Головна        Новини        Соціум        Політика        Економіка        Культура        Спорт        Репортаж        Кримінал        Довкілля        Зоо SOS       

Пошук :
Від корала до лева
Від корала до лева

Зоологічний музей Франкового університету наступного року святкуватиме 230 років. У ньому зберігаються 170 тисяч зразків тварин, деякі види з яких уже давно вимерли. Тут можна побачити звірів з усієї земної кулі: від коралів до ссавців. Музей заснований відомим біологом Бенедиктом Дибовським і належить до найстаріших університетських музеїв Європи.

«В експозиції нині — 10 тисяч тварин, — каже «Ратуші» завідувач Зоологічного музею Ігор Шидловський. — Ще до 70-х років ХХ століття в музей тварин ловили цілеспрямовано. Тепер головна умова для нових експонатів — зразок повинен бути не добутим. Їх привозять до Львова або з цікавих експедицій, або львів’яни приносять своїх мертвих улюбленців».

Кожен експонат має свою історію того, як він опинився на поличці зоологічної колекції. «Нам подзвонив чоловік, який колись був у музеї на екскурсії, і каже: «В мене папуга жив, а тепер помер. У вас такого нема. Може, заберете? — розповідає Ігор Віталі¬йович. — Ми забрали, зробили опудало з тваринки, і так він потрапив до нашої колекції. А буквально рік тому нам передали цілу колекцію. Люди ще в 80-90-х роках їздили на Кубу і привезли звідти цілу колекцію екзотів, яку потім передали нам. Серед них були: акула-нянька, три краби (два види із яких в нас не було), кілька видів риб (королівський спиноріг, риба-коробочка, псевдокубик)».
Також співробітник університету Ігор Дикий понад два роки провів у різних експедиціях в Антарктиді. Звідти він привіз багато цінних зразків. Завдяки йому в музеї тепер є 13 видів молюсків з Антарктиди, кілька видів пінгвінів (поморник маккорміка, домі¬ніканський мартин, синьоокий баклан). Співробітниця музею Оксана Гнатина сім років тому їздила у складі експедиції Ґданського університету до русла Нілу і провела там увесь жовтень. Експедиція працювала з птахами, науковці проводили кільцювання. З берегів Нілу біолог привезла «презент» і для університетської колекції. Тепер у музеї зберігаються два гнізда і яйце Ткачика африканського, череп очеретянки, яка живе лише в Середземномор’ї, і ціла низка комах та мушель молюсків.

Окрім того, кілька років тому в Луганську описали новий вид кажанів. І зразок, за яким, власне, і робили описи (типовий вид, тобто він уперше описаний для науки), передали у музей. Типові види — найцінніші «скарби» для зоологічних музеїв. Тут таких аж 130 зразків, найстарішим із них виповнилося вже 202 роки (комахи з Південної і Центральної Америки та островів Океанії).

Колекція, що зберігається тут вже 230 років, потребує ретельного догляду. Серед головних умов зберігання — температура (ідеально 18-20 градусів), вологість (від 55 до 60 відсотків) та не потрапляння сонячного світла. Денне світло може змінювати пігмент, і екземпляр змінить колір.

Під час Другої світової колекцію просто скинули в одну купу, і так вона пролежала всі воєнні роки. Сказати, що найцінніше було втрачено, не можна, адже класифікацію тодішніх інвентарних книг і теперішніх не можна навіть порівнювати. В книгах із минулого століття, до прикладу, того самого молюска записували просто як «молюск». Тепер їх характеристика значно точніша. Навіть їхня вартість може коливатися досить суттєво. За тритона поціновувачі віддадуть 700 гривень, а є й звичайні трохуси — 5 або 10 гривень. Також відомо, що до війни в музеї зберігались три голови акули-молота. Тепер їх вже нема.

Молюски

Загалом музей розташований у шістьох експозиційних кімнатах та фондосховищі. Вся перша кімната присвячена найпростішим організмам. Після стендів із губками та коралами починаються молюски. Майже всі вони водяться в Індійському океані, адже у його водах для молюсків створені практично ідеальні умови — температура та їжа. І лише в Індійському океані мешкають велетні серед молюсків, найбільша — тридакна гігантська. Тридакни можуть виростати до двох а то й до двох з половиною метрів у діаметрі й важити 500 кілограмів. 

