Пленер у Закарпатті по-особливому вплинув на творчість львівського художника Ігоря Гапона: відтоді він не розлучається у своїх пейзажах з фіолетовим кольором. Виставка його робіт "Гори димлять" у галереї "Бонтон" засвідчила: тепер фіолетом митець забарвлює не тільки закарпатські пейзажі, а й краєвиди Гуцульщини, куди приїжджає уже впродовж 25 років. "Я давно чув, що Закарпаття без фіолету - не Закарпаття, що у всіх закарпатських художників є цей колір. Але спершу був дуже обережним з ним. Потім почав вдивлятися в гори, мене запитували: "Невже ти не бачиш там фіолету?" Минув якийсь час, я сам відчув цей колір і почав ним працювати", - розповідає Ігор Гапон.
Мистецтвознавець Ростислав Шмагало додає: "На виставці маємо новий колорит, нові образи, які пов'язані з тим, що Карпати також різні. У нас є Карпати з більш суворим, холодним колоритом з боку Прикарпаття і з прекрасним, теплим, сонячним закарпатським колоритом. І саме цей колорит Закарпаття, я вважаю, вніс оптимістичні тони у роботи Гапона. Вплинула і природа, і закарпатська школа, представників якої було чимало на пленері в Хусті. Ця традиція йде ще від Адальберта Ерделі - оптимістична, сонячна і базована на європейських академічних вишколах живопису. Адже італійці одного сезону вирушали на південь Італії, іншого - на північ, а
французи - на схід і на захід, щоб відчути різницю колористичного простору відповідно до території. Сама природа, ландшафт впливають насамперед на ландшафтний живопис".
Ігор Гапон каже, що такі оптимістичні настрої на його картинах з'явилися поступово, а усвідомлення, що тепер у його творчості почався своєрідний світлий період, прийшло згодом. Але не змінилося те, що він малює, тільки тепер його улюблена Криворівня, куди приїжджає щороку і яка його постійно дивує, теж набула нових барв.
Окрім пейзажів, митець представив нові натюрморти і портрети. "Є особливий гапонівський стиль виконання натюрмортів, він ніби вибудовує предмети в єдину площину й іноді навіть образи, які є на гуцульських кахлях, чи на малярстві на склі. І ці небожителі немовби сходять зі своїх картин, це немовби якась сценографія. Саме тут Гапона цікавить не стільки предмет як такий, його побутовість, скільки його ідея і навіть сакральність. Він сакралізує те, що зображає. Ці образи чи живих людей, чи предметів - своєрідний світ зникаючої культури, він це робить з легкими відтінками ностальгії, але зазвичай у цьому також є свій оптимізм, бо ми все-таки через його картини ще перетинаємося з цим рідкісним світом. І це допомагає вижити в цій ситуації дещо демонічної культури початку XXI століття", - аналізує Ростислав Шмагало.
Наталя ДУДКО
