Головна        Новини        Соціум        Політика        Економіка        Культура        Спорт        Репортаж        Кримінал        Довкілля        Зоо SOS       

Пошук :
«Сестри Річинські»: про людське серце і не тільки
«Сестри Річинські»: про людське серце і не тільки

Один із стереотипів про українську літературу, який дітям прищеплюють ще в школі, — що українські письменники писали майже тільки на важливі для пробудження і становлення нації теми, про важку долю селян, про визвольну боротьбу, голодомори, репресії тощо. Отже, українська література — нецікава, робить висновок значна частина юних читачів. Можна багато дискутувати про те, що варто вивчати в шкільній програмі. Водночас є ймовірність, що навіть найпотрібніші й найцікавіші тексти завдяки урокам літератури зазнають дискредитації. Ранні твори Ірини Вільде — ідеальні, щоб їх читати в юні й молоді роки. Але бажано, аби про них діти дізнавалися з якогось паралельного до процесу шкільної освіти світу.

Роман-епопея Ірини Вільде «Сестри Річинські», який вважають її найвищим досягненням і ставлять в один ряд із «Сагою про Форсайтів» Джона Голсуорсі, — важливий твір для читачів, які прагнуть пізнати себе й інших. Авторка почала «Сестер Річинських» 1937 року, надрукували роман у 1960-х, а фактично писала його ціле життя, переймалася долею персонажів, вписувала їх в інші твори. Критики зазначали, що Ірина Вільде писала роман про себе, про своє «химерне» серце. В інтерв’ю 1936 року письменниця зазначала: «Доки не впораюся з цим малим світиком — з людським серцем, не візьмуся, просто не зможу сягнути до ширших проблем людського життя». А в іншій ситуації висловила чітку формулу: «через родину до могутності нації».

«Посилена жіноча ідентичність її героїв промовляла про нову і могутню тенденцію в літературі міжвоєнної доби — як європейській, так і в українській. Жіноче серце, жіночий погляд, жіночий зміст стають важливими елементами загальнокультурної повноти», — писав Олег Баган у передмові до видання ранньої прози Ірини Вільде. Роман «Сестри Річинські» не є суто романом про «людське серце» чи про долю п’ятьох молодих дівчат. Ірині Вільде вдалося згадати у творі і про Голодомор, репресії, а також зобразити позитивний образ українського націоналіста. Звісно, є у творі й данина Україні радянській, її комуністичній частині у міжвоєнному Львові. Водночас ідеологічного тексту «для звітності», як вимагала радянська влада, Ірина Вільде не створила.

Твори письменниці тривалий час не перевидавали. Радянська влада відзначила роман Шевченківською премією 1965 року, однак потім схаменулася й вирішила не популяризувати його. Видавництво «Апріорі» зробило цього року дуже важливий видавничий крок, опублікувавши текст «Сестер Річинських» без купюр і не вдаючись до скорочення значного за обсягом твору майже вдвічі, як видавництво «Зелений пес».

Письменник Василь Ґабор зазначає, що в Україні не було й досі (!) нема, на жаль, рівного їй таланту за епічністю письма. А літературознавець Микола Ільницький акцентує: «Коли читаєш, просто дивуєшся, що дуже багато проблем — філософських, моральних, етичних — сформульовано так, як письменник мав би формулювати їх досі. І в цьому сила цього роману, сила цього таланту, що над ним не був владний той час і канони, які тоді існували».

Моральну дилему письменниця закладає вже на початку історії про отця-каноніка Аркадія Річинського, повідомляючи про вчинок, яким він урятував собі життя ціною життя іншої людини. Про це не дізналися в романі його рідні, для яких він був батьком, чоловіком, авторитетом, опорою… Але про це знає читач і «мусить із цим якось жити».

Акцент на жіночих образах аж ніяк не означає непрописаності чоловічих. Щобільше, кожну зі сестер, як і інші жіночі персонажі роману, пізнаємо зокрема й через їхні взаємини з чоловіками, а відповідно бачимо й різні типи чоловіків. І жінки, й чоловіки тут далекі від стандартного й класичного для соцреалізму поділу на цілковито хороших і цілковито поганих.

«Сестри Річинські» — роман, який можна перечитувати, з яким можна жити так, як жила зі своїми персонажами Ірина Вільде. Це класика, яку владі не вдалося покрити шаром офіційної ідеологічної “позолоти” й знеохотити до неї. А пізнавати її — варто.

Наталя ДУДКО
 Опубліковано : 31.08.11 | Переглядів : 3237

Читайте також:
Обличчя номера

Завантажити номер

 
Календар
« Гру.2018»
Пн.Вт.Ср.Чт.Пт.Сб.Нд.
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31      
 
Реклама