Головна        Новини        Соціум        Політика        Економіка        Культура        Спорт        Репортаж        Кримінал        Довкілля        Зоо SOS       

Пошук :
Андрій Козицький: “Перебудувати Львів планували і нацисти, і комуністи”

Андрій Козицький: “Перебудувати Львів планували і нацисти, і комуністи” 

У роки німецької окупації у Львівській опері вперше поставили “Гамлета” Шекспіра українською

Історична та культурна спадщина Львова цікавить нас у багатьох аспектах. Один із них — як саме наше місто давніше пропонували для огляду туристам. Про екскурсійно-туристичну, просвітницьку та розважальну інфраструктуру Львова міжвоєнного періоду, а також часів радянської та нацистської окупації міста розповідає науковий редактор “Енциклопедії Львова” Андрій Козицький. — Як виглядали екскурсії в нашому місті напередодні 1939 року?

— Мода на екскурсії в нашому місті з’явилася на початку 1920-х років, хоча путівники для тих, хто хотів самостійно оглянути Львів, публікували з останньої чверті ХІХ ст. Щоправда, пізнавальні прогулянки Львовом на початку міжвоєнного періоду були ще не надто поширеними, екскурсії організовували не стільки для туристів, скільки для учнівської молоді. Туристів бракувало, у польській державі тривала економічна криза, а українці з політичних причин мали труднощі з тим, щоб здійснювати масові прогулянки містом. Педагог і просвітянин Степан Шах згадував, що перше українське краєзнавче товариство “Кружок любителів Львова”, яке організовувало екскурсії містом, на початку 1924 року змушене було припинити свою діяльність. Причиною став арешт членкині цього угруповання Ольги Басараб. Польська влада запідозрила, що українське краєзнавче товариство є лише легальним прикриттям для підпільної діяльності. 

Туристична діяльність у Львові пожвавішала наприкінці 1920-х років, коли в Стрийському парку почали проводити щорічний економічний форум “Східні торги”, на який до міста приїжджали багато гостей із інших міст Польщі і з-за кордону. У Львові створили фахові курси екскурсоводів. Щоправда, тогочасна організація туристичної діяльності містила й значну частку ідеології, екскурсоводи акцентували увагу насамперед на пам’ятках польської історії, разом із її найновішим періодом — часами польсько-української боротьби за Львів і Галичину. У фондах Центрального державного історичного архіву України у Львові я бачив документи з переліком об’єктів, які місцева влада рекомендувала для ознайомлення гостям із інших міст Польщі. Із українських пам’яток у цьому списку — лише Волоська церква.

— Чим керувалися тодішні туристи, приїжджаючи до Львова? 

— Передвоєнний турист і сучасний — дві різні категорії гостей Львова. Передвоєнні туристи — здебільшого поляки з інших частин Польщі, які приїжджали не зовсім для розваг, а радше з патріотичного обов’язку, щоб відвідати місця, пов’язані з важливими подіями своєї національної історії. Львів традиційно мав опінію міста, що було цитаделлю польського патріотизму, звідки й девіз на міському гербі того часу — “Львів завжди вірний”. Відповідно, місцева влада не розглядала туристів як можливість отримати економічний прибуток. Тоді не прийнято було заробляти на патріотизмі своїх співвітчизників. Водночас для промоції міста робили багато, зокрема, видавали путівники, проводили виставки старожитностей тощо. Працювали в цьому напрямі не лише поляки, а й українці та євреї, які мали власні візії тогочасного Львова. Українські, польські та єврейські путівники пропонували цілковито різне бачення культурної спадщини міста. Поляки намагалися оминути згадки про українців і євреїв. Українські публікації про Львів експонували власні пам’ятки історії та культури. Євреї були найбільш герметичними, і єдиний виданий упродовж міжвоєнного періоду єврейський путівник Львовом фіксував насамперед єврейські пам’ятки в місті.

— Що насамперед змінилося після приходу до Львова восени 1939 року Червоної армії? 

— Коли восени 1939 року до Львова прийшла радянська влада, екскурсії на якийсь час припинилися взагалі. Окрім того, більшовики закрили всі музеї. Станом на вересень 1939 року у Львові було 26 музеїв. Після проведеної комуністичною владою реорганізації залишилося лише шість. Усі музеї змушені були перебудувати свої експозиції, прибравши із них те, що не відповідало класовому підходу чи могло бути витлумачене як “націоналізм”. У штатах деяких музеїв, зокрема в історичному, з’явилася посада масовика. Щоправда, суттєво зріс і сам штат Львівського історичного музею: за польських часів у ньому працювали 11, а 1940 р. — уже 55 осіб. Кожен музей мусив мати відповідно підготовленого екскурсовода для проведення “ідеологічно правильних” екскурсій.

