Головна        Новини        Соціум        Політика        Економіка        Культура        Спорт        Репортаж        Кримінал        Довкілля        Зоо SOS       

Пошук :
«Свій до свого по своє»
«Свій до свого по своє»

Бойкотні настрої українців почалися з ініціативи, яка зародилася в Галичині. Тепер завдяки активістам «Економічного бойкоту» і його очільника Олега Радика у львівських магазинах та супермаркетах промарковано російські товари, а містяни демонструють заздрості гідну певність своєї позиції, дотримуючись неоголошених санкцій щодо російських виробників. На цьому тлі дедалі більшої популярності набувають вітчизняні товари. Хоч-не-хоч, а мимоволі згадуєш гасло «Свій до свого по своє». Цей принцип свого часу допоміг не лише економічно «встати на ноги» західноукраїнському селянину, а й змінив національну свідомість.

   «Гасло «Свій до свого по своє» зародилося в кінці XIX — на початку XX століття, — розповідає «Ратуші» Ігор Федик, український історик, краєзнавець, педагог, науковий співробітник Центру досліджень визвольного руху, заслужений вчитель України. — І воно ознаменувало період, коли в Галичині почали активно створюватися кооперативи. Доти переважно вся торгівля перебувала у руках або польських, або єврейських буржуа. Певна річ, українські селяни потерпали від цього. Тому активне творення власної кооперації стало не просто економічним порятунком, воно стало поштовхом до національного єднання».

   Слід зазначити, що саме на той час припадає перша хвиля іміграції до Канади. Через те, що люди не могли дати собі ради на батьківщині, їм доводилось їхати заробляти за кордон. Тож активне творення кооперативів зупинило цей процес. Принцип гасла полягав у тому, щоб купувати товари чи послуги в українців. Селяни об’єднувалися і вже разом продавали вироблені товари за ту ціну, яку вважали за потрібну. В кожному селі створювалися «шпихліри». Це була така собі загальна комора, куди місцеві селяни звозили рештки зерна, хто скільки міг. Там воно залишалося, як недоторканний запас. Коли була потреба, зерно роздавали людям, а після нового врожаю попередній запас продавали, і кожен отримував такий же відсоток від виторгу, скільки зерна приніс. Дрібні кооперації в усіх сферах товаровиробництва чи послуг об’єднувалися у великі асоціації та спілки. Існували молочні кооперації, торговельні спілки чи кредитові об’єднання. Взаємовигідний рух набув такої популярності, що за кілька років практично витіснив польський та єврейський капітал із території Галичини. Для порівняння, 1921 року в Західній Україні, переважно в Галичині, було 580 українських кооперативів, а вже у 1939-му — майже 4000.

   Кооперативи були вкрай вигідні місцевому населенню. Та й не тільки йому, адже українські товари були такої високої якості, що вони швидко завоювали європейські ринки. Особливо молочні продукти, які з Галичини возили до Франції та Німеччини. 

   «Завдяки рекламі про українські товари дізнавалися за кордоном, — пояснює пан Федик. — До 1939 року в Галичині випускали майже сотню газет. І в кожній із них була реклама про нашу кооперацію. Газети читали іноземні бізнесмени, які так і «виходили» на галицькі продукти». Не останню роль у створенні кооперації відіграла греко-католицька церква. За дорученням Андрея Шептицького з боку церкви очолив процес створення кооперації отець Тит Войнаровський. Сам Митрополит в 1904 році видав працю «О квестії соціальній», де він обґрунтував підстави кооперативів. Митрополит Андрей доручив створення кооперативів у селах саме священикам.

   До того ж, за вказівкою Андрея Шептицького було організовано спеціальні школи, де навчали кооператорів. Одна з них була неподалік лічниці на теперішній вулиці Озаркевича. З 1921 по 1925 рік працював Львівський таємний університет, де навчалися українські студенти. Його роботу частково фінансували кооперативні спілки, а частково — Греко-католицька церква.  «У Львові працювало кілька навчальних закладів, в яких українську молодь вчили справі кооперації, — веде далі Ігор Федик. — Діти селян мали змогу не лише здобути хорошу освіту, а й після навчання їх відправляли на роботу в сільські кооперації. Між іншим, серед студентів було дуже багато дівчат. Варто зазначити, що в такий спосіб Митрополит формував майбутню сільську інтелігенцію. Адже зазвичай по селах, крім священика, з інтелігенції нікого не було. Навіть вчителі часто були поляками».

   Кооперативи на Галичині були створені аж на 50 років раніше, ніж на території решти України. Проте організовувалися вони в постійній боротьбі. «Розвивати кооперацію було вкрай важко, — каже історик. — Польська влада, переслідуючи національно свідомих патріотів, переслідувала й українську кооперацію. Адже там розуміли, що така ініціатива витіснятиме польський бізнес, крім того, в поліції здогадувались, куди йшла частина зароблених грошей. Приміром, в 1930 році, коли відбулася так звана «пацифікація», було спалено та знищено багато кооперативів разом із будинками «Просвіти». 
   Але хоч як важко було створювати кооперацію в Галичині, започатковувати її по інших територіях країни було ще важче. 

   «Одним із перших, хто вирішив створити кооперативи на решті території України, був Левицький, — провадить далі Ігор Федик. — Син священика, який вчився у Києві, бачив економічний ефект кооперації в Галичині та внаслідок цього — національне піднесення. Коли він повернувся у Таврію, то заснував «Робітничо-хліборобську спілку». По той бік кордону в Україні капітал був зосереджений зазвичай у руках росіян та євреїв. Хоча було і кілька багатих українців. Як би тепер назвали — олігархів. Першу свою брошуру про кооперативи Левицький видав у Львові й таємно переправив її на Велику Україну, де її напівтаємно розповсюджували серед українських селян».

   Цікаво, що крім гасла «Свій до свого по своє» були ще: «Спирайся на власні сили», «Українські гроші — в українські руки — на українські справи». Тому що міцнішими ставали українські кооперативи, то більше грошей вони виділяли на загальнонаціональні справи: видавництво книжок, фінансування сиротинців, стипендії для бідних студентів... Певна річ, кооперативи давали гроші на підпільні політичні національні організації.
   «Звичайно, кооперативи відіграли об’єднавчу роль, адже на той час багато українських селян не мали сильної національної свідомості. Натомість рух «Cвій до свого по своє» нагадував селянам про власну ідентичність», — продовжує історик. 
   До слова, українська кооперація дала змогу Романові Шухевичу заснувати та провадити успішний рекламний бізнес. Вже у 1937 році «політично ненадійний» Шухевич, після відбування покарання за участь в ОУН, не міг знайти собі хорошої роботи, попри дві вищі освіти. Тому він заснував першу в Галичині рекламну компанію «Фама». Саме завдяки принципу «Свій до свого по своє» рекламний бізнес Романа Шухевича мав неабияку клієнтуру. 

Христина ІНЖУВАТОВА
 Опубліковано : 02.10.14 | Переглядів : 1448

Читайте також:
Обличчя номера

Oblyccja.jpg">

Завантажити номер

 
Календар
« Кві.2019
Пн.Вт.Ср.Чт.Пт.Сб.Нд.
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
2930     
 
Реклама