Головна        Новини        Соціум        Політика        Економіка        Культура        Спорт        Репортаж        Кримінал        Довкілля        Зоо SOS       

Пошук :
Всесвіт Ярослава Мотики

Всесвіт Ярослава Мотики

Кожен скульптор — творець свого оригінального Всесвіту. Не виняток і львівський митець, лауреат Національної премії імені Т. Г. Шевченка та премії імені В. Стуса Ярослав Мотика, який створив свій Всесвіт, заселений напівміфічними істотами. Скульптор відверто зізнається, що творчо він намагається переосмислити українське народне мистецтво та мистецтво древнього Єгипту і середньовічної Флоренції. Як це відбувається, ми поцікавилися у самого Ярослава Мотики.

— Як розпочинався Ваш творчий шлях?

— Виростаючи серед чарівної природи Тернопілля та Прикарпаття, часто відвідував Карпати, природа яких надихнула мене у виборі життєвого шляху. Та після закінчення відділу художньої кераміки Львівського державного інституту декоративно-прикладного мистецтва, я хотів знайти себе справжнього. У цьому мені допомогли  ремісники села Гавареччина, в якому вже дуже давно існує єдиний в Україні промисел чорнодимленої кераміки. Знання та досвід місцевих гончарів підштовхнули мене до переосмислення народного гончарства в скульптурі. Першою моєю роботою з чорнодимленої кераміки були  “Пліткарки”.

 

— Можливо, у Вас була інша мрія щодо вибору професії? І взагалі, скульптура для Вас — професія, робота чи спосіб життя? Іншими словами — доля?

— Чесно кажучи, впродовж перших років навчання мріяв про живопис. Згодом мої вподобання трохи змінилися, і я почав займатися  скульптурою. Привабило те, що скульптура  працює на простір, бо має форму. І її, на відміну від картини, можна оглянути з будь-якого боку. Це для мене і доля, і спосіб життя, і робота — все в одному. Як, мабуть, у кожної  людини у мене є хобі — збираю  каміння, які своєю формою нагадують ті чи інші образи відшліфовані самою природою, часом, водою та повітрям. Привожу їх додому, та разом із дружиною займаємося дизайном — поєднуємо з мохом, газонною травою та квітками. Ця справа також інколи надихає на створення нової скульптури. 

 

— Що надихає Вас у творчості? Як відновлюєте творчі сили? Чи є у Вас своєрідна муза?

— Надихає мене саме життя, природа, яка мене оточує. Інколи образ нової роботи приходить через інтуїцію, думки. Тоді я це переношу на скульптуру. Відновлювати сили не потрібно, бо коли я ліплю, то відпочиваю. Тим паче, коли мені все вдається, наповнюють радість і творчі сили, іноді навіть натхнення для нових робіт. Також натхнення мені додає думка, що мої роботи приносять радість людям. Мені  приємно, що вони потрапляють у людські домівки та є прикрасою їхнього інтер’єру.

— Які роботи Ви вважаєте найбільш вдалими?

— Кожну роботу я люблю по-своєму, бо свого часу для кожної витрачав свій дорогоцінний час, вкладав любов, душу, уяву. Хоча, звісно, найбільш вдалими є ті, за які я отримав визнання. Першою ви­значною була моя дипломна робота “Лілея” (1966 р.), яку я захистив на п’ятірку і котра нині прикрашає Стрийський парк Львова. Пам’ятник-посвята 50-річчю поселення українців у Бельгії (1998 р.), пам’ятник Маркіянові Шашкевичу, пам’ятник полковнику Євгенові Коновальцю, пам’ятний знак Т. Шевченку, пам’ятник “Берегиня”, композиція “Легенди гір”, памятник родині І. Труша та багато іншого.

— Яка з відвіданих країн залишила у Вашому серці найтепліші спогади. Що цікавого Ви взяли для себе і, можливо, віддзеркалили щось у своїй роботі?

— Кожна країна цікава по-своєму, у кожної — свій клімат, своя релігія, мова та мистецтво. Найбільше мене вразила єгипетська скульптура, яка має геометричну чіткість схожу до моєї, а також флорентійська.

— Чи є у Вас “мистецький” кумир?

— Насправді мені подобаються стилі багатьох скульпторів і художників, але кумирів немає. Намагаюся творити у власному стилі, до­тримуючись української народно-історичної тематики. Думаю, треба мати власне бачення мистецтва. Адже коли ти чимось вирізняєшся з-поміж інших, маєш своє світобачення і вдало відбиваєш це на камені, це і є твоя майстерність. Заради такої ідентичності треба багато працювати, іноді — все життя.

— Сучасне мистецтво є проявом вищого розвитку та інтелекту сьогодення чи, навпаки, воно занепадає?

— Зараз є дуже багато тенденцій. Митці стають винахідливими, щоб швидше стати кращими, ніж інші. Особисто мені подобається реалістичний підхід до скульптури, який має поєднуватися зі сучасними досягненнями мистецтва. Відмовлятися від усього сучасного теж не можна тому, що можна пройти осторонь тих досягнень, які ми маємо у цьому столітті. Також у кожній роботі має відображатися наш час, бо мистецтво розвивається у ногу з часом. Хоча є й митці, які тягнуть його у незрозумілий бік, доводячи свої пошуки до абсурду.

— Над чим працюєте нині?

— Нещодавно створив Оранту, яка ніби руками тримає весь духовний світ, і Христа, який навчає весь християнський народ. Забігаючи наперед, розкажу, що  створив портрет Бориса Возницького, який хотів би йому подарувати.

— Що Ви змінили б у сучасному мистецтві, якби це було можливо?

— Імовірно, додав би трохи образності, кардинально щось змінювати не варто. Швидше, вдосконалював би власний  стиль.

— Що побажаєте чи порадите молодим митцям?

— Працювати багато над скульптурою, бо вона не дається так легко. Основне — не боятися визнавати свої невдалі роботи, не боятися ламати й нищити те, що не вдалося. Незважаючи на втрату часу, грошей чи ще чогось. Треба вміти бути самокритичним, бо інакше з тебе не буде митця. Треба вміти відділяти добре від поганого.

Розмовляла Юлія ВІЛЬХОВСЬКА, фото автора
 Опубліковано : 27.05.10 | Переглядів : 2215

Читайте також:
Обличчя номера

Завантажити номер

 
Календар
« Гру.2018»
Пн.Вт.Ср.Чт.Пт.Сб.Нд.
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31      
 
Реклама