Головна        Новини        Соціум        Політика        Економіка        Культура        Спорт        Репортаж        Кримінал        Довкілля        Зоо SOS       

Пошук :
Кілерсько-судові ігрища
Кілерсько-судові ігрища

Криміналітет вважає, що підозрюваний Гаврилюк має всі шанси до суду не дотягнути

Дуже часто глядачі, які сидять у залі, просто не можуть зрозуміти, яким це чином у фокусника з капелюха виникає справжній живий заєць, в рукаві ілюзіоніста з’являються численні надувні кульки, а сам він час від часу дивовижним чином зависає в повітрі всупереч усім законам фізики. Переважно секрети досить прості: технічні деталі — хитринки, кут зору глядача, відволікання уваги, але головне — майстерність рук! Так і в цій кримінальній історії, яка з часом, поза всяким сумнівом, обросте нагромадженням міфів, легенд і просто обивательських вигадок… Але будь-яка справа, а тим паче така гучна, потребує впорядкованості. Тому спочатку все акуратно розкладемо по хронологічних полицях. 

   29 серпня 2016 року на дорозі в Старе Село Пустомитівського району Львівської області невідомі підірвали міну й обстріляли з автоматів і кулемета автомобіль з охороною Богдана Копитка, голови спостережної ради ПАТ «Львівського холодокомбінату». Внаслідок вибуху загинули троє охоронців, ще одного потерпілого госпіталізували.   

   Сам Копитко, який їхав у такому ж «Мерседесі» услід за охороною, завдяки майстерності водія не постраждав.  Пізніше в лісі оперативники знайшли заряджений, але так і не використаний гранатомет РПГ-26, а при дорозі — два невикористані фугаси. 
   Майже ніхто не вірив, що справу розкриють (така традиція), але на подив усім, за місяць усі виконавці й людина, яку назвали замовником цього злочину, вже спостерігали за змінами в природі й політиці з-за ґрат. Вбивці (всі четверо — колишні бійці добровольчого батальйону «Айдар») вибили з рук своїх прихильників віру в те, що всі бійці добрбатів — ледь не святі, а людина, якій інкримінували організацію цього злочину, Дмитро Гаврилюк — навпаки, став живим уособленням правдивості приказки: «Скільки вовка не годуй…». 

   Не зайвим буде нагадати, що Дмитро Гаврилюк — людина на кримінальному небосхилі Львівщини не остання: він був активним членом ОЗГ Вови «Морди», кілька разів суджений за статтями 187, 263 та 289 КК України,  його затримувала  міліція за підозрою в співучасті у масовому вбивстві 4 листопада 2000 року у Львові кримінального авторитета «Артура», його матері й п’ятьох «подільників». Попри те, що над зізнаннями Гаврилюка тоді «працювали» навіть заїжджі спеціалісти з Києва, вибити з нього ці зізнання їм так і не вдалося... 

   Почалося слідство. Ймовірного організатора, Дмитра Гаврилюка, запроторили подалі від усіх можливих друзів та недругів, у СІЗО міста Чернівці. Туди ж, до речі, помістили й одного з виконавців замаху на Богдана Копитка — пана Монте, який не тільки є мешканцем цього регіону, а ще й перший «дав кладку» на Гаврилюка, розписавши, скільки пан Дмитро дав йому авансу, а скільки ще заборгував хлопцям-«айдарівцям» за роботу. Інші затримані дали покази, що зброю для нападу вони теж отримали з рук Гаврилюка.

   Сам Гаврилюк відмовився співпрацювати зі слідством, діючи за принципом: «Зможете — доведіть». Відверто кажучи, йому не позаздриш: якщо підозрюваний не зізнається, що це він давав гроші кілерам (домовились за 100 тисяч доларів США, авансу заплатили 600 тисяч гривень), то його засудять на довічне за організацію вбивства трьох осіб і замах на життя четвертої за показами самих виконавців. Якщо ж Гаврилюк зізнається, що організатор саме він, — теж отримає довічне. Найбільш гарантований шлях до, скажімо, заґратованої «десятки» (вийде швидше, бо ж є Закон Савченко!), — це взяти на себе лише роль посередника і назвати ім’я справжнього замовника цього злочину. Цей варіант тільки на перший погляд видається ідеальним, насправді в разі такого висліду, на думку багатьох мастодонтів кримінального світу і оперативників, пан Дмитро може не дожити навіть до суду. Тим паче, НАЗВАТИ — це ще не все: свої звинувачення треба чимось довести.

