Головна        Новини        Соціум        Політика        Економіка        Культура        Спорт        Репортаж        Кримінал        Довкілля        Зоо SOS       

Пошук :
Південна Америка: все по-справжньому
Південна Америка: все по-справжньому

Вісім місяців, з листопада по червень, тривала подорож львів’ян Ігоря та Оксани Владик Південною Америкою. Вони придбали квитки на круїзний лайнер за акційною ціною 240 доларів і попливли до бразильського міста Сальвадора. «Спершу боялися, чи не будемо голодні, чи не змушуватимуть нас гребти в рахунок оплати за проїзд. Але навіть у круїзах з акційними цінами годують дуже добре. Саме на кораблі ми почали фотографувати їжу», — жартує Ігор, розповідаючи про подорож на зустрічі у Lviv Travel Club. І додає, що тепер зрозумів, чому іноземні пенсіонери так люблять круїзи. Однак на лайнері, що на ньому вирушили у свою мандрівку Ігор та Оксана, пасивних відпочивальників майже не було. Низька ціна привабила тих, хто хотів помандрувати нетрями і джунглями Південної Америки. 

   За час подорожі львів’яни проїхали 26 тисяч кілометрів, з яких шість тисяч км — автостопом. «Що менше речей візьмете в подорож, то більше собі за це подякуєте. У мандрівці я подвоїв чи навіть потроїв свій гардероб завдяки подарункам», — коментує Ігор. 

   Найдорожчі країни в Південній Америці — Бразилія та Чилі. Однак їхня перевага в тому, що там вищий рівень життя, тому простіше знайти каучсерфінг (мережа безкоштовного обміну житлом під час подорожей), скористатися автостопом. Середній бюджет подорожі — 28,54 дол. на двох на день. Найдорожче коштували круїз (у зворотний бік вартість уже не була акційна) і транспорт. У досить значну суму обійшлася Болівія: вона належить до не надто дорогих країн, але там усе орієнтовано на туристів, а мандрівникам важко організовувати якісь атракції самотужки. Крім того, не працював каучсерфінг, а хостели не обладнані кухнею, щоб самому готувати. Найдешевше мандрувати в Бразилії, Парагваї, Аргентині — завдяки каучсерфінгу й автостопу. 

   «У Бразилію приїхали, налякані розповідями, що там небезпечно. У місті Сальвадор нас зустріла колоритна жінка, яка пов’язувала всім стрічки на руку. Ми їх відразу зняли, побоявшись, що за ними нас ідентифікують як туристів. Але потім зрозуміли, що замаскуватися під не-туристів годі. Майже всі мешканці — нащадки чорношкірих рабів, яких туди завезли на роботу», — розповідає Оксана. 

   «У центрі бразильського міста Сальвадор досить безпечно, але коли виходити в бічні вулички, полісмени перепитували, чи ми справді хочемо йти далі. Є небезпечні райони — фавели (нетрі), в які не варто заглиблюватися, але є звичайні райончики, де живуть люди середнього класу, — розповідає Оксана. — Ми мешкали в такому районі, поселившись через мережу каучсерфінгу. Коли гуляли містом, першої ночі на нас дивилися скоса, та дізнавшись, у кого живемо, сприймали нас як гостей цієї людини». Ігор уточнює: «У деяких місцях поліція попереджувала, що далі йти не варто, однак ми це ігнорували. Натомість коли сиділа бабця і казала: no, mafia, ми таки йшли в інший бік». 

   Зі Сальвадора до Ріо-де-Жанейро вирушили літаком. Між цими містами — велика відстань, а переліт дешевший, ніж поїздка автобусом. До фавел у Ріо львівські мандрівники близько не підходили, так само, як не відвідали організованої екскурсії. Подумали, що ці нетрі не є справжніми, раз туди дозволяють їздити туристам. У Сан-Паулу побачили вуличний протест, який чимось нагадував карнавал: багато кульок, кольорів, музики, частина людей танцювала, частина грала на музичних інструментах. У Бразилії дуже багато мігрантів, тому там можна знайти Німеччину, Фінляндію, Україну, Польщу у бразильському виконанні, кажуть львівські подорожні. 

   «Парагвай дуже сподобався, ми були там практично єдині туристи. Відвідали другу чи третю за величиною у світі дамбу: з бразильського боку вхід на цей об’єкт платний і дорогий, з парагвайського — безкоштовний, — розповідає Оксана. – Ця країна чимось нагадала Україну, зокрема своїми базарчиками. Крім того, тут багато українців. А ще тут суперкласні й дешеві фрукти, найсмачніші фреші з тих, які ми пили в Південній Америці. У Болівії, Перу досить багато національних традицій реконструюють суто для туристів. Скажімо, індіанці, які живуть у сучасних будинках, демонструють, як добувають вогонь. А в Парагваї все було по-справжньому, наприклад, на ковбойському шоу, на яке випадково натрапили, жителі розважалися для себе, а не для туристів». А ще мандрівників з України тішило, функціонування каучсерфінгу. Завдяки тому, що в Парагваї та Аргентині мало людей спілкується англійською, львів’яни вивчали іспанську. А Буенос-Айрес став одним із тих місць, куди повернулися б залюбки. 

