— Як потрапив у “великий” баскетбол?
— Виступаючи за Дрогобич у першій лізі України, ми зайняли третє місце. Мені подзвонив тодішній тренер южненського “Хіміка” і запропонував виступати за них. Я погодився. Образно кажучи, це запрошення для мене було, немов із очей зняли більмо. Попросту відкрився баскетбольний світ, школи баскетболу, різні тактико-технічні схеми. У 2001 — 2002 роках разом із “Хіміком” виграв чемпіонат у вищій лізі та вийшов у Суперлігу. У 2005 році став бронзовим призером чемпіонату України. А потім із 2005 по 2008 рік грав за МБК “Миколаїв”, із яким став бронзовим призером у Кубку України. Минулоріч, виступаючи за криворізький “Кривбасбаскет”, став чемпіоном Української баскетбольної ліги (УБЛ).
— Хто для тебе є своєрідним гуру у баскетболі? Вчителем?
— Коли прийшов у “Хімік”, зі мною там почали працювати. Сергій Євгенійович Пінчук — перший тренер у “Хіміку” багато мені дав у плані баскетболу. Багато мені довіряв і давав ігрової практики. І, безумовно, Звєздан Мітровіч, який працював зі мною в “Хіміку”.
— Які враження від роботи з новим наставником команди?
— Із Михайлом Уваліним уже встиг познайомитися. До роботи з ним я тренувався та виступав під орудою багатьох провідних сербських фахівців, які тренують баскетбольні команди в Україні. Наприклад, із Звєзданом Мітровічем. Звичайно, у кожного з них — своє бачення гри, тобто кожен із них тренує по-різному, має свою тактику та методику тренування. Нині у “По літехніці-Галичині” вже потрохи звикаю до команди, до того, що вимагає від мене головний тренер. Мовного бар’єру у спілкуванні немає. Я добре знаю сербську та англійську мови. Сподіваюся, що за декілька тижнів вже повністю ввіллюся у склад команди.
— Говорячи про захист і напад, оціни вислів: “Не важливо чи ти забив, основне — відзахищатися”?
— Якщо ти не заб’єш, то не виграєш. У сучасному баскетболі важливо все — і захищатися і нападати. Немає неважливих речей у баскетболі.
— Дмитре, як виник варіант зі Львовом?
— Я вже знав, що залишатиму сімферопольські “Грифони” і попередньо зателефонував президенту “Політехніки-Галичини” Ігорю Васильовичу Савицькому, з яким у мене гарні стосунки. Я сказав йому, що у мене нема команди, і чи можливий варіант, аби я поповнив ряди львівської команди. Савицький погодився. Сказав, що на мене подивиться тренер, як я тренуюся і чи відповідатиму його схемі гри. Так я опинився у Львові.
— Тобто контракт уже підписано?
— Так. Я підписав контракт до кінця цього сезону. Тим паче, що до 25 лютого, українці можуть переходити з одних команд у інші. Тобто відкрите так зване трансферне баскетбольне вікно. Тому у мене було завдання знайти для себе клуб. І першим до кого я звернувся, була “Політехніка-Галичина”. Хотілося грати вдома та й хлопців з команди я знаю.
— Чого, на твій погляд, не вистачає “По літехніці-Галичині” в останніх матчах. Маю на увазі те, що першу та другу чверті команда грає добре, а далі у третій стається провал, який призводить до загалом програної гри?
— Я бачив лише одну зустріч “Політехніки-Галичини”, коли вона вдома програла запорізькому “Ферро-ЗНТУ”, і в одній я вже брав участь за “політехів” (розмова відбулася напередодні домашньої гри “По літехніки-Галичини” проти маріупольського “Азовмаша”. — Прим. авт.), коли ми грали кубковий матч у Києві проти “Будівельника”. Стосовно твого запитання, то не можу сказати, що ми провалюємо третю чверть. Ми граємо на одному рівні і першу, і другу, і третю чверті. Інші ж команди, можливо, першу чверть дещо недооцінили нас, чи, можливо, дещо у них не вийшло у грі, тому таке враження складається. Мабуть, у першій і другій чвертях набирають оберти, а у третій уже демонструють свою оптимальну гру, а в нас навпаки. Ми не можемо десь забити ті м’ячі, які забивали у першій чи другій чверті.
— У баскетболі побутує думка, що той, хто виграє третю чверть, виграє загалом матч. Ти погоджуєшся з цим?
