо, як поводяться діти, які порушували поведінку, спілкуємося з ними, вони в нас «на пильному оці». Коли дитина знає, що вона проконтрольована, то починає поводитись по-іншому і відбувається виховний вплив.

Коли ми дамо можливість їй себе якось проявити, задіємо в якихось заходах, дамо якісь певні доручення, повірте, виховний вплив буде. Коли мама зрозуміє, що дитині важко в школі бути до вечора, на групі подовженого дня, і забере хоч три рази на тиждень в обід. Тобто дитині неодмінно треба зняти емоційне напруження, принаймні побувши наодинці сам зі собою, коли нема шуму, надмірних активностей з боку середовища. Щоправда, інколи я радила батькам, чи вони самі доходили такого висновку, що дитину треба перевести в інший колектив. Не треба її мучити, якщо ви відчуваєте, що ваша дитина в цьому колективі не може до кінця розкритися, соціалізуватися, сформуватися, їй некомфортно з якихось причин, її ігнорують — думайте чи не краще її перевести в іншу школу, інший колектив, де вже сформовані соціальні ролі.

Допомогти і кривднику, і тому, кого кривдять

— Про виключення зі школи в нашій школі питання не ставиться ніколи, — веде далі Галина Дьоміна. — Стараємося надати допомогу і кривднику, і тим кого кривдять, щоб вони далі могли навчатися, соціалізуватися. Бо знову ж таки: не дитина погана, а її вчинки. Виганяють зі школи в тому випадку, коли ні в кого нема бажання з нею працювати. Або ж тоді коли робота не дає результату, то батькам можуть порадити перевести її в іншу школу. Якщо в Кодексі безпечного освітнього середовища певної школи прописано: «якщо проведені всі дії, проведена велика робота з дітьми, батьками, вчителями, консультації поліції, і нічого не допомогло — тоді рада визначає відрахування зі школи», але це треба дуже-дуже обґрунтувати. Ми в нашому Кодексі такого не прописували. В нас найбільш крайній метод, коли пророблена робота і ми не даємо ради з проблемою — виклик поліції, повідомити в дитячу кімнату поліції. Не бажано, коли мама тільки дізналася, що її дитину «булять», одразу йти в поліцію. Спочатку варто вирішувати на рівні класного керівника, шкільного психолога. Бо так можна пропустити той виховний момент, коли ми можемо розібратися на місці самі, погасити конфлікт, натомість з боку міліції підуть жорсткіші методи. Чіткі кардинальні кроки позбавляють правильного процесу виходу зі ситуації. До такої дитини, мама якої викликала поліцію, можуть вже насторожено ставитися інші діти, і як у цьому середовищі дитині далі соціалізуватися?

Найлегше сказати, що «ти такий народився, злий і недобрий»

Ігор КОРНІЄНКО, завідувач кафедри практичної психології Львівського обласного інституту післядипломної освіти, кандидат психологічних наук, розповів «Ратуші»:

— За свою педагогічну діяльність я не знаю жодного випадку, коли дитину б вигнали зі школи. Десь в радянські часи був пункт, що дитину з виховною метою виключали зі школи. Але я ще трішки попрацював і в радянський час в освіті — то не пам’ятаю таких моментів.

Від однієї дитини мало що залежить, це має бути спільна робота, комплексні зусилля, враховувати багато чинників. У Львові кожна школа має практичного психолога і соціального педагога. Якщо шкільному практичному психологу важко впоратися з конкретною проблемою — тоді є соціальні служби для дітей і молоді, там також є психологи, соціальні працівники. Не буває ситуацій безвихідних. Найлегше сказати, що «ти такий народився, злий і недобрий». Якщо людині говорити, що в неї голова квадратна, то в неї голова сквадратіє.

