Головна        Новини        Соціум        Політика        Економіка        Культура        Спорт        Репортаж        Кримінал        Довкілля        Зоо SOS       

Пошук :
Богдан Чайковський: «Ліпше на два роки раніше, ніж на два дні пізніше»
Богдан Чайковський: «Ліпше на два роки раніше, ніж на два дні пізніше»

Директор Львівського історичного музею написав заяву на звільнення

Нещодавно один із найбільш досвідчених музейних директорів Богдан Миколайович Чайковський, директор одного з найстаріших і найбільших музеїв України, заслужений працівник культури України, голова ради директорів музеїв м. Львова, подав заяву на дострокове звільнення з роботи за власним бажанням. «Ратуша» запитала п. Богдана про причини такого кроку.   
        
—  Богдане Миколайовичу, для багатьох Ваше звільнення — повна несподіванка. Адже до завершення контракту ще два роки. Музей відомий як успішна установа з новаторськими ідеями, високопрофесійними фахівцями, — і тут Ваша заява про дострокове звільнення за власним бажанням. Можливо, відчуваєте тиск нового обласного керівництва або назрівання якогось конфлікту у власному колективі?

   — На жаль, ми вже звикли, що зміни директорів чи то у київських музеях, чи то у львівських театрах переважно відбуваються після гучних скандалів із вищим керівництвом або власним колективом. Складається враження, що це вже стало таким собі українським феноменом. Тут маємо зовсім прозаїчну справу. Слід ламати ці негативні стереотипи. 

— Щодо «ламати стереотипи» — це Ваше ноу-хау чи висновки після керівництва музеєм упродовж понад 37 років?

   — Мабуть, поєднання цих двох складових. Адже уже на першій нараді на посаді директора з заступниками та музейним активом я задекларував принципи мого директорського управління: колегіальність, об’єктивність, прозорість.

— Вибачте, але ці постулати на початку своєї діяльності декларують чи не всі керівники…

   — Одна річ — декларувати, а інша — реалізовувати. Подивіться, які здебільшого правильні закони ухвалюють у вищих ешелонах влади, але більшість чиновників і керівників їх не виконують.

— А Ви свято дотримувалися цих принципів усі 37 років свого директорства?

   — Святих не буває. Довести Вам це нині проблемно. Я просто наполегливо намагався дотримуватися цих засад. Мої заступники, науковці, художники-реставратори, усі, з ким я проводив виробничі наради в кабінеті, можуть підтвердити: я постійно наполягав, щоб вони не намагалися вгадувати побажання директора, а сміливо дискутували на нарадах, вносили нові нестандартні пропозиції.

— І що ж такого “нестандартного” Вам вдалося запровадити?

   — Зокрема новий формат проведення щорічних підсумкових зборів трудового колективу. Зазвичай, на таких зборах доповідають керівники колективів 50 — 60 хвилин, а потім обговорення, рішення, різне…

— А у Вас починалось із різного?..

   — Майже вгадали за формою, але суть і резон в іншому. У Львівському історичному з 10-15-хвилинними звітами по галузях виступали заступники. Потім — обговорення, аналіз, пропозиції, зауваження, критика.

— І директора?

   — Найбільшим критиком директора має бути сам директор.  Директор у підсумковому виступі наголошував, що всі позитивні результати — заслуги заступників, а всі мінуси в їхній роботі — вина директора, який не зумів правильно організувати виробничий процес, не помітив цих огріхів або не зумів змусити своїх заступників їх уникнути. Звідси висновок, що все позитивне — ваше, усе негативне — моя вина. Це збуджувало у мені виробничу злість і зобов’язувало бути вимогливішим до себе і своїх заступників.

— А Ваші заступники не вважали, що Ви їх підставляєте?

   — Спочатку був певний спротив. Ліпше відсидіти в спокої, ніж готувати звіти. Але згодом зрозуміли, мабуть, що в такий спосіб вони можуть максимально зреалізувати власну самодостатність, відчувати себе рівно відповідальними висококваліфікованими фахівцями, здатними самостійно вирішувати важливі проблеми у своїх галузях та відповідати за їхні результати. І підтвердженням всього є те, що найменший стаж роботи в музеї у заступників — 25 років.

