Середа, 22 Вересня

Cкандальні пристрасті за львівським Моцартом

Мало який пам’ятник у Львові не зумовлює суперечок і конфліктів. Після засідання виконкому Львівської міської ради 29 квітня пристрасті розпалилися навколо погодження пам’ятника Францу Ксаверу Моцарту на площі Маланюка. Син Вольфганга Амадея Моцарта прожив у Галичині й зокрема у Львові 30 років, а 2021-го відзначаємо його 230-річчя. Про намір встановити пам’ятник та про його вигляд львів’яни дізналися саме з рішення виконкому. Жодних попередніх публічних обговорень чи узгоджень з мистецькою спільнотою та громадськістю не було. Можливо, в міській раді вже втомилися від тривалих дискусій і пошуку компромісів, які доводилося провадити, наприклад, щодо реконструкції вулиці Степана Бандери. Або є якісь інші причини кулуарності рішення. У соцмережах активно дискутують насамперед про концепцію скульптури авторства австрійського скульптора Себастьяна Швайкерта, а також про те, що її львів’янам нав’язала влада, не спитавши думки громади. Львівські митці, науковці, громадські активісти по-різному оцінюють образ, у якому Моцарт-син має вже влітку постати на площі, звідки свого часу забрали пам’ятник письменникові Степану Тудору.

Тінь батька, захована в перуці

   Показово, що авторське пояснення концепції, «щоб це було відомо, бо його ніде не подавали», оприлюднила в соцмережах викладачка ЛДМУ ім. С. Людкевича Роксолана Гавалюк: «Дозвольте розказати про задум твору, бо я трохи в курсі. Так, у нас не звичні до концепційних пам’ятників-алегорій, бо в світі це давно практикують — і тим відважніше, на мою думку, рішення встановити саме такий. Автор прагнув показати, як тяжіла над Моцартом-молодшим тінь авторитету і генія його батька. Все його життя, вся його доля пронизані прагненням матері, колег по фаху, публіки бачити в ньому лише сина Моцарта, не його самого. І коли йому вдавалося вирватися з-під цього вантажу, було здивування — ну ти диви, і він щось уміє і чогось вартий! До того ж він представляв нову, романтичну добу, тому вивільнення було природним і необхідним. Верхня частина пам’ятника — мара-перука (образ традицій класицизму і авторитету батька, якого він ніколи не знав і всюди шукав його тінь, спогади про нього, рідних, які його пам’ятали, прагнучи його пізнати і зрозуміти). В тій перуці-хмарі по центру видніється його обличчя. Нижня частина — його власний шлях, тому зроблено акцент на ноги і на пачку нотних листків у правій руці, які він тримає перед собою. Сам же його крок дещо танцювальний, тому обране балетне трико. Диригентка Оксана Линів пояснює це так: «Танцювальна поза і трико — апеляція до балів і оперних театрів, з вражаючими зовнішніми ефектними костюмами, декораціями, балетними сценами в оперних постановках як до улюбленої розваги аристократії XIX століття». Адже Моцарт-син писав здебільшого музику для аристократичних салонів і приватних забав, для благодійних концертів і зустрічей коронованих осіб. А мріяв — про церковну музику… На фото макет, розміром 75 см. В реалі символічні важливі смислові деталі будуть помітніші. До слова, скульптор — дуже титулований і визнаний митець», — ідеться в інформативному дописі Роксолани Гавалюк. Вона також розмістила в обговоренні сучасні пам’ятники Моцарту і Бетховену, які є в австрійських містах поряд із «класичними».

   «Створена модель пам’ятника показує сина Моцарта у символічному диригентському русі, з перебільшеною старовинною бароковою перукою, яка символізує його зв’язок з легендарним батьком, відповідальність перед славою якого він усе життя відчував, а також з його дідом Леопольдом, основоположником музичної династії Моцартів. Під перукою чітко проглядається портрет Франца Ксавера Моцарта в типовому образі композитора доби романтизму, що символізує зміну мистецьких епох. Легка танцювальна поза та театральний диригентський жест означають зв’язок Моцарта-молодшого зі Львовом, коли декілька років поспіль він був капельмейстером, а пізніше — головним диригентом Цісарсько-королівського привілейованого міського театру, а також диригентом та засновником відомого у Львові Товариства Св. Цецилії», — повідомляє пресслужба Львівської міської ради. Встановлення у Львові пам’ятника Францу Ксаверу Моцарту ініціювали фестиваль LvivMozArt, наукове товариство Mozartiana Galicia та Міжнародна фундація Моцартеум.

