Четвер, 9 Лютого

«Героєм себе не почуваю…»

Знову шпиталь. І знову нові обличчя та мозаїка емоцій. Вирішив оприлюднити. З невеликим самоцензуруванням.

   …«Я професійний пепеошник. Що можу сказати впевнено. Перше. Ми – молодці. Друге. Ці кілька «Петріотів», які ми отримаємо, загальної картини не змінять. Їх буде достатньо, аби прикрити Київ чи Харків, і все. Третє. Той «Панцир», який росія виставила в москві на багатоповерхівку, особисто мені більше скидається на провокацію, ніж на якийсь серйозний захід протидії нашим ракетам. Комплекс має бути мобільним, замаскованим і ми б не мали знати, де він стоїть. Тут все навпаки. Як варіант – вони самі довбануть ракетою нібито по цьому комплексу, ракета в «Панцир» не поцілить, а прилетить в якийсь дитсадок чи густозаселений житловий будинок. Своєму тупому електорату путін і К скажуть, що це українська ракета, яку ми запустили, щоб помститись за Дніпро. Це стане підставою для «народної войны» і всезагальної мобілізації. Думаю, я не помиляюсь. Четверте. Якщо наше керівництво буде ТАК маскувати бойові дивізіони, як сьогодні, матимемо купу неприємностей. Відкриваєш карти і в режимі онлайн бачиш НЕЗАМАСКОВАНІ ракетні комплекси!!! Машини, заправники, склади тощо. І я точно знаю, що це саме дієві комплекси, а не муляжі!!! Це – неймовірний ПІЗ …ЄЦ!!!Пояснити я цього просто не можу – 11 місяців війни. П’яте. Щодо власне муляжів. Не буду розповідати, де саме, але ми зробили прекрасну фальшиву позицію. Контррозвідка вичислила російського агента (колишній мєнт) і теж підгодовувала його дезою. Врешті раша зробила пуск по цій туфті і потратила на нього купу дороговартісних ракет! Скажу так: тих, хто цю операцію провів, потрібно всіх нагороджувати. І останнє. Хочете – вірте, хочете – ні, але ракета, яка впала в Польщі, – не з нашого ППО! Я знаю хлопців з того дивізіону, який стріляв, так-от, навіть теоретично, якщо припустити, що не спрацював самоліквідатор, на таку велику відстань ця ракета залетіти не могла!!! Я не голосував за Зеленського (я взагалі на жодні вибори не ходив), але думаю, що коли він вимагав, щоб наших експертів пустили на місце падіння ракети, то прекрасно знав, що ракета – російська! І НАТО знало. Бо при сучасній кількості супутників і фіксації це приховати неможливо. Щоб дати НАТО зберегти лице, наші цю тему облишили. А от раша зрозуміла, що їй це проканало. І тому вони пускатимуть ще».

…«Народ чекає чуда від Залужного. Бах – і війна закінчилась. Так само, як чекав чуда від Зеленського в 2019-му – бах, війна закінчиться, а багаті годуватимуть бідних. Біда в тому, що цю віру в них забрати – злочин. А підтримувати цю віру постійно – ще більший злочин. Жодних арестовичів не напасешся. Спробуй скажи цим людям, які вірили в чудо, що війна може тривати і три, і п’ять років – хвиля зневіри й апатії відразу ж знесе того, кого вони обрали своїм кумиром і який обіцяв, що війни не буде. Мені в Харкові, де я лежав після першого поранення, дядько сказав: «Мы не тех любили». Але багатьом навіть путінські ракети не стали холодним душем – колишній виборець Януковича просто розгубився. У 2019-му він увірувавши в Зеленського, а тепер вважають його зрадником».

…«Ногу і руку мені відірвало в Сєвєрі. Там же і голову осколками покоцало. Думаю, жінка не кине, хоча кому потрібен сорокарічний інвалід? До протезів ще довго чекати, кажуть, в Америці добрі роблять… Хоча сам розумієш – то не своє тіло. На возику мене зараз возить мій батько. Про що мрію? Я в своєму селі з чоловіками в неділю у футбол грав… Героєм себе не відчуваю. Ким? Калікою».

