Головна        Новини        Соціум        Політика        Економіка        Культура        Спорт        Репортаж        Кримінал        Довкілля        Зоо SOS       

Пошук :
Володимир Єшкілєв: «Майбутнє буде більш жорстким, тоталітарним і менш гуманним»
Володимир Єшкілєв: «Майбутнє буде більш жорстким, тоталітарним і менш гуманним»

Роман Володимира Єшкілєва «Тінь попередника», яким автор започаткував трилогію «Фаренго», — перша серйозна заявка на наукову фантастику в Україні українською мовою, переконаний письменник Сергій Грабар. Про цей твір — другий у серії «Червоне і чорне», сформований за принципом інтелектуалізму в літературі та легкості й захопливості в читанні (продюсер — Сергій Грабар, видавництво — «Ярославів Вал») говорили на літературній зустрічі в «Кабінеті». Жанр фантастики мимоволі спрямував розмову в бік футуристки. Отже, яке майбутнє прогнозує івано-франківський письменник, публіцист, ідеолог станіславівського феномену Володимир Єшкілєв? 

Про загибель імперій на маленькій планеті 

— Роман «Тінь попередника» — не так про майбутнє, як про теперішнє, про загибель імперії. Однак не сприймаю імперію, як щось суто негативне. З одного боку, це — тюрма народів. З іншого — рятівний ковчег, у якому народи переживають якісь бурхливі події, цей ковчег їх рятує, а потім виносить на берег. Потім народи нарікають, що в цьому ковчезі було погано, але якби не ковчег, то, можливо, вони б уже не існували. Інший пласт твору — питання особи і великого суспільства, яке завжди ставиться до особистості індиферентно, відчужено. Кохання і та безодня, в якій немає ні кохання, ні життя, нічого. Завжди актуальною є людська екзистенція, наше життя, бо ми живемо на маленькій планеті і в будь-яку мить може впасти величезна каменюка, і від усіх наших країн, нашого мистецтва, культури нічого не залишиться.

Техногенне життя впливає на психіку 

— У романі є календар «Ера відновлення», але насправді це не відновлення, а навпаки, введення дуже жорсткого режиму економії, обмежень, бо попередня епоха, епоха розвитку демократії, завела людство в тупик. За романом це має статися через 300 років, але це умовність, бо може статися і через 30 років. У романі людство вже живе в дуже обмежених обсягах, відбулося кілька руйнівних епідемій. Психічні хвороби атакують. Адже техногенне життя західного типу зумовлює психічні зрушення. Можемо скільки завгодно заздрити Швеції, яка є розвиненою, передовою країною, де впроваджують екологічні технології, дуже високий рівень життя, є потужна система соціального захисту тощо, але це країна, де найвищий рівень психічних захворювань, один із найвищих рівнів самогубств у світі. 

Штучне життя, яке захищає людину, оточує опікою, зокрема технічною, насправді не сприяє покращенню ситуації з людським організмом, з людською психікою тощо. Це неприродні умови для існування людини. Якщо людина житиме на інших планетах, загалом у чужому для неї середовищі, де інший рівень радіації, інший хімічний склад, обмеження простору, то мутації і психічні хвороби розвиватимуться ще більше. Щоб компенсувати цю систему, людство вимушене буде вирощувати клонів. Бо інакше як? Роботами всіх не заміниш. А клони — нові проблеми. Про ці речі теж ідеться в романі. Я намагався змоделювати суспільство, в якому штучно вирощені в інкубаторі люди живуть поряд з природно народженими. Як вони один на одного дивляться і які фобії між ними виникають.

Технічний прогрес сповільнився 

— Перечитую Ніцше, і бачу, що він спрогнозував усе. Сьогодні ми переживаємо крах гуманістично-ресентиментальної цивілізації, про який говорив Ніцше. Це відбувається буквально на очах, зіткнення ліберальної цивілізації з традиціоналістською, тобто цивілізації західної з цивілізацією ісламу. І бачимо те, про що казав Ніцше, тобто не видно перемоги, ні технологічної, ні жодної іншої. Є народження нових форматів протистояння, розширення фронту війни, але не більше. 