— Якщо, наприклад, якась команда ви грала першу чверть з різницею у + 15 очок, то в іншої ще є три чверті, аби нівелювати це відставання. Кожну чверть по п’ять очок, і відрив ліквідовується. А якщо хтось переміг у третій чверті + 15, то за десять хвилин четвертої чверті при добрій побудові нападу та захисту 15 очок важко відіграти.
— Дмитре, перше коло ти відіграв у “Грифонах”. Те, що сімферопольці не могли виграти у чемпіонаті, і ти перейшов у нову команду, знаючи, що цього сезону у чемпіонаті ще не вигравав, у психологічному плані дуже тисне на тебе?
— Ми перемагали, щоправда, у Кубку Суперліги, а от у чемпіонаті не було в нас перемог. Дві гри ми програли в овертаймі і чотири з різницею приблизно у три очки. Звісно, це дуже важко психологічно, бо і гравці, і тренери готуються якомога краще до кожної нової гри. Здається, що можна вже більше зробити, а результат, на жаль, невтішний.
— Перед „Політехнікою-Галичиною” стоїть завдання потрапити у плей-офф. Як гадаєш, це галичанам до снаги?
— Приїхавши сюди і побачивши склад “Політехніки-Галичини”, думаю, що нам до снаги буде вийти у плей-офф. Гравці у нас підібрані хорошого рівня. Тим паче, що вдома ми зіграємо ще багато ігор. Вважаю, що наше місце, щонайменше не нижче шостого.
— Яку оцінку ставиш своїй теперішній ігровій формі?
— Нині я наразі не готовий на сто відсотків. Однак потрохи починаю набирати ігрової форми, відновлювати свої фізичні кондиції. Сподіваюся, що за тиждень — другий буду готовий стовідсотково, аби допомагати клубу.
— Які особисті завдання у тебе в „По літехніці-Галичині”?
— Цього року хочу допомогти команді посісти якомога вище місце в кінцевому результаті. Хочеться, звісно, потрапити у призову трійку. А чи вдасться це зробити, бачитимемо далі. Нині першочергове завдання — вихід у плей-офф.
— Яке твоє хобі?
— Як такого хобі не маю. Все залежить від настрою. Можу читати книги, або ж дивитися фільми.
— Яким фільмам і книгам надаєш перевагу?
— Люблю детективи. Зараз от, наприклад, Бориса Акуніна читаю.
— Ти — забобонна людина?
— Можливо, колись і були певні забобони, але з роками це якось відійшло в сторону. Намагаюся сконцентруватися на грі. Хіба що, коли кидаю штрафні кидки, тоді п’ять разів вдаряю м’ячем об паркет. Але це лише при виконанні штрафних.
— У багатьох спортсменів є скорочені прізвиська від прізвищ. Як тебе зазвичай називають у команді?
— Дмитро, Діма, або ж скорочено від мого прізвища — Виноград. У перекладі сербською виноград — „гроно”. У “Грифонах” мене цього року називали Гроздіч, бо у сімферопольській команді багато сербів.
— Розповіси про свою сім’ю.
— Я не одружений. Мама мешкає у Львові. Зараз зустрічаюся з дівчиною з Кривого Рогу.
— Автомобіль у тебе є?
— У мене було два автомобілі. Минулого літа я потрапив у аварію та розбив свій “Міцубісі Лансер”. Трішки постраждав, але пощастило, бо був пристебнутий паском безпеки.
— Хто цього сезону боротиметься за перше місце з усіх команд Суперліги?
— Вважаю, що найпотужнішою командою нині є столичний “Будівельник”.
— Хто може скласти їм конкуренцію?
— Безумовно, це “Ферро-ЗНТУ”, а також “Азовмаш” і “Кривбасбаскет” мають гарні шанси на призові місця.
— На твій погляд, “Політехніка-Галичина” зможе потрапити у четвірку кращих?
— Мені здається, що можливо, зважаючи на сьогоднішній склад команди. Якщо ми гратимемо у свою гру, то, можливо, потрапимо у четвірку.
Мстислав КОЦЬКИЙ-БОБ’ЯК
Довідка “Ратуші“
Дмитро Виноградов (народився 1980 р. , зріст — 203 см). Форвард.
Останній клуб сімферопольські “Грифони”, у складі яких у середньому набирав 8,6 очка, робив 3,4 підбирання та 1,9 передачі.