…«У нас з тих хлопців, які за кордоном вчились на нову арту, з чотирьох двоє вже загинуло. Їх на міномет дали, поки з-за кордону стволи прийдуть. Вони почали на рацію виходити: забирайте нас з позиції, бо дуже криють – дрон засік. Все випалили – наступного дня ми від них тільки головешки забирали. Тому труни часто і не відкривають. А ще один – трьохсотий. А ті стволи донині з-за кордону так і не прийшли…»

… «Ти правильно кажеш: якщо війна на роки, то найбільше треба берегти людей. Бо армія справді стікає кров’ю, а поповнення по чайні ложці. Про ротацію взагалі мовчу… 11 місяців на нулях – у хлопців дах підтікає. В нас в сусідньому баті пацик застрелився. Начальство спробувало показати як необережне поводження зі зброєю, щоб рідним компенсацію виплатили, не проканало. Могли б хоч на місць – два міняти з тими підрозділами, які стоять під білоруссю. В мене, до речі, сестра за бульбашем заміжня, то каже, що в бульбашів прихована мобілізація йде на всіх парах. Вони проти нас воювати не хочуть, але як їм скажуть, то підуть – такі самі раби, як росіянці. Свого сина вона в Литві сховала. Решта матерів теж хлопців у Прибалтику відправляють. Питаю: а чоловік твій піде проти нас воювати? Вона чесно каже, що як прийде повістка, то піде. Ти здивований?»

… «В нас тут часто в бушлатах бойові ножі лишають – ми їх окремо тримаємо. Здають шоломи і броніки. А одного разу чоловік з війни з автоматом припер. То тут цілі проблеми були, як то правильно оформити і де тримати. А раз боєць в бушлаті 20 тисяч гривень забув…»

…«Я в Харкові три дні лежав з хлопцями з «Кракена» – прекрасні мотивовані і підготовлені бійці. Всі російськомовні. Я їм трохи про Бандеру з Петлюрою розповідав – слухають уважно, питання ставлять. Один про Фаріон питав, чи з її рідних хтось воює. А я звідки знаю? Їх десь на Луганщині танк накрив. П’ять трьохсотих, один двохсотий. Кажуть, їх група напередодні чоловік 12 орків задвухсотила, а наступного дня не пощастило. Розповідали, що в них у підрозділі розмаїтої хорошої техніки більше, як людей. Дрони сучасні. У вас в ТРО теж, напевно, і «Спартани» і «Матрікси», і баггі»? Приколюсь, все ЗСУ знає, що в ТРО ніхєра нема».

… «В мене випадок взагалі унікальний. Прильот був незначний, але попало прямо в нашу ж міну, встановлену неподалік!!! Уявляєте?! Я САМ до позицій дійшов, а потім почали осколки витягати, а я – як поламаний термінатор )) Лишили один в нозі, три в хребті. Лікар каже: йди воюй, а я чую, що не стягую. Бо мав осколок на Попасній, два – на Херсонщині, ну і тепер знову. Усюди, де була наша героїчна бригада, був і я. Чому стільки втрат? Думаю, через тупорилість начальства. Кожен рве зад за нагородами і зірочками, а людьми не цікавиться ніхто…»

…«Для мене прикладом героя був «Скіф» з 80-ки. Він здогадувався, що буде пізд..рєз, але пішов з хлопцями разом і загинув. Таких би командирів побільше – ми б ту гопоту порвали. А так… Доповідають начальству тільки приємні новини, на конфлікти йти не хочуть, проблем просто не вирішують, то де взятись взаєморозумінню?»

… «Зі мною у відділенні лежав чувак. Нічого особливого, тереошник, родом з Чернівців, нормальний, здавалось. В зоні бойових дій, правда, ще не був. А якось засмоктав пляшку і почав: ви всі дебіли, війну веде Америка, росія – матушка і подібне лайно. Хотіли його бити – втік на вулицю. Медики взяли кров і виписали гівнюка в частину. Але воно ж десь далі служить, уявляєте?! Ні, не знаю де. Пам’ятаю, що він звався Діма і казав, що сидів у тюрмі 10 років років в росії. За вбивство. Може, тому і взяли, що сидів не в нас, а в Мокшандії»

…«В нас до окопу заєць прибіг. Сів і дивиться. Прямо біля кулемета. Контузило вибухом. Можна було доторкнутися, але я боявся, що вкусить чи лапою вдарить. До ночі сидів, а потім пострибав в сторону піда…в. І зразу звідти пішли прильоти. Наші сміються, кажуть, що то був їхній розвідник. Ні, вбити рука не піднялась. От якби то якийсь кадирівець – тоді так, а зайця за що?»