До слова, завідувач музею пояснив і таємницю «шуму моря» в мушлях. Виявляється і це добре видно на роз¬різаних зразках, мушля має багато внутрішніх камер, у вигляді завитків. Постійний рух повітря у раковині й створює цей шум, а стінки мушлі його підсилюють.

Дивує, що молюски можуть бути неабиякими хижаками. До прикладу, тібія, яка з першого погляду від інших мушель відрізняється лише голкою на носику. Але саме через неї молюск вприскує отруту в тіло жертви. Може нападати навіть на риб, більших за себе. Далі травна система вивертається назовні й повністю огортає жертву. Повертається назад у черепашку лише тоді, коли до кінця перетравить їжу.
«Ципреа монета дуже ціниться у колекціонерів, — показує на дрібненькі мушлі завідувач музею. — А сто років тому на північно-східному узбережжі Африки і деяких островах Океанії цього молюска використовували як грошову одиницю. Назбирати їх дуже важко, адже вони маленькі й живуть глибоко. Єдиний шанс — шукати їх на березі після великого шторму. Тому дуже багатих людей у ті часи не було».

Акули

Деякі види акул у музеї все ж залишились. Всі вони розставлені у наступному залі. Акули, велетенські черепахи, екзотичні риби, словом, і тут музею є чим пишатись. Пан Шидловський звертає увагу на карибську рифову акулу. Цей екземпляр цікавий тим, що належить до невеликої групи акул, які можуть лежати, не рухаючись. Інші ж  живуть тільки тоді, коли знаходяться в русі. Карибській рифовій поталанило, вона може лежати в рифах, і її дихальна система працюватиме.  
«Ось щелепи акули-бика, — показує завідувач на розкриту пащу хижака із зубами в кілька рядів. — Зуби в акул ростуть так, наче розплутується клубок ниток. На краю щелепи є зародкова пластинка з якої вони постійно виростають. Якщо крайній зуб пошкодився, то на його місці майже відразу відгортається інший. Такі зуби призначені для захоплення і розривання здобичі».

А ось поруч рила риби-пили, власне рила, бо морда починається пізніше. Цей «інструмент» може виростати  більш як метр завдовжки. За його допомогою риба викопує молюсків з піску або дістає зі щілин у скелях каракатиць, восьминогів та кальмарів.

За ними під склом розкладені скати. Від перехідного між видами «морського ангела» до нечисленних хижаків, які і струмом вдарити можуть. «В Атлантиці, біля берегів Північної Америки, живуть електричні скати, — розповідає завідувач музею. — Вони можуть генерувати розряд у 70 вольт. Електрика в рибі накопичується в процесі хімічних реакцій організму». 

Навпроти скатів починається колекція риб, які мешкають у вітчизняних водоймах. А через кілька шаф починаються екзоти. «Морський їжак, голкобрюх, спиноріг, чотиризуб, риба-коробочка, — вказує співрозмовник на опудала морських мешканців, які тільки в інтернеті й можна побачити. — Усю цю родину, зрослощелепих риб, можна вживати у їжу тільки після спеціальної обробки, адже вони дуже отруйні. Вони цікавіші своїм способом життя. В період спокою тіло риби має подовгасту форму. Якщо вона помітить хижака, то миттєво збільшиться у розмірах і стане схожою на колючу кульку. Для цього вони мають спе¬ціальний міхур, у який риба набирає води або повітря”.

Рептилії

Трохи далі з імпровізованої гілки звисає пітон. Він потрапив до музею кілька років тому. До Львова тоді на виставку приїхала приватна екзотична колекція. «Власник був у нас на екскурсії, і коли пітон з його колекції помер, він приніс його нам. Ось цей смарагдовий полоз також помер удома. Власники, які про нього дбали, одного разу на підстилку в тераріум дали торф, але він був у вигляді маленьких кульок. Одна така кулька потрапила полозу в трахею, коли той їв, і він задихнувся, — розповідає про трагічну долю теперішніх експонатів завідувач музею. — В сітчастого пітона зупинився шлунок. У приміщенні, де його тримали, понизилась температура, а він в той час їв мишу. Життє¬діяльність холоднокровних безпосередньо залежить від зовнішньої температури». 