Щодо екскурсій Львовом, то маю поважні сумніви, що їх проводили в прямому екскурсійному сенсі. Дуже показовий момент полягає у тому, що за 1939—1941 роки більшовики не видали жодного путівника Львовом. Комуністичний режим більше цікавився розширенням громадського простору та примусовим змішуванням різних суспільних груп населення. До 1939 року у Львові існувала досить чітка стратифікація публічного простору. Було багато місць, які традиційно належали певним групам мешканців, а представники інших суспільних верств їх не відвідували. Скажімо, не прийнято було в бідному чи брудному вбранні з’являтися в центрі міста. А заможні мешканці Львова оминали бідні й занедбані єврейські дільниці Кракідалів, які простягалися на північ від театру Скарбка. Звісно, жодної офіційної заборони не було, але діяла своєрідна самоцензура. Для львівської “сметанки” існувало “Корзо” — теперішній проспект Шевченка, площа Міцкевича і більша частина проспекту Свободи. Там прогулювалася найзаможніша львівська публіка. Для бідніших був призначений, до прикладу, пасаж Міколяша. Більшовики всі ці поділи намагалися поламати. Окрім того, до міста на різноманітні мітинги або комуністичні врочистості періодично привозили людей із провінції. Але назвати такі відвідини повноцінними екскурсіями не можна. У найкращому разі після мітингу людей могли відвести до музею або на театральну виставу. 

— “Реформа” торкнулася й театрів?

— Ну звісно ж! Радянська влада чітко пильнувала за театральним репертуаром. Упродовж 1939—1940 років більшовики створили у Львові окремі польський і єврейський театри. Решту театральних колективів уважали українськими. Єврейський театр, який працював на теперішній вулиці Гнатюка, 11 (нині тут — Перший український театр для дітей та юнацтва), перенесли на нинішню вулицю Куліша, у театр “Колізей” (приміщення не збереглося). У приміщенні колишнього єврейського театру на вул. Гнатюка працювали польські актори. Звісно, театри почали ставити радянські вистави, з відповідною ідеологічною спрямованістю. 

— Чи з’явилися за той час пам’ятники?

— Пам’ятники з’явилися, і дуже кумедні, бо вони були тимчасовими. Приблизно там, де тепер на проспекті Свободи пам’ятник Шевченку, поставили дуже великий монумент, який присвятили радянській конституції: велика багатофігурна композиція, у якій були гіпсові скульптури, що представляли червоноармійця, гуцула, селянку та студентку. З трьох боків монумента були великі таблиці, на яких українською, польською та ідишем виписали окремі статті зі Сталінської конституції. Основу пам’ятника виготовили з дощок, поштукатурили й обліпили гіпсом. Скульптури також відлили зі звичайного гіпсу. На горі монумента був флагшток зі справжнім червоним прапором. Навіть як на страшенно низькі радянські стандарти міцності, це була препаскудно неякісна робота. 30 червня 1941 р., коли до міста прийшли німці, цей пам’ятник їм навіть не довелося підривати. Львів’яни майже голими руками розбили його за кілька годин на друзки. 

— Чи були екскурсії у Львові за часів німецької окупації?

— Коли місто окупували німці, з екскурсіями стало ще гірше. Нацисти, подібно до комуністів, знову закрили всі музеї аж до кінця окупації. У Львові діяли тільки кілька виставок. У Стрийському парку надалі працювала Рацлавицька панорама, яка представляла переможну для поляків битву військ Тадеуша Костюшка з російськими загарбниками 1794 р. Щоправда, панораму могли відвідувати лише німці. У 1942 році в Палаці Потоцьких, на вул. Коперника, 15 нацисти експонували виставку “Таємниці життя”, яка представляла наукові здобутки в галузі біології. Винятково ідеологічно заангажовану виставку “Світова єврейська зараза” експонували в цьому ж палаці 1944 року.  

1943 в Ляйпцігу видавнича фірма “Бедекер”, яка мала заслужену славу одного з найкращих у світі видавців путівників, опублікувала путівник “Генеральне губернаторство”, в якому багато уваги надали Львову. Зокрема, було подано опис Львова, план міста і навіть характеристику окремих пам’яток. Зрозуміло, що видання було призначене тільки для німців.