Музика, туризм, кава

Проєкт, який був представлений на виконавчому комітеті, є дуже сміливим, вважає міський голова Львова Андрій Садовий: «Переконаний, що багато шанувальників Моцарта будуть спеціально приїжджати до Львова, щоб побачити цей пам‘ятник, постояти біля нього, випити кави. Взагалі, вибудовується музичний простір, бо є вул. Ліста, готель «Шопен», філармонія, вул. Чайковського». За словами мера, мистецька композиція — подарунок від австрійців, а місто буде облаштовувати простір, спільно з бізнесом та благодійниками. Бо, додав міський голова, «думаю, що кількість кави, випитої в сусідніх готелях, виросте вдвічі-втричі».

Карнавал, бароко, Австрія

   За словами директорки фестивалю LvivMozArt, головної диригентки Опери та філармонійного оркестру в місті Ґрац Оксани Линів, пропонована скульптура «дасть дуже гарний імідж для Львова, адже наше місто йде не консервативним шляхом історичного зображення композитора, а обирає новий, сучасний мистецький напрям. Франц Ксавер Моцарт був видатним львів’янином. Його скульптура об’єднуватиме Львів із Зальцбургом та Віднем, як Франц Ксавер з’єднаний зі своїми попередниками. Ідея Австрії, Моцартеуму — символічно підкреслити: як Моцарт приїхав до Львова з Відня, так і скульптура прибуде з Австрії. Форму виготовляють у зальцбурзькому ательє, тоді її відлиють у Львові. Скульптура дуже театральна, в стилі венеційського карнавалу, відразу відсилає нас до епохи бароко, і це цікаве переосмислення класики в сучасному стилі. Це третя сучасна скульптура в світі, присвячена Моцартам».

Як вважають у міській раді, обрана для встановлення скульптури площа вдало відповідає концепції проєкту своїм історично-географічним розташуванням і тісною дотичністю до музичної культури міста. Запланована дата відкриття пам’ятника — 26 серпня, до фестивалю LvivMozArt 2021. Як повідомила «Ратуші» Оксана Линів, висота пам’ятника – 2,7 м без постаменту, разом із постаментом – приблизно 3,1 м. За її словами, проєкт фінансують меценати.

Розмаїття думок

  Якщо раніше ідея нового пам’ятника у Львові викликала в частини жителів несприйняття через свою умовну «леніноподібність», нерідко певну «соцреалістичність», то скульптуру Моцарта-сина не всі сприймають зокрема через її «некласичність» та відмінність. Однак лінія поділу не пролягає тут між умовними «новаторами» та «консерваторами», і не можна сказати, що ті, кому не подобаються традиційні львівські пам’ятники, захоплені пропонованим образом Ксавера Моцарта, і навпаки. Бо є ті, хто переконаний: треба з чогось починати і хоч якось відходити від звичного візуального ряду монументів у місті, тому нехай пам’ятник недосконалий, головне, що він інший. Є такі, хто не вважає, що будь-що нове та епатажне обов’язково можна трактувати як мистецтво і що варто в такий «екстремальний» спосіб експериментувати з містом. Є ті, кому пам’ятник щиро сподобався, без будь-яких «але», і кому категорично не до вподоби. Є такі, що толерують мистецькі експерименти, але не вважають, що пропонований проєкт — належного рівня. (на фото — пам’ятник Вольфгангу Амадею Моцарту, встановлений у 2005 році у Зальцбургу)

   Громадська діячка Олеся ДАЦКО висловлює думку тих, хто категорично не сприймає ідеї пам’ятника: «Дуже агресивне і, на мою думку, не на тому, що треба, акцентоване, творіння планують поставити просто перед прокуратурою на Маланюка. Для того простору дуже неприродним є це агресивно золото-чорне творіння — воно взагалі не вписується в той класичний простір! Доки нам ліпитимуть то Ромео з Джульєттою, Кульчицьких, то напівголих Моцартів із прикритими майже фіговим листочком геніталіями і голими сідницями? На цьому явно зроблено акцент. А ще чорний колір, яким насичують місто — перетворюють Львів на прототип гробу. Чорні будинки, без зелені. Тепер ще чорні пам’ятники. Морально — це  точно чорнуха. Ну і в Україні, і зокрема у Львові, є багато дуже талановитих скульпторів, то за яким критерієм обирали австрійця з цією чорнухою? Без конкурсу, без проєкту, без детального плану!».