http://ratusha.lviv.ua/up/news/article/05_2017/perva2.jpg


   Спершу багато хто думав, що побратими Гаврилюка підуть перевіреним шляхом: зроблять із нього психічнохворого, якийсь час потримають бідолаху в стаціонарі, а потім він вийде на волю з довідкою про неосудність. Але такий шлях виявився геть безперспективним: слідство в будь-який момент могло призначити паралельну експертизу, і на лаву підсудних поряд із цим в’язнем примостився б якийсь ласий до грошей ескулап. Тим паче, за всіма нюансами кримінальної справи пильно стежив сам Богдан Копитко і його люди, котрі, найімовірніше, прагнуть, щоб Дмитро Михайлович назвав слідчим прізвище «Дідух» (він же Вова-«Морда»). Тоді сподвижники Дмитра Гаврилюка згадали, що ми живемо в час, коли папір ріже залізо. Скільки і кому завезли до Києва, ми, звичайно, ж ніколи не дізнаємось, але злі язики плещуть щось про суму в ДВА МІЛЬЙОНИ доларів США. Майже зі стовідсотковою гарантією можна стверджувати, що суддям Львівського апеляційного суду, які минулого тижня розглядали цю справу, нічого з цих коштів не перепало — слуги Закону інколи просто виконують волю Системи... 

   В момент, коли 2 лютого 2017 року суддя Апеляційного суду Львівської області Зеновій Макойда, що головує у справі щодо зміни запобіжного заходу підозрюваному замовникові замаху на бізнесмена Богдана Копитка, а також Альберт Белена та Василь Головатий ухвалювали рішення випустити під заставу Дмитра Гаврилюка, 1 березня 1978 року народження, вони робили велику помилку. Товариші й родичі загиблих, сотня працівників Львівського холодокомбінату, які підпалили шини під «апеляцією», незручні запитання адвоката ПАТ «Львівський холодокомбінат» і потерпілих — Наталії Барбадин-Донець і маса телекамер стали свідченням того, що цього разу «правового безпредєлу» не станеться.

   Кілька особистих вражень від цієї нібито спонтанної акції спротиву. Непідробне і щире горе родичів загиблих, безхребетна позиція голови судового засідання (якщо ти вважаєш, що ухвалив правове рішення, то навіщо пишеш заяву про відставку, а якщо рішення ухвалене під тиском керівництва, то чому нема твоєї заяви про порушення за цим фактом кримінальної справи?!), підготовлені дощовики і гарячий чай, надзвичайно професійна робота адвоката, яка виявилась іще й  добрим оратором — вона просто «заводила» зал, апелюючи до відносної величини — совісті суддів і шокуючи присутніх новими фактами («А ви знаєте, що злочинці мали намір закласти вибуховий пристрій на території холодокомбінату, де працює три тисячі осіб?!!»). 

