Головна        Новини        Соціум        Політика        Економіка        Культура        Спорт        Репортаж        Кримінал        Довкілля        Зоо SOS       

Пошук :
Леся Кічура: «За першу казку отримала гонорар 100 гривень»
Леся Кічура: «За першу казку отримала гонорар 100 гривень»

Від історії про турботливу корівку в журналі «Малятко» до власного казкового проекту

Львів’янка Леся Кічура готує до друку свою першу книжку. Видання — частина великого проекту, який передбачає цікаву промоцію, що вже почалася, та соціальну складову. Тим часом художниця Наталя Манько малює ілюстрації, авторка шукає видавця і спонсорів, а майбутні читачі приходять на майстер-класи та передпрезентації. Перші авторські читання майбутньої книжки відбулися цими вихідними разом із випіканням, розмальовуванням та поїданням пряників. 

   Частину ілюстрацій до казок надрукують у вигляді розмальовок, щоб залучити дітей до співтворчості. Авторка каже: «Мені йдеться не просто про те, щоб видати книжку, поставити її на полицю книгарні та очікувати, коли до неї прийде читач. Я хочу продумати структуру цікавих зустрічей, щоб книжка приваблювала дітей. Водночас маю намір переконати дорослих, що навіть дитину, яка вдома бавиться лише телефоном, можна зацікавити живою казкою, залучивши її як учасника й партнера дійства». 
   «Ратуша» запитала в Лесі Кічури про особливості проекту, а також про те, на яких дитячих книжкових виданнях вона виростала. 

— Пані Лесю, як саме Ви добирали-укладали свої казки у збірку? 

   — Довго думала, як правильно розташувати казки. Спробувала посортувати за темами, належністю до віку чи сезону. Та кільканадцять текстів конче мали критерії, аби з’явитися одночасно в кількох рубриках. Тому зробила простіше — забрала рубрики і розташувала казки в довільному порядку. Але можу запевнити — у книжці є історії й для менших діток («Як киця професію обирала», «Качка кравчиня», «Лісовий майстер»), і для середнього шкільного віку («Як Бог немовлят роздавав», «Пригоди Маринки і нотної феї», «Маленький кораблик і підкорені океани»). На завершення — кілька новорічно-різдвяних казок. Щодо назви книжки, то я ще обираю, маю кілька ідей. Усі мої казки досить лаконічні, неначе казкові намистинки, які нанизуються на разок намиста дитинства. Тож, можливо, назва матиме прив’язку й до цього.

— Чи в кожній Вашій казці є мораль, наскільки це для Вас важливо?

   — Мораль у казці для мене — обов’язкова складова! Бо казка без моралі — просто гарне оповідання. Мораль виховує дитину, акцентує на тому, чому варто зробити так, а не інакше, плекає традиції, навчає любити своє, рідне, шанувати батьків, друзів. Іноді цю мораль прописано одним підсумковим абзацом чи реченням, іноді вона простежується поміж рядків за сюжетом казки. Але вона обов’язково має бути!

— Ви ніколи не писали «страшних» казок, адже діти іноді таке люблять?

   — Страшних ще не писала. Хоча хтозна, можливо, колись мені ляже на папір і такий сюжет (усміхається. – Ред.)?! Проте написала казку про добру Бабу Ягу — і діти її страшенно люблять. Ця героїня завжди — поганий персонаж, тому хотілося створити образ бабусі добрим, і це вдалося. 

   Приблизно два роки тому радіо «Львівська хвиля» зорганізувало конкурс «Батьки дають добро» напередодні Нового року. Тоді моя казка «Добра Баба Яга» перемогла. Тож багатьом друзям я порозсилала її аудіоверсію. Одна подруга зберегла її собі на телефон і розповідала, що донька завжди просить її ввімкнути замість вечірньої казки. Котрогось вечора в місті вимкнули світло, тож дівчинка слухала казку 5 разів, хоча вже давно знає її напам’ять.

   Розпочинаючи проект із підготовки власної збірки казок, звернулася з проханням до Віри Пузенко — керівника відділу аудіореклами студії FONіЯ records. Вона відгукнулася й вирішила зробити подарунок — безкоштовне озвучення однієї казки з майбутньої книжки, щоб надалі я могла використовувати його під час зустрічей із дітьми та презентацій. 

   Дуже цікаво спостерігати за малечею, яка слухає казку, озвучену на професійній студії різними голосами. Діти стають дуже уважними та сконцентрованими. Мені не раз доводилося чути, що казки люблять дівчата, а не хлопці. У моїй книжці буде кілька власне хлопчачих казок. Навіть для озвучення я обрала «хлопчачу» казку про нечемного Василька, який не вмів берегти своїх речей.

— Яким казкам Ви надавали перевагу в дитинстві — народним чи авторським? Що люблять читати Ваші діти?  

   — Мої діти, дякувати Богу, успадкували мою любов до книжок і, звісно, вона починалася з казок. Щороку напередодні Нового року ми з донькою знімаємо з полиці кільканадцять улюблених новорічних історій. Серед них: «Крамниця тітоньки Мальви» Сашка Дерманського, «Пан Сирник і різдвяний пампушок» Світлани Лінинської, «Різдво у Петсона» Свена Нордквіста… Історії про дідуся Петсона і його кота Фіндуса так полюбилася дітям, що вдома у нас ціла серія. Починаючи читати «Різдво у Петсона», конче мусимо вкотре перейти всі решта книжок за кілька вечорів.

   Коли діти були молодші, дуже любили українські народні казки. Серед улюблених — «Як Бог людям і звірям літа дарував», «Різдвяна рукавичка» за мотивом народної у переказі Івана Малковича. Синові скоро виповниться 12 років, тож він уже має свої вподобання щодо читання. Любить детективи та фантастику. Останні книжки, враження від яких мені довго оповідав, — два пригодницько-фантастичні романи від Люсі та Стівена Ґокінгів про космос. 

   Я свого часу росла на українських казках. Досі зберігаю подаровану мені на день народження в 

2-му класі «Ріпку», яку підписала перша вчителька. Це віршований варіант казки Івана Франка — я його просто обожнювала. Потім у моїй дитячій колекції з’явилася Франкова казка «Лисичка-кума». 

   Все своє дитинство росла на журналі «Малятко». Вважаю це видання одним із найкращих зразків для дітей. Коли мої діти підросли, то кілька років поспіль ми також передплачували його! Досі зберігаю вдома підшивки — і ще своїх випусків 1991 року, і дітей — 2010 — 2013 рр.

   До речі, моя перша казка про турботливу корівку з’явилася саме на сторінках цього київського журналу. Ілюстрації там були чудові, й примірник журналу досі зберігаю на згадку. Крім того, саме до моєї історії намалювали ще й саморобку (їх дуже люблять діти). У 2010 році я отримала за цю казку гонорар розміром 100 грн! Це були фантастичні гроші за творчість!

Розмовляла Наталя ДУДКО

 Опубліковано : 01.03.17 | Переглядів : 1114

Читайте також:
Обличчя номера

Завантажити номер

 
Календар
« Бер.2017
Пн.Вт.Ср.Чт.Пт.Сб.Нд.
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031  
 
Реклама