   Засновниця галереї «Зелена канапа» Олеся ДОМАРАДЗЬКА схвально оцінює проєкт пам’ятника: «Перш за все мені хочеться побачити його в середовищі. Бо пам’ятник мусить гарно вписуватися в ландшафт. Мені пам’ятник зрозумілий так: бачу експресію диригента, в нижній частині — ноги в балетній позі говорять про те, що він був причетний до балету, напевно, через свою музичну діяльність. Стилістика сучасна з гротескністю бароко, часу, в якому він жив. Мій вердикт: пам’ятник добрий. Він не подібний на тих статичних «істуканів», яких ставлять у наших містах. І мені здається, що завдяки своїй такій подібності на якийсь природній об’єкт (ніби скелі Довбуша))) він буде гармонійно вписуватися поміж дерев на площі».

  У художника Євгена РАВСЬКОГО проєкт викликав низку запитань: «Сама ідея відзначити ювілей Франца Ксавера Моцарта, зокрема встановити йому пам’ятник, дуже класна. Але річ у тому, як це роблять і які смислові навантаження вкладають. Може бути впізнаваний образ композитора, адже збереглися його зображення, а може бути суто алегоричний. Може текти вода чи дути вітер, можна поставити екран і цілодобово крутити його образи. У сучасному світі уже є дуже багато алегорій, і кінетичні скульптури робили задовго до нас. Мені бракує слів і смайликів, щоб коментувати цю роботу, що мені проєкт цього пам’ятника не сподобався, і це стосується й естетичного аспекту, і смислового наповнення. Прочитав в інтернеті відсилання на бароко. Але будь-що можна назвати бароко, тільки де воно тут? Але все ж насамперед виникає запитання до тих, хто погоджував скульптуру. Хто вирішив, що вона має бути у Львові? Вони дивилися наживо, чи їм запропонували фотографії? Чи це було відео, вони бачили його довкола, знають розмір, пропорції? Чи була співпраця з архітектором? Чому саме цю площу обрали? Багато запитань, на які наразі немає відповідей».

Коментарі з фейсбуку

Василь Петрик: «Має бути архітектурний конкурс! Не можна «кулуарним способом» у закритому режимі вирішувати встановлення пам’ятників! Відкритість, дотримання законів України має бути першим правилом громадянського суспільства. А «парєшать» із Садовим — принцип шахраїв-забудовників!».

  Юрій Винничук: «Але це краще, ніж Чорновіл, Івасюк, Вербицький, Шевченко, Франко і т. д.».

Andrij Pavlyshyn: «Це залежить, чи користуватися при цьому окулярами, чи ні. Якщо близькозорість зашкалює, то видно тільки чорно-жовту гаму династії Габсбургів. Але якщо вдягнути окуляри, то можна зауважити, що всі недоліки вищеозначених пам’ятників тут помножені на тисячу. Хіба що Ти вважаєш, що доведений до максимуму кітч перестає бути кітчем».

  Oleksandra Sladkova: «Я, звісно, не по скульптурі і не по пам’ятниках, але жаху не бачу. Хоч якийсь рух в бік актуального від кітчу і давно виродженого трупу монументалізму. Було б більше актуального, може б, смак в мене і виробився. Зрозуміло, що перший приклад буде всім виглядати дико. Але от сказали, що така скульптура просить барокового середовища, то підтримую».

Olena Zelena: «Не бачу я іронії у цьому творі, подивилася на доробок автора, випала в журбу… Нам пороблено».

   Evgen Bulavin: «Я би висловив довіру автору. Це лише алегорія життєвого шляху композитора, яскраво подана в пластиці, притаманній цьому митцю. Не конкурси дають вдалі проєкти, а талановиті митці!!! Цей пам’ятник викличе у тих, хто не знайомий з творчістю Ксавера, тільки інтерес та зацікавлення його музичними композиціями. Цей пам’ятник гротескний і легкий. Мої діти схвалили. Але сказали, що це неординарне і не для всіх. Мені дуже не подобається цькування творчої особистості, тому я однозначно підтримую митця, навіть якщо його концепт буде розходитись з моїм світосприйняттям».

Роксоляна Мисько-Пасічник: «Сучасне мистецтво часто культивує естетику огидного, карикатурного, навіть того, що викликає страх. То з цього огляду цей проєкт ще зовсім «мирний». Ідея народження нового Моцарта, нового стилю з «кокона» предків — дуже цікава, але чи саме це зрозуміють глядачі, не впевнена. Як експонат на виставці — має право на життя! Як пам’ятник для публічного огляду випадкових перехожих — однозначно ні!».

Юрій Лаврін: «Чи не перший за років 20 пам’ятник планують поставити, який хоча б якось намагається стояти у ногу з часом… Хоча підозрюю, що свята Галичина не дозволить цьому «мракобіссю» бути».

Наталя ДУДКО

Share.

Leave A Reply