— В музеї понад половина — технічні працівники. Які тут принципи сповідуєте?

   — Головне — не поділяти працівників на сорти. Про це свідчить книга «Ми з Львівського історичного», видана до 110-ї річниці заснування музею. В цьому дослідженні, крім кількох публікацій про досягнення установи, зібрані за алфавітним принципом усі працівники за 110 років із зазначенням їхніх посад, досягнень та стажу роботи. В книзі простежується висновок, що не кількість експонатів, екскурсій, виставок, експозицій є головним, а її величність людина, музейний працівник, який вкладає свій інтелект, душу, совість і старання в усіх ділянках музейного багатоманіття. В музеї запроваджена норма матеріального заохочення за стаж роботи в установі не лише привілейованим, але й усім категоріям працівників. Нині ця книга є своєрідною музейною біблією, з якою ознайомлюються всі відповідальні працівники на етапі проходження іспитового терміну. Переконаний, такі дослідження до ювілейних річниць своїх установ слід видавати всім закладам науки, культури та освіти.

— Створюється враження, що у Вас усе гаразд. Нещодавно відкрили «Музей визвольної боротьби України», трохи раніше — «Музей-Арсенал», Палаццо Бандінеллі, вибороли Гран-прі на Всеукраїнському музейному фестивалі у Дніпропетровську, добровільно ініціювали люстрацію дворічної давнини стосовно виявлення Вам довіри. 

   — Власне, це і була перша спроба добровільно піти з керівної посади. Слід зазначити, що ще два роки тому термін «люстрація» майже не вживали в щоденному політичному лексиконі. 

   Тоді я вирішив здійснити своє рішення 35-річної давнини, ухвалене в перший  день призначення директором.В ці роки більшість директорів провідних музеїв України були пенсіонери, колишні секретарі обкомів і міськкомів компартії, партизанського руху тощо. Значна частина з них не була музейними фахівцями. Вони просто доживали свого віку в музеях. І суспільство мусило з цим миритися. Мені було бридко це спостерігати. Саме тому тоді я дав собі слово, що якщо Бог дасть мені дожити до 70-ти та ще працювати на керівній посаді, то дякуватиму Господу Богу і сам добровільно піду з керівної роботи.

— Але рівно в 70  цього чомусь не сталося...

   — Власне, я зробив таку спробу люстрації на підсумкових зборах трудового колективу, про яку Ви згадували. Таємно було заготовлено бюлетені зі словами «так» і «ні». На збори запросили керівництво з обласної ради, адміністрацію профспілок, які ні про що не здогадувалися. Я подякував колективу за роботу, передав до президії конверт і чекав на результат голосування. Після підрахунку голосів щодо підтримки директора виявилося: 76 голосів — «так», 2 — «ні», один утримався. Тоді голова зборів відкрила мій конверт і зачитала мою заяву на ім’я керівництва обласної ради: «Прошу звільнити мене з роботи за власним бажанням у зв’язку з тим, що не отримав 3/4 голосів присутніх у залі». І після цього голосування я не наважився. Пішов на компроміс зі совістю.

— Але тоді з Вами підписали контракт на три роки. Маєте ще два роки «компромісні»…

   — Формально так. Контракт маю, але совість мучить. Адже на моїй флешці записано не лише те, що зробив (нагрішив), але й те, що думав, обіцяв, і навіть те, чи Вам правду казав… І коли душа стане перед небесними воротами вибору, флешку розпечатають. За все доведеться відповідати… Отже, ліпше на два роки раніше, ніж на два дні пізніше.

Розмовляла Лілія МЕЛЬНИК
 Опубліковано : 03.12.15 | Переглядів : 1073

Читайте також:
Обличчя номера

Завантажити номер

 
Календар
« Лис.2017
Пн.Вт.Ср.Чт.Пт.Сб.Нд.
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
27282930   
 
Реклама