Сповільнюється технічний прогрес. Ще у 50-60-х роках минулого століття щороку з’являвся новий військовий літак, і в США, і в СРСР. Нині Америку й далі охороняє бомбардувальник, створений на початку 70-х років. Зміни відбуваються хіба що у сфері кібертехнології, комунікації, але це дуже вузький фронт. Різниця між автомобілем 1900 року і 1930 — безодня, між 1930 і сучасним — уже не безодня, є нові системи безпеки, комп’ютеризація, потужніші двигуни, але принципи, схеми, головні агрегати — ті самі.

Прогнози фантастів збулися до середини XX століття, а далі вже нічого не збувається. У 60-му році були впевнені, що через 20 років людство висадиться на Марс. Тепер ми знаємо, що людство висадиться на цю планету приблизно 2050 року, і то якщо фінансово-економічна ситуація дозволить передовим країнам фінансувати марсіанську експедицію. Я переконаний, сповільнення прогресу буде і в кібернетиці. Мобільні телефони досягли того рівня вдосконалення, який забезпечує людині комунікацію. На найближчі 100 — 200 років можу прогнозувати достатньо консервативний розвиток людства, зокрема й у технічному плані, навіть почнуть забороняти деякі наукові галузі. Скажімо, нині у світі практично заборонено дослідження з клонування людини, є вето на біотехнології.

Демократія не гарантує ситості 

— Інтернет перестає бути вільним, хоча інтернет-спільнота й чинить відчайдушний спротив. А в Китаї він загалом ніколи вільним не був, і це китайцям не шкодить. Усі казки про те, що прогрес пов’язаний із певними формами політичного режиму, що для успішного розвитку країни потрібна демократія, уже не працюють. І це також відкриває простір для відродження структур авторитаризму і тоталітаризму. Нині всі вже знають, що демократія не означає ситості. За диктатури Україна житиме краще, це знає і шахтар з Донецька, і рафінований галицький інтелектуал. Просто шахтар говорить про це на кухні з кумом, а галицький інтелектуал боїться сказати вголос, щоб не бути вигнанцем зі свого середовища. 

Африка краще жила за англійського колонізаторства. Епоха закінчилася. Вона ще проіснує 5 — 6 років, доки будуть штучно тримати фантик, який називають доларом. І оце відчуття закінчення епохи я, наскільки зміг, перелив у форму роману, говорячи про якісь інші епохи, інші світи. Що буде потім, ми не знаємо. Буде щось більш жорстке, тоталітарне, контрольоване і менш гуманне.  

Сучукрліт — не література, а філологічні вправи 

— Світ поділяється на два ворожі класи, філологів і нефілологів. Філологів менше, тому вони приречені на світову поразку. Сучукрліт — література, яка є філологічними вправами. Коли про такі твори відгукуються, то не говорять, що прочитав роман, і там такий сюжет, такий персонаж, а кажуть: там є така класна фраза… Ця література для мене не є літературою. Я хочу відкрити книжку і пірнути туди, а потім на останній сторінці виринути і сказати: о, класно, я пожив в іншому світі. А коли мені пропонують оцінювати філологічну вправність чергового українського генія літератури, то навіщо воно мені? Мій роман — також протест проти цієї філологоцентричної сучасної літератури, яка замикається сама на собі і яка є вторинною, бо, врешті-решт, це безконечне цитування попередників. Усі проблеми, прогнози, фантазії в романі з’єднано в один світ, у якому відбуваються якісь пригоди.

Наталя ДУДКО, фото Ростислава Шпука
 Опубліковано : 27.10.11 | Переглядів : 1207

Читайте також:
Обличчя номера

Завантажити номер

 
Календар
« Гру.2018»
Пн.Вт.Ср.Чт.Пт.Сб.Нд.
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31      
 
Реклама