Але завдання практичного психолога у школі — визначити, в чому є проблема дитини: чи це якісь патологічні риси характеру (що, зрештою, рідко буває) психологічна занедбаність, чи якийсь психологічний протест проти чогось — проти сімейних конфліктів, проти ставлення однокласників чи їх батьків, проти ставлення педагога до дитини… Не секрет, що частина педагогів люблять навішувати ярлики на дитину, наприклад: «Я навіть тобі не буду давати це завдання, бо ти й так з ним не впораєшся». Можна навести багато випадків, коли батьки мають свій внутрішній конфлікт і переносять його на дітей. Навіть якщо батьки це приховують, то діти дуже інтуїтивні, тому це на них впливає. Як правило, є проблема комунікації в таких сім’ях. А дитина шукає спілкування, тому вона піде в те угруповання, де її вислухають, сприймуть.

Основне завдання виховання дітей — на сім’ї

— На сьогодні, як на мене, треба переставити акценти – повинна бути відповідальність батьків за виховання дитини, — наголошує психолог. — Завдання школи – навчити дітей чогось – дати певну суму знань, володіти вміннями, навичками. Це не відкидає виховної функції школи, але основне завдання виховання дітей лежить на сім’ї. Будь-яка дитина – дзеркало тих стосунків, які існують в родині. Якщо вона, звичайно, психічно здорова. Тому треба розв’язувати проблему з залученням батьків. Є різні сім’ї, з різними цінностями, поглядами на виховання дітей. Якщо батьки не хочуть виконувати своєї функції — для цього є інші органи — наприклад, опікунська рада, органи опіки при райдержадміністраціях, ювенальна поліція, врешті-решт прокуратура. Бо якщо батьки не виконують своїх функцій — порушуються права дитини на освіту, на життя в нормальних умовах.

Таким дітям протипоказані контактні види спорту

Агресія — це енергія, тому треба ту дитячу енергію спрямувати в конструктивне русло, — радить вихід зі ситуації Ігор Корнієнко.

— Найперше — це спорт. Єдине, що для дітей, схильних до агресії, протипоказані контактні види спорту — бокс, карате, боротьба — бо такі види спорту тільки провокуватимуть агресію. Агресія повинна виходити з дитини опосередковано – скажімо, волейбол, теніс, тобто через удари м’ячиком об поверхню. Плавання — шикарний вид спорту, вода забирає негативну енергію в людини, до того ж дитина так втомиться, що в неї просто не буде сил на такі речі, — радить психолог.

Не зовсім законно, але можливо

Юристка Ірина Тарас прокоментувала «Ратуші», чи можна в законний спосіб відрахувати (читайте — вигнати) дитину зі школи.

Право дитини на освіту закріплено статтею 28 Конвенції про права дитини, ухваленої Генеральною Асамблеєю ООН 20.11.1989 року та ратифікованої Україною 27.02.1991 року, яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України.

Відповідно до Наказу МОН від 16.04.2018  № 367, із закладу освіти відраховують учнів, які: 1. Здобули повну загальну середню освіту та отримали відповідний документ про освіту; 2. Зараховані до іншого закладу освіти для здобуття повної загальної середньої освіти; 3. Переводяться до іншого закладу освіти; 4. Вибувають на постійне місце проживання за межі України.

   Тобто, на цей момент, цей перелік є вичерпним, однак у школі є й інші важелі впливу і до них можна віднести:

   – Внутрішніми документами (Статутом, Правилами поведінки, трудового розпорядку, тощо) можуть бути передбачені додаткові підстави для відрахування дитини із школи. Це не зовсім законно, але можливо.

   – Навчальний заклад може повідомити орган опіки і піклування, що батьки неналежно виконують свої обов’язки, у випадках, коли дитина має негативну поведінку тривалий час чи постійно зриває уроки.

– За булінг дитину або батьків можуть притягти до адміністративної відповідальності?

   – За рішенням педагогічної ради та відповідно до наказу керівника можуть бути відраховані (чи переведені на іншу (крім денної форми здобуття загальної середньої освіти у цьому самому чи іншому закладі освіти) учні 9-го класу, яких було зараховано до закладу за результатами конкурсу і які здобули початковий результат (1, 2 чи 3 бали) чи не здобули жодного результату річного оцінювання та (або) державної підсумкової атестації з одного з предметів, що ними вивчалися поглиблено відповідно до освітньої програми та навчального плану закладу освіти чи індивідуального навчального плану учня.

Світлана ПАВЛИШИН, Христина СЛЮСАРЧУК

Share.

Leave A Reply