Головна        Новини        Соціум        Політика        Економіка        Культура        Спорт        Репортаж        Кримінал        Довкілля        Зоо SOS       

Пошук :
Прощавай, "Кіндрате"!
Прощавай, "Кіндрате"!

Цього тижня кривавий Молох цієї неоголошеної війни вирвав з обіймів рідних і друзів чудову людину і справжнього воїна - Василя Кіндрацького. Як розповів мені бойовий побратим колишнього бійця батальйону "ОУН" Василя Кіндрацького, Олег "Кавказ", фатальний постріл із російського танка пролунав із відстані 3,5 кілометра. Снаряд пробив барикаду з мішків із піском і залетів у кімнату, не залишивши Василю жодних шансів. Осколки перебили ногу, порвали стегнову артерію і вп'ялись у живіт. Лікарі намагались щось вдіяти, але поранений просто сплив кров'ю… 

Надзвичайно чуйну промову проголосив на прощанні в церкві Миколаєва тутешній парох. "Гуцульська вишиванка, камуфляж, десантний берет і неголена ще, напевно, з Майдану борода - саме так сьогодні виглядає справжня українська ікона!, - видавалось, священик говорив саме те, що думає. - Хто з вас приходив у церкву просити благословення на смерть? Так, були ті, хто просив у Господа благословення на війну, але лише Василь у розмові зі мною зі сльозами на очах стверджував, що справді готовий померти. Хоча готовність померти, аж ніяк не виключає бажання людини хотіти жити…" Отець під схлипи присутніх зачитав вірш побратима героя Бориса Гуменюка "Заповіт".
Мені пощастило у житті знати Василя. Випускник журфаку Львівського університету, багаторічний голова Миколаївської РДА Кіндрацький став моїм мимовільним гідом під час нашої поїздки у криваві Піски, неподалік яких він згодом і прийняв свою мученицьку смерть. Блокнот наповнювався іменами тих, кого "Кіндрат" мав ближче за найрідніших - "Буревій", "Сивий", "Кармелюк", "Кром", "Кавказ", "Лєший", "Хан". З деякими із них я познайомився вже на похороні.

Незабаром у рідному Миколаєві, де жив "Кіндрат", буде вулиця з його ім'ям. Лідер ОУН Богдан Червак заявив, що з метою вшанування Василя, ОУН у складі ЗСУ ухвалила рішення, що віднині його офіційна назва "Друга десантно-штурмова рота ОУН ім. Василя Кіндрацького"… 

Микола САВЕЛЬЄВ

"Заповіт"

Сьогодні знову копаємо землю
Цю ненависну донецьку землю
Цю черству закам'янілу землю
Тулимося до неї
Ховаємося в ній
Ще живі.
Ми ховаємося за землю
Сидимо в ній тихо
Наче малі діти за маминою спиною
Ми чуємо як б'ється її серце
Як вона втомлено дихає
Нам тепло й затишно
Ще живі.
Завтра ми вже будемо мертві
Може багато з нас
Може всі.
Не забирайте нас із землі
Не відривайте нас від матері
Не збирайте на полі бою наші рештки
Не намагайтеся наново скласти нас докупи
І - благаємо вас - ніяких хрестів
Пам'ятних знаків чи меморіальних плит.
Нам це не треба
Адже це не для нас - для себе
Ви ставите нам величні пам'ятники.
Не треба ніде карбувати наших імен.
Просто пам'ятайте:
На цьому полі
У цій землі
Лежать українські солдати
І - все.
Не віддавайте нас батькам
Не хочемо щоб батьки бачили нас такими
Нехай батьки запам'ятають нас малими дітьми
Неслухняними хлопчиками
З рогатками з синцями на колінах
З двійками у щоденнику
З повною пазухою яблук зі сусідського саду
Нехай батьки сподіваються що ми колись повернемося
Що ми десь є.
Не віддавайте нас дружинам
Нехай кохані запам'ятають нас красенями
Такими які подобалися багатьом дівчатам
А дісталися їм.
Нехай вони запам'ятають наші гарячі губи
Наш гарячий подих
Наші палкі обійми
Нехай вони не торкаються нашого холодного чола
Наших холодних вуст.
Не віддавайте нас дітям
Нехай діти запам'ятають наші теплі очі
Наші теплі усмішки
Наші теплі руки
Нехай діти не торкаються тремтячими губами
Наших холодних рук.
Ось в цих окопах
Які сьогодні для нас тимчасове житло
А завтра стануть нашими могилами
Поховайте нас.
Не потрібно прощальних промов
В тиші яка настає після бою
Це завше виглядає недоречно
Це наче штурхати загиблого воїна
І просити щоб той встав.
Не треба панахид
Ми й так знаємо де тепер буде наше місце
Просто накрийте нас землею
І - йдіть.
Було б добре як би на тому місці було поле
Колосилося жито
Щоб жайвір у небі
І - небо
Багато неба -
Ви можете собі уявити який хліб родитиме поле
Де лежать бійці?!
(В пам'ять про нас їжте хліб з поля
Де ми полягли.)
Було б добре якби на тому місці були луки
І багато-багато квітів
І бджола над кожною квіткою
Щоб надвечір приходили закохані
Плели вінки
Кохалися до ранку
А вдень щоб приходили молоді батьки
З малими дітьми.
(Не перешкоджайте дітям приходити до нас.)
Але це буде завтра.
А сьогодні ми ще копаємо землю
Цю дорогу українську землю
Цю солодку ласкаву землю
Пишемо гуртом саперними лопатками
На її тілі
Останній вірш української літератури.
Ще живі. ...

Борис ГУМЕНЮК, поет
 Опубліковано : 04.06.15 | Переглядів : 710

Читайте також:
Обличчя номера

Завантажити номер

 
Календар
« Гру.2018»
Пн.Вт.Ср.Чт.Пт.Сб.Нд.
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31      
 
Реклама