П’ятниця, 29 Березня

ДЕТЕКТОР «ГРІШНИЦІ»

Еротичний зін з ознаками скандальності

Черговий навколомистецький скандал трапився у Львові. Цього разу — з ознаками еротики та закидами в порнографії. Львівський муніципальний мистецький центр звинуватили в пропагуванні порнографії через поширення журналу «Грішниця». Керівництво центру повідомило, що має правову експертизу, яка стверджує, що видання не можна вважати порнографічним. «Грішниця» стала своєрідним детектором, що проявляє різну реакцію частин українського суспільства на складні теми.

Скандал почався зі звернення на Гарячу лінію міста та допису у фейсбуку фотографині Олени Кавкун, яка написала: «Загалом абсолютно будь-що, якщо захотіти, можна запакувати під мистецький проєктний соус. Навіть якщо це пропаганда розпусти і порнографічного сприйняття сексуальності, об’єктивація тіла, подані як благонамірене мистецтво з трішки доданою шаржовістю. Можна назвати її еротичним артзіном «Грішниця» і виставляти цей продукт фотографки з Луганська, Julie Poly, як вона сама сказала, «з нотками порнографії», у створеній з міського бюджету міській галереї, якою є Львівський муніципальний мистецький центр».

Пошуки порнографії

   Олена КАВКУН розмістила фото, які вміщені в зіні (зін — скорочення від англійського magazine — некомерційне непрофесійне малотиражне видання, над якими автори працюють, а потім самостійно реалізують. — Ред.) «Грішниця» та в інстаграмі видання. Фотографиня адресувала свій допис також до керівників міського управління культури та департаменту розвитку, до міського голови Андрія Садового та до його профільних заступників.

Згідно з інформацією, яку надала «Твоєму місту» керівниця Львівського муніципального мистецького центру Ляна Мицько, патентно-правова компанія Prima Veritas провела експертизу журналу «Грішниця» і дійшла висновку, що «оскільки журнал «Грішниця» продають у герметичній упаковці, зі спеціальним маркуванням «Продаж особам, які не досягли 18 років, заборонений», а також має за мету виключно досягнення естетичного ефекту, зорієнтована на доросле населення і не збуджує в аудиторії нижчі інстинкти та не вважається образливою, тому цей журнал не можна вважати періодичним виданням з порнографічним змістом».

З 20 листопада 2003 року в Україні діє Закон «Про захист суспільної моралі», а за розповсюдження порнографії передбачено покарання відповідно до статті 301 Кримінального кодексу України. Згідно з українським законодавством, «порнографія — вульгарно-натуралістична, цинічна, непристойна фіксація статевих актів, самоцільна спеціальна демонстрація геніталій, антиетичних сцен статевого акту, сексуальних збочень, зарисовок з натури, які не відповідають моральним критеріям, ображають честь і гідність людини, спонукають до негідних інстинктів, предмети, в яких натуралізовано відтворено статевий акт у всіх фізіологічних подробицях з метою сексуального збудження».

Львівський муніципальний мистецький центр організував 14 січня дискусію «Про тілесність в мистецтві: межа дозволеного», реагуючи в такий спосіб на «звернення небайдужих містян, яке надійшло на Гарячу лінію міста та через допис у соцмережах про присутність ненормативного контенту тілесного характеру в Муніципальному мистецькому центрі». В анонсі події зазначали: «Ми спробуємо розібрати ситуацію з присутністю у просторі мистецького центру журналів «Грішниця». Де межа дозволеного у згадках про тіло та секс у мистецтві. Наскільки це може бути нормованим у публічному просторі? Також окремо поговоримо про сексуальну освіту та можливість проявляти різноманітні суміжні проблеми через мистецтво».

Священниче звернення

   Анонсована подія теж викликала дискусію в соцмережах. Зокрема священник о. Юрій (Юстин) БОЙКО на своїй фейсбук-сторінці закинув Львівській міській раді, що вона «рекламує порнографічний журнал в день св. Василія Великого і Старого нового року». Отець Юстин пояснив, чому він реагує на ситуацію: «Подія, на яку не можу зреагувати. Дехто може сказати, що вона залишилася б поза увагою, якби не моя реакція. Але не є виходом мовчати, бо не завжди мовчання є золотом». Священник розповів, що кілька представників поважної молодої інтелігенції написали на його приватну скриньку і попросили відреагувати, повідомляючи, що в муніципальному мистецькому центрі, який фінансують з міського бюджету, презентуватимуть еротичний артзін «Грішниця».

