Допомога сім'ям із дітьми

На превеликий жаль, не завжди наші держслужбовці поспішають виконувати те, що від них вимагають згідно з чинним законодавством. Найчастіше таке відбувається, коли це стосується грошових виплат громадянам. Однією з таких категорій є сім'ї з дітьми до трьох років, яким наші турботливі народні обранці обіцяли серйозну матеріальну підтримку у розмірі, встановленому законом прожиткового мінімуму для дітей до 6 років. Наприклад, у 2008 році "мінімум" був визначений ЗУ "Про держбюджет України на 2008 р." із 1 січня - 526 грн, із 1 квітня - 538 грн, із 1 липня - 540 грн, а з 1 жовтня - 557 грн.

Цей закон, прийнятий ще у 1992 році, працював аж ... до 2007 року, коли в бюджеті держави через низку популістських кроків почало серйозно бракувати грошових надходжень. Із цього злощасного року у родин із малими дітьми почали виникати серйозні проблеми в отриманні відповідних коштів, а також конфлікти у стосунках з чиновниками Управління праці та соціального захисту населення. Суди задовольняли вимоги матерів і батьків про виплату належних їм сум матеріальної допомоги для утримання дітей віком до трьох років, а працівники управлінь соцзахисту різних районів нашої держави наполегливо оскаржували ці рішення у судах вищих інстанцій. Однак рішенням Конституційного суду України в липні 2007 року, здавалося б, цьому

непорозумінню було покладено край, адже там було зазначено: "... відсутність бюджетного фінансування на виплату відновленого спірного розміру допомоги не може бути причиною невиконання відповідним суб'єктом владних повноважень, покладених на нього зобов'язань, оскільки реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних і чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових-актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кечко проти України")".

Здавалося б, підстав для невиконання закону про "допомогу" більше немає, але коли немає основного фактору - грошей у бюджеті, то заручниками проблеми стають і чиновники, і батьки маленьких українців. Мешканці міст і селищ зараз масово подають позови до суду з вимогою зобов'язати соцзахист виплатити їм належні суми та ходять місяцями до залів судових засідань в очікуванні бажаної постанови "Іменем України". Чиновники ж соцзахисту, не маючи сумніву в тому, що рішення суду буде не на їх користь, виконуючи лише чиюсь злу волю, пишуть апеляційні скарги, щоразу відкладаючи та відтягуючи час розплати.

Начальник відділу Управління соцзахисту м. Львова п. Василь Трущак: "Згідно з судовими рішеннями, заборгованість перед сім'ями з дітьми до трьох років є. Однак це заборгованість не управління соцзахисту, а, наголошую - держави. Ми не маємо якихось власних грошей, буде надходження з бюджету на наші рахунки, гарантую, що рішення судів виконають негайно".

Головний спеціаліст Львівського Апеляційного Адміністративного суду (ЛААС) у зв'язках із громадськістю п. Ольга Давид: "Справи за позовами щодо виплат, згідно із ЗУ "Про державну допомогу сім'ям з дітьми до трьох років" масово надходять із 8 областей України, що закріплені за ЛААС. Вони є типовими, і вирішують їх на користь громадян. Мушу зауважити, що особливості адміністративного судочинства дозволяють вести розгляд справи у письмовому провадженні на підставі письмових заяв учасників процесу. Така форма розгляду справи може допомогти сторонам зекономити і власний час, і гроші, адже розгляд відбудеться без їх участі на підставі наявних у справі документів".

Віктор ЧАРНОМСЬКИЙ