Четвер, 28 Березня

Чи сумісні геній і лиходійство?

У театрі „Воскресіння” — нова музично-феєрична вистава „Моцарт і Сальєрі”

„Моцарте, ти не варт самого себе. Ти — Бог” (Сальєрі) — „Божество моє щось зголодніло” (Моцарт) — ці вигадані Олександром Пушкіним діалоги двох видатних композиторів XVIII століття на тлі драйвових аранжувань музики Вольфганга Амадея у виконанні рок-оркестру звучать у новій виставі театру „Воскресіння”, прем’єра якої відбулася 18 грудня.

У постановці Алли Федоришиної пушкінська „маленька трагедія” „Моцарт і Сальєрі” перетворилась на музичну феєрію, бо, як розповіла „Ратуші” головна режисерка театру „Воскресіння”: „Ми прив’язувалися більше до музики Моцарта. Музика Моцарта дуже легка. Нині дуже важкий час, люди не хочуть уже трагедій, бо цих трагедій багато в житті… а музика Моцарта вічна, тому що вона від Бога — це талант, який у всі віки, завжди буде. Її можна грати і в класичному, і в сучасному вигляді — кожен знайде своє в цій музиці. І тому ми прив’язувалися до цієї легкості”.

„Це не сюжетна вистава, і актори мають можливість імпровізувати текстом як музикою, це дуже важливо в цій постановці. Задіяні у виставі також рок-оркестр і молоді актриси, які є одночасно і фанатками Моцарта, і ученицями, і нотами. Тому дуже багато гарних дівчат, гарної пластики і музики”, — анонсувала Алла Федоришина.

В основі вистави — діалоги Моцарта і Сальєрі у виконанні двох провідних акторів театру, заслужених артистів України — Володимира Губанова (Моцарт) і Петра Микитюка (Сальєрі). Роль Моцарта в цій постановці для Володимира Губанова бенефісна — у травні актор відзначив 50-ліття. Що ж до Петра Микитюка, то він ще й виступив у новому для себе амплуа перекладача — в основу дійства ліг його переклад п’єси „Моцарт і Сальєрі” українською мовою. До речі, Петро Микитюк так зворушливо-правдоподібно-комічно грає клекіт почуттів у душі Сальєрі, що мало не вперше ловиш себе на… співчутті до заздрості („Заздрість” — один із первісних варіантів назви цього твору Пушкіна).

Рокові нотки у знайомих мелодіях додають пристрасті, дівчата з кордебалету шаленіють і стежать за кожним помахом руки маестро, а сам Моцарт у виконанні Володимира Губанова драйвовістю і темпераментом схожий на рок-зірку. І можливо, якби Вольфганг Амадей жив у наші дні, він був би саме таким.

Вистава візуалістична, настроєва, легка, — втім, вона дає поживу для цілого клубка роздумів.

Під час її перегляду глядач може задуматись, яка чорна несправедливість спіткала композитора Антоніо Сальєрі, а точніше його ім’я, що, не в останню чергу завдяки „маленькій трагедії” Пушкіна, стало світовим символом заздрості, лиходійства. Сьогодні ми знаємо, що ця історія про отруєння Моцарта — ніщо інше як епічний фейк, вигадка, яка знищила репутацію одного з найкращих диригентів XVIII століття, автора понад 40 опер, що з великим успіхом йшли на сценах Європи, одного із засновників Віденської консерваторії, педагога, який виховав чимало яскравих композиторів (зокрема Л. Бетховена, Ф. Шуберта, Ф. Ліста, а також сина Моцарта Франца Клавера, який понад 25 років жив у Львові).

Можна також замислитись над позірною, оманливою легкістю буття генія, коли здається, що його обдарування йому дісталося задарма, „впало з неба”. Відчути, як нестерпна легкість, з якою Моцарт викидає „на гора” свої шедеври, роз’ятрює душу талановитого ремісника Сальєрі, попри те, з якою дружньою повагою ставиться до нього Моцарт, п’ючи отруєне вино „за щиру спілку, що єднає Моцарта й Сальєрі — двох синів гармонії”. Пережити ще раз трагедію фіналу. Задуматись про те, як кожному з нас давати раду зі своєю власною заздрістю, щоб вона не руйнувала нас зісередини, як долати власні комплекси. „Сальєрі — бухгалтер, який чітко, добре робить свою роботу, але він — не геній, йому нічого не приходить з небес, і він формулами пише, й оці внутрішні комплекси людини, яка вважає себе генієм, а насправді таким не є, спонукають його до негарних вчинків”, — ділиться роздумами головна режисерка театру Алла Федоришина.

Можна, врешті, смакувати хорошим перекладом пушкінської поезії, який зробив Петро Микитюк, і збагатитися кількома цитатами, як-от: „Геній і злодійство — дві речі несумісні”; „Я музику розтяв як труп — довірив алгебрі”; „Як чорні мислі опосядуть враз — то відкоркуй шампанського плящину або читай „Весілля Фігаро”; „Нас мало — обраних щасливих трутнів, які плюють на користі нікчемні, єдиного прекрасного жерців”. А можна й просто, без жодної аналітики, смакувати виставу, підстрибуючи в такт музиці, розкошуючи чудовою грою акторів.

Світлана ПАВЛИШИН

Share.

Leave A Reply