… «Дружина передзвонила, що вона з малим з Італії повертатись не буде, бо собі там когось знайшла. Вже четвертий рік там. Крайній рік гроші висилати перестала – видно, вже рішення прийняла. Закінчиться війна – буду розбиратися, бо я малого ці роки тільки по скайпу бачив. ВЛК б мало визнати обмежено придатним, бо мені осколоком всі кишки поперебивало. Побачимо…»

…«Нашій артбригаді допомагають «Птахи Мадяра». Ні, не ми їм, а вони нам. Бо вбивають піда…їв в Соледарі і Бахмуті не їх дрони, а наші снаряди! Хоча тут розмежовувати не можна – одну справу робимо: знищуємо смердючих хробаків! Нормальні, вирозумілі, підготовлені хлопці – як би всі такі, то ми б їх двохсотили сотнями! За Соледар розказувати не буду – в мене там товариш загинув. З дитинства знались. Добре, що тіло витягнули. В його мами рак четвертої стадії. Їй не кажуть – з його телефону присилають есемески нібито від сина. Або кажуть, що зв’язку нема. Вона вже на викінченні».

…«Він після важкого поранення обмежено придатний. Кинули його працювати у військкомат. Вони там бухають і ловлять сцикунів на мобілізацію. Контингент, звичайно, ще той – косарі, мамкині синочки, ботани, сцикуни, алкаші, фальшиві білобілетники, амфетамінники, блаженні і довбо…оби! Ото зміна пацанам на «нуль» прийде, ти уявляєш?! До речі, потічок тих, хто сам в лютому – березні приходив воювати, просто зник. Або всіх забрали, або я просто не знаю. В мене брат двоюрідний під Житомиром, то вони вже всі злагодження пройшли і зараз просто бухають».

…«Хто б і що не казав, а ідею з ТРО просто засрали і поховали. Ті підрозділи, що на нулях, потроху вибивають, ні сучасної техніки, ні озброєння не дають, перепочинку чи ротації ми теж не дочекаємось, а психологічне виснаження рано чи пізно призведе до зривів. Всі це розуміють, але ніхто нічого не робить, бо, як кажуть політики, НЕ НА ЧАСІ. Думаю, коли кількісний склад таких підрозділів скоротиться до певного рівня, то їх просто розформують, дадуть по грамоті, а решту розкидають по діючих бойових бригадах. Це ж дурневі зрозуміло, що втрати в ТРО не можуть бути на такому рівні, але тут діє принцип: «Хай першими підуть ті, кого не шкода». Ось у вас в роті скільки народу лишилось? А в нас ще менше! Багато посписувалось за «доглядом за батьками», але ти сам розумієш, що в лютому – вересні минулого року ці батьки теж були, але ніхто з коня не зіскакував! Ще трошки – і важіль патріотизму вже не спрацьовуватиме, бо його просто перевантажили! Я ще ногу залікую і разок сходжу на війну, а потім послухаю то хамство і згадаю, що в мене ще жива старенька мама-інвалід! А в тебе? Обох нема? Не пощастило тобі, брате!»

…«Наш командир, як почув, що на Бахмут, то дуже почав кашляти. Майже як на останній стадії коронавірусу))) Як сказали, що він лишається на ППД – кашель зник. За два дні до того, як мені прилетіло, він з’явився – тут же поїхав супроводжувати поранених в тил. Я його, до речі, не засуджую. Переважно когось засуджують ті, хто там не бував. Прикол тобі розкажу: зі мною на евакуації був чоловік, якому осколком пошкодило ніс. То я став свідком такого діалогу, офіцер його питає: «Слухай, а для чого тобі на війні відновлений ніс? Що ти там збираєшся винюхувати?» На що той йому аргументує: «Якщо мій зовнішній вигляд не збігатиметься з фотографією з військового квитка, то РАО матиме повне право не видати мені назад мій автомат!»… Медик засміявся і каже: «Логічно. Переконав. Готуйся на евак. Взагалі-то військові медики надзвичайні циніки. Але веселі»…

…«По нас били вертольоти, САУ, Смерчі, танчик, арта, мінометка, снайпер, крупнокаліберний кулемет, і мені НІЧОГО! А тут їхали на машині, і через голу гуму – в дерево! Водій носа розбив, а в мене струс мозку і важкий перелом зі зміщенням! Взагалі нічого героїчного. Навіть дітям в школі нема що розказати. Сміх та й годі. Я, до речі, зі свого відділення один лишився. Два – 200-х, чотири – 300-ті, один списався через хворобу. Зараз сам собі командир».

Микола САВЕЛЬЄВ, ТРО, позивний «Волоцюга»

Share.

Leave A Reply