   «Йдеться про звичайний еротичний журнал, який курує дівчина з Луганська. У мене є просте священниче звернення до представників Львівської міської ради. Скажіть, будь ласка, що мав би робити заклад, який є муніципальний, культурний, у той час, коли є Різдвяні свята, коли навколо України зібралися російські війська, коли Росія намагається деморалізувати народ зсередини і створити сум’яття? Він би мав відповідати на ці виклики, тобто гуртувати нарід, давати йому якісь високі цінності, штовхати його до здобуття чогось величного, пробувати скріплювати духовність, єдність народу. Але артцентр, виявляється, не має іншого завдання, як промотувати журнал «Грішниця». Бо ця публічна дискусія — ніщо інше, як спосіб легалізації презентації журналу «Грішниця» на території комунального закладу. Дорогі представники міської ради, невже ви не маєте дітей, внуків, невже ви не маєте сумління в серці, щоб на Різдвяні свята у Львові в муніципальному закладі пропагувати розпусту? Йдеться не про сексуальне виховання, бо чого можуть навчити дітей розпусники? Під розпусниками я маю на увазі тих, хто випускає журнал «Грішниця». Це звичайний порнографічний журнал, але оскільки Кримінальний кодекс України забороняє пропагувати порнографію, тому це назвали мистецьким артзіном», — сказав у відео о. Юрій Бойко.

Боротьба з упередженнями

   Авторка артзіну julie_poly на сторінці в інстаграмі відреагувала на ситуацію навколо «Грішниці». Вона пояснила, що «одна з причин створення зіну — боротьба зі стигмами, стереотипами, кліше та табу. В Україні досі переважають консервативні уявлення про секс у всіх можливих значеннях цього слова. Деякі речі табуюються суспільством, досі існує низка упереджень, наприклад, щодо того, як «має» виглядати чиєсь тіло, чи які у людей «мають» бути стосунки. Глобальна місія редакції та контриб’юторів видання — продемонструвати суспільству, що речі, до яких можуть ставитися зі скепсисом, відразою та ворожнечею, насправді не становлять жодної загрози, а навпаки, дозволяють світу бути більш інклюзивним, толерантним та безпечним місцем для усіх людей». Julie_poly додала, що упередження щодо різноманітних речей, зокрема з еротичним підтекстом, залишатимуться завжди, але «таке ставлення — виключно вибір кожного, який залежить від виховання, оточення, переконань. Врешті, це нормально, що у суспільстві зберігається різноманіття у вигляді різних цінностей, бачень, меж дозволеного».

Натомість, акцентує авторка артзіну, «не нормально, навіть небезпечно, що люди можуть апелювати неправдивими твердженнями, перекручувати слова інших, розповсюджувати неправдиву інформацію, транслювати у маси ненависть. Клейми, звинувачення, наклепи та коментарі, які були зроблені на адресу редакції, муніципального центру та мою особисту — викликають більше обурення та запитань, ніж еротичний контент, де б і ким він публікувався».

«Те, що люди створюють і цікавляться еротичним мистецтвом, не є розпустою. Те, що люди народились на Луганщині чи Донеччині, не має бути клеймом, окутаним стереотипами. Те, що люди мають іншу точку зору та намагаються донести її світу, не дає права принижувати їхню гідність. Саме упереджене ставлення до людей через їхнє походження, сексуальність, віросповідання та навмисне розпалювання ворожнечі лякають та суперечать засадам демократичної держави, — висловлює свою позицію Julie_poly. — Своєю роботою ми не маємо наміру образити почуття чи принизити будь-кого будь-яким шляхом. «Грішниця» — не порнографія і навіть не класичний еротичний журнал, а мистецький зін, який висвітлює тему еротики, її місце та форми у сучасному світі. Редакція зіну «Грішниця» переконується в тому, щоб зміст видання відповідав як чинному законодавству, так і загальноприйнятим нормам моралі. Перед публікацією ми консультуємося з юридичною компанією, яка перевіряє, щоб наповнення зіну не порушувало норми та закони».