   У Болівії Оксана та Ігор Владики найбільше хотіли відвідати солончак Салар де Уюні. «Придбали тур, бо самому туди добратися нереально. Це пустеля, там практично немає людей, крім того, треба подолати величезну кількість кілометрів. Можна їхати з боку Аргентини, з боку Чилі і з боку Болівії. Тури з Аргентини дорожчі, але якісніші. Туристів багато, і на них намагаються наживатися, — зазначає Оксана. — Хотіли потрапити на міжсезоння, щоб побачити Салар різним, і дзеркальним, і білою пустелею, і нам у цьому пощастило». Львів’яни зауважили, що в Болівії дотримуються традицій, бачили колоритні місцеві ритуали. Цікаві в цій країні цвинтарі: з гробів вибудувані своєрідні «будинки», а за склом кладуть подарунки померлим: квіточки, футбольні м’ячики, іграшки.

   «У Болівії планували побути місяць, але за тиждень здалися і вирішили втікати звідти, — ділиться враженнями Ігор. — Якщо про Парагвай враження мегапозитивні, хоч нічого надзвичайного там не побачили, то від Болівії — не надто добрі. Багато хороших місць, які варто відвідати, але люди і їхнє ставлення не дуже сподобалися». На території Болівії та Перу міститься озеро Тітікака, і в обох країнах є той самий жарт: і ті, й ті кажуть, що на їхньому боці «тіті», а на іншому — «кака». Оксана та Ігор відвідали Тітікаку ще в Болівії, тоді вирушили до Перу. Тут — мінімум каучсерфінгу, тому з’явився досвід поселення в готелях та хостелах, де вода і світло не завжди цілодобово, а з інтернетом теж по-різному. 

   У Перу побували у славнозвісному Мачу-Пікчу (доколумбове місто інків). Щоб потрапити туди, можна скористатися туром, можна придбати квитки на потяг, який для місцевих коштує 2 долари, а для туристів — понад 60. Ігор та Оксана вирушили маршруткою, від кінцевої зупинки якої довелося пройти ще 6 км до села, теперішня назва якого — теж Мачу-Пікчу. Там заночували і наступного ранку піднялися вгору. Вхід у пам’ятку — близько 30 доларів. «Ми відвідали місто інків на початку сезону, квитки були у вільному продажу. Однак є пікові тижні влітку, коли їх треба резервувати заздалегідь. На день пропускають 2,5 тисячі людей. У самому Мачу-Пікчу пересуватися доводиться дуже впорядковано, відповідно до розроблених маршрутів. Не можна просто звернути ліворуч чи праворуч, іноді, щоб дійти до якогось місця, треба по колу пройти кілометра півтора, — розповідає Ігор. — Ми не хочемо туди повертатися. Справжніх руїн давнього міста дуже мало, значну частину відбудували для туристів». 

   «Наша подорож була весільна, тому возили зі собою біле плаття і сорочку й фотографувалися біля різних об’єктів. Мачу-Пікчу — єдине місце, з якого нас через це мало не вигнали. Сказали, що фотографуватися не в звичайному одязі можна лише за гроші. Довелося в спеку маскувати плаття курткою, щоб таки зробити фото», — згадує Оксана. 

   В Еквадор потрапили через кілька днів після досить сильного землетрусу. «Це дуже цікава країна, тут багато індіанців. Національні еквадорські костюми схожі до українських. Є відомі й популярні серед туристів базарчики, де продають усе — курей, морських свинок, свиней, корів, запечених свиней», — діляться враженнями мандрівники. 

   У Колумбію приїхали, щоб вирушити звідти круїзним кораблем до Європи. У цій країні побували на фермах, де вирощують каву і де їх гостинно приймали, годували, ознайомлювали з процесом вирощування цієї рослини. «Коли приїхали на автостанцію за Картахеною, уперше за час подорожі стало лячно виходити з маршрутки, бо дуже страшні райони навколо, — згадує Ігор про завершення подорожі. — Нас лякали Бразилією, але там не було так страшно, як у колумбійській Картахені». Однак страх цілковито розвіявся під час круїзної подорожі до Лісабона… 

Наталя ДУДКО , фото Вікіпедія

 Опубліковано : 06.05.17 | Переглядів : 288

Читайте також:
Обличчя номера

Завантажити номер

 
Календар
« Вер.2017
Пн.Вт.Ср.Чт.Пт.Сб.Нд.
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
252627282930 
 
Реклама