Поруч із різними зміями прилаштовані опудала ігуан та крокодилів. До слова, крокодили від природи зовсім не зелені, а землянисто-сірі. Зеленкуватого відтінку їхній шкірі надають водорості. Якщо крокодил мало рухається, то він не вичищається зі шкіри і наче зафарбовує її.  

Морська корова

У наступному залі зберігаються скелети та кістки. Серед найцікавіших — морська корова. Скелет тварини простягається практично в усю довжину кімнати. Найбільше морська корова схожа на сучасних ламантинів, які також занесені до Червоної книги і перебувають на межі вимирання. Її, як вид, люди винищили ще 300 років тому. Вбивали тварин через смачне м’ясо, шкіру та жир. Свого часу тварини мешкали поблизу Камчатки. Майже містичним можна вважати те, що ввесь вид був знищений впродовж 27-ми років, стільки ж, на сьогодні, тобто 27, у світі залишилось кістяків тварин.  

«І шість із них колись зберігались у нашому музеї, та потім їх роздали,  — веде Ігор Шидловський. — В 1904 році кістяки подарували Бенедикту Дибовському вдячні мешканці острова Берінга. Справа в тому, що «білий бог», як Дибовського називали місцеві, з 1879 по 1883 рік жив на Камчатці та безкоштовно лікував людей. Весь цей час науковець сам не міг шукати залишки морської корови, але люди знали, що їхній лікар дуже цього хоче. А через кілька років, на святкування 45-річчя його наукової діяльності, скелети тварин привезли в дарунок. 16 величезних коробок острів’яни передали науковцям з російської експедиції, які й доправили їх до Петербурга. Звідти ж поштою рештки морських корів приїхали до Львова».
Того ж року мешканці міста Львова подарували науковцеві будинок, у якому тепер (за велінням долі) розташований дитячий міський еколого-натуралістичний центр.

Птахи

У наступному залі просто очі розбігаються, так багато тут птахів. Одразу при вході за склом розташували райських птахів. Усі вони маленькі й кольорові: в когось чубчик червоний, а в когось — чорний, але розгортається як паралелограм, в іншої пташки на хвості два темно-зелені завитки... Майже всі ті красені — самці. Самки цього ж виду нічим кольоровим не вирізняються, адже вони висиджують потомство і не повинні привертати зайвої уваги. Чого не скажеш про самців, для яких привернути увагу самки — чи не найголовніша життєва місія. Проте принади, якими їх нагородила природа, треба ще правильно подати. Щоб розкрити чубчик, хвостик і крила, самцеві райської птахи треба лапками зачепитися за гілочку і перекинутися вниз головою. Лише в такий спосіб пір’я розкладуться найімпозантніше.

Справді, таку красу може створити лише природа. Студенти, майбутні художники, вже не перший рік приходять саме сюди, аби навчитись малювати її шедеври.
А от голосом райських птахів Бог обділив, вони належать не до співочих, а до «крикунів». Найближчими їхніми, так би мовити українськими, родичами є ворони. Ті ж воронячі родичі продовжують колекцію. Найбільшим експонатом (таким, що й не віриться) є крук зі Скандинавії. «В біології існує правило, за яким що далі на північ і що далі на схід, тварини або їхні випнуті частини тіла збільшуються в розмірах, — пояснює пан Шидловський. — Такому крукові легше регулювати температуру тіла. Звичайно, харчів йому також треба більше, але великі тварини їдять значно рідше, ніж їхні менші родичі».

Христина ІНЖУВАТОВА, фото Юрія Ткаченка
 Опубліковано : 26.09.13 | Переглядів : 1449

Читайте також:
Обличчя номера

Завантажити номер

 
Календар
« Лип.2017
Пн.Вт.Ср.Чт.Пт.Сб.Нд.
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31      
 
Реклама