Того самого 1943 року у Львові вийшла книжка Олени Степанів “Сучасний Львів”. Це видання було чимось середнім між класичним путівником і довідником про місто. 

Коли влітку 1944 року до Львова повернулися більшовики, вони врахували попередні помилки. Уже в 1945—1946 роках з’явилося кілька маленьких путівничків Львовом авторства місцевих фахівців.

— Як виглядало місто в період нацистської окупації? 

— Коли 1 серпня 1941 р. нацисти створили “Дистрикт “Галичина”, і військова влада передала Львів цивільній німецькій адміністрації, у місті вже було порівняно спокійно, але діяли певні обмеження. Упродовж усього періоду німецької окупації влада забороняла публічні танці чи інші святкування, які могли б викликати велике скупчення людей. Німці вважали, що під таким виглядом можуть відбуватися наради польського чи українського підпілля. Головною розвагою мешканців Львова під час німецької окупації були кінотеатри, причому існували окремі для німців і для “неарійського” населення. Власники кінотеатрів сплачували спеціальний податок, що скеровували на потреби німецького війська, тому польське підпілля закликало бойкотувати кіносеанси. Тоді навіть з’явилася приказка: “У кіно сидять лише свині, а поляки — в Освенцимі”. Але бойкот не вдавалося провести послідовно, бо молодь у кіно все-таки ходила, незважаючи на антипатію до окупантів.

Часи німецької окупації позначилися справжнім розквітом українського театру. У Львові в роки окупації працювали кілька українських театральних колективів, на сцені Львівської опери вперше в національній історії поставили “Гамлета” Вільяма Шекспіра українською мовою.

Трагічним під час окупації було становище євреїв. Їм забороняли відвідувати будь-які культурні заходи, а наприкінці 1942 р. почали їх фізично винищувати.

— Львів зазвичай називають архітектурною перлиною. Як ставилася радянська та німецька окупація до нашого міста, чи цінували його мистецьку та культурну вартість? 

— “Архітектурною перлиною” Львів найчастіше називають самі львів’яни або ті східні гості нашого міста, які, відвідуючи галицьку столицю, починають відкривати для себе західноєвропейську архітектуру та відповідний стиль життя. Я вважаю себе патріотом рідного міста, воно для мене найкраще. Проте з усією відповідальністю мушу сказати, що більшість європейців навряд чи побачить у нас щось такого, чого нема в інших великих містах старого континенту. На мій приватний погляд, європейців у Львові вражає насамперед факт існування настільки європейського міста в настільки неєвропейському оточенні. Прибуваючи до Львова після культурологічного шоку, який пересічний мешканець Західної Європи переживає в східній Польщі чи особливо на українсько-польському кордоні, європейський турист раптом бачать трохи понищене зубом часу, проте все-таки виразно європейське місто. Гадаю, що на більшість гостей із Заходу саме це відкриття справляє найбільшу приємність.

Щодо радянської влади, то не можна сказати, що вона особливо шанобливо ставилася до історично-архітектурної спадщини Львова. У повоєнний час у закритих костелах міста влаштували склади, багато історичних будівель занедбали й понищили. У сталінські часи навіть існував проект кардинальної перебудови центральної частини міста, який розробив головний архітектор Львова Генріх Швецько-Вінецький. За його задумом, історичну дільницю в середмісті мали перебудувати, замість вузьких вуличок, прорізати нові широкі проспекти, за будинком Оперного театру планували створити новий центр міста із монументальним будинком партійних і радянських органів вдали. Перед цим адміністративним будинком мали встановити гігантську скульптуру Сталіна, висота якої мала становити понад тридцять метрів.

Нацисти теж мали свій проект перебудови центральної частини Львова. На Цитаделі планували вирізати всі дерева й розібрати старі споруди, а на їх місці створити новий адміністративний центр. Проект передбачав зведення винятково потужних монументальних будівель, що мали стати архітектурною домінантою всього міста. Мережу вулиць у центральній частині Львова німці планували перебудувати так, щоб до Цитаделі виходили широкі прямі бульвари. Згадуючи сьогодні про ці мегаломанські проекти, можемо лише зітхнути полегшено та подякувати Богу, що в червоних і коричневих окупантів не вистачило часу на їх реалізацію…

Розмовляла Наталя ДУДКО

 Опубліковано : 30.06.11 | Переглядів : 4625

Читайте також:
Обличчя номера

Завантажити номер

 
Календар
« Бер.2020
Пн.Вт.Ср.Чт.Пт.Сб.Нд.
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031     
 
Реклама