З дискусією, що відбулася в муніципальному мистецькому центрі, можна ознайомитися на сайті центру. Подаємо уривки з виступів учасників обговорення.

«Європейська конвенція захищає поширення ідей, які обурюють, шокують і дратують»

  Доцент юридичного факультету ЛНУ імені Івана Франка Володимир ГОНЧАРОВ:

— Шанувальників такого мистецтва не повинно бути дуже багато, бо взагалі мистецтво занадто індивідуальне. Я перечитав і передивився всі сторінки. Не змушуйте мене це робити ще раз, хоча я оцінив оригінальність роботи і зрозумів, що це дуже тонкий саркастичний жанр. На жодній сторінці не було жодної ознаки порнографії. Навіть більше, у таких журналах, як Playboy, еротики концентрованої набагато більше, цей артзін переслідує саме досягнення естетичного ефекту, а друге на цьому фоні — еротика. Отже, висновок такий: журнал підпадає під охорону 54 статті Конституції і є повним втіленням художньої творчості. Львівський муніципальний мистецький центр попередньо запросив експертизу, і в ній зазначено, що журнал не містить ознак порнографії, тому центр має правову підставу розміщувати артзін. Щодо українського та європейського законодавства, то стаття 10 Європейської конвенції, яка закріплює свободу вираження поглядів, захищає поширення ідей, які обурюють, шокують і дратують. Тобто межі свободи слова є надзвичайно широкими, але вважають, що нехай краще межа ця буде заширока, бо це в інтересах демократії.

«Треба подякувати тим містянам, які мають іншу думку, ніж спікери»

  Куратор і засновник артцентру «Я Галерея» Павло ГУДІМОВ:

— Муніципальний мистецький центр дуже важливо відпрацьовує комунікацію з питання, яке мало виникнути давно. Я навіть би запропонував створити якийсь клуб складних запитань. Маємо громаду, яка має різні думки. Будь-який надуманий конфлікт через комунікацію можна перетворити на дискусію. Треба подякувати тим містянам, які мають іншу думку, ніж спікери, і вони порушують це питання.

Процитую фразу Лукашенка, яку він сказав на одній зі своїх промов: «Ви що, думаєте, я не знаю, що таке добре мистецтво, а що таке погане мистецтво?». Ця фраза лякає кожного, і поїхали всі білоруські художники по світу. Не хочеться, щоб всі художники поїхали зі Львова, хочеться, щоб ситуація тут була здорова — лікуватись дискусією, лікуватись середовищем. Я вважаю, що ми сьогодні дійшли до того, що є тригер, який чітко потрібно розглядати, розуміючи, що таке мистецтво і що таке сучасне мистецтво.

Сучасне мистецтво — інструмент, яким можна правильно вести оборону зокрема й тоді, коли говоримо про Росію. Зверніть увагу, з кожним роком дедалі менше художніх висловлювань у Росії, російські художники з топ-20 живуть за кордоном. Тобто говоримо про те, що сучасне мистецтво і тоталітарний режим не уживаються між собою. Коли ми говоримо про Україну, то хочеться, щоб вона була плацдармом для творчих людей. І ця творчість не має вкладатись у якийсь один стандарт суспільної моралі, тому що творчість — це політ фантазії.

Чи переступає журнал межі  моралі — залежить, яка мораль у того, хто споживає цей продукт

   Психіатриня, сексологиня, психотерапевтка, асистентка кафедри психіатрії, психології та сексології ЛНМУ імені Данила Галицького Мирослава ДЗІСЬ:

— Цей продукт може комусь сподобатись або ні. Чи він переступає межі якихось юридичних моментів? Ми з’ясували, що ні. Чи він переступає межі  моралі — залежить від того, яка є мораль у того, хто споживає цей продукт. Сексуальність — про прийняття себе, свого тіла, це також про дозволеність мені і те, що я дозволяю робити комусь зі собою. І це те, що я дозволяю бачити або не бачити, те, що, скажімо, я визначаю, чи хочу передплатити журнал «Грішниця» на 10 років, чи я побачила і сказала: «Це не моє». І це буде окей, і це буде окей. Бо людина обирає власний спосіб співіснування зі своїм тілом, з чужим і з тілесністю як такою.

Наталя ДУДКО

Share.

Leave A Reply