http://ratusha.lviv.ua/up/news/article/05_2017/perva3.jpg


   Тепер те, що категорично не сподобалось: панове громадські діячі, вам не здається, що вже настала пора припиняти у Львові локальні «ночі гніву»? Коли знахабнілі шмаркачі, які впиваються своєю безкарністю, ходять ногами по лавках, оточують суддю, покривають його відбірним матом, а на прохання випустити його під супроводом у туалет, кажуть: «Сци в штани», — то це вже не народний гнів. Це звичайне хуліганство нахабних «гопників», які, перепрошую, за стилем своїх дій нічим не відрізняються від відпрацьованих «наїздів» Дмитра Гаврилюка і його «бригадних» друзів. Завтра ця публіка «чмиритиме» й вас. І на ваш захист не стане ніхто, бо чому до когось ТАК ставитись можна, а до вас — ні? Навдивовижу боягузлива позиція поліцейських, які перестрашено збились у зграйку і, як наполохані горобці, туляться один до одного — це теж яскрава ілюстрація того, що міліція так і не стала поліцією, а є сьогодні лише деморалізованою групою службовців, яким іще ой як далеко до гасла: «Служити і захищати». До речі, запитання до слідства: а чого це ви й справді, (як вказує пан Макойда) не написали у своєму поданні, ЯКІ САМЕ слідчі заходи слід ще провести з підозрюваним Гаврилюком? Вони аж такі таємні? Геть-чисто всі? Поспішали? У такій справі?!! Чи тут теж йде якась гра у піддавки, про яку широку й обурену громадськість про всяк випадок не інформують? Скажімо, для мене яскравим виявом упередженості й заангажованості суду стала сплата застави: за словами адвоката потерпілих, точну суму в 1 мільйон 440 тисяч гривень заплатили в Чернівцях ще ДО оголошення вердикту у Львові й відразу ж ПІСЛЯ його оголошення відправили ці гроші в держказначейство. Питання питань: А ЗВІДКИ друзі чернівецького в’язня знали, ЯКУ САМЕ суму застави призначить львівський суд? І питання, як на мене, риторичне…

   Обурені представники народу щиро вірили, що віроломний Гаврилюк вже в цей момент сідає в літак, аби втекти від їхнього гніву, не дуже усвідомлюючи, що не для того його так довго шукали, аби тепер так легко відпустити. Хитрі правоохоронці та конвой у цей час вже везли героя дня з Чернівецького СІЗО у «невідомому напрямку», а якщо точніше — в Галицький суд міста Львова, що прогнозовано запроторив його під варту за підозрою в організації вбивства підприємця Мар’яна Родича у вересні 2015 року. Це й був той козир, який правоохоронці тримали в рукаві на випадок, якщо помітять, що хтось вдався до гри не за правилами чи міченими картами. Захисники Гаврилюка не з’явилися на засідання із «невідомих причин», а якщо чесно, то вони просто й не могли з’явитись, бо поїхали за Дмитром Гаврилюком у Чернівці, а він їхав їм назустріч. Тут їх переграли. Підслідному призначили держзахисника, який його відповідним чином і «держзахистив» на два місяці арешту без права застави…

   Все повернулось на вихідні позиції. На сьогодні ситуація «зависла». Адвокати Дмитра Гаврилюка пани Валентин Новіков та Валерій Олійник, які під свинячий голос дали прес-конференцію у львівському «Прес-клубі», особисто мене не переконали. Окрім згадки про викраденого невідомо ким 12 жовтня 2016 року в Чернівцях львівського волонтера Петра Кондрака і того, що під час його викрадення нібито «були присутні представники львівської поліції», нічого нового ніхто не почув. Апелювання до того, що «Чому нашого підзахисного Гаврилюка відвезли аж у Чернівці, адже слідство йде у Львові! А тримають його там, бо там є певні інтереси певних осіб, які звідти перейшли працювати в правоохоронні органи Львівщини!!», «Закликаємо слідчих не піддаватися тиску оперативників!» і «Є такий дуже мудрий слідчий Стрекозенко, який вважає за необхідне, щоб Гаврилюка 10 осіб на двох машинах доставили до Львова! Невже він не може сам приїхати і допитати нашого підзахисного безпосередньо там?!» — просто якісь дитячі й несерйозні.  

   Отже, тепер Дмитро Гаврилюк побачив, що його товариші на волі намагаються щось реально робити, і в нього воскресла надія, що рано чи пізно їм це вдасться. Але ця надія вельми примарна, бо невідомо, скільки ще «вбивчих козирів» тримають у рукаві силовики, чи зважиться хтось після Макойди і К на «професійне самогубство» і яких саме заходів впливу вживуть до в’язня ті, хто щиро бажає, аби він ніколи не заговорив… 

Микола САВЕЛЬЄВ

 Опубліковано : 08.02.17 | Переглядів : 4782

Читайте також:
Обличчя номера

Завантажити номер

 
Календар
« Гру.2017»
Пн.Вт.Ср.Чт.Пт.Сб.Нд.
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
 
Реклама