Головна        Новини        Соціум        Політика        Економіка        Культура        Спорт        Репортаж        Кримінал        Довкілля        Зоо SOS       

Пошук :
Галина Амеліна-Царьова: «Сьогодні держава повернута обличчям до проблеми осіб з інвалідністю»
Галина Амеліна-Царьова: «Сьогодні держава повернута обличчям до проблеми осіб  з інвалідністю»

Останнім часом в Україні все частіше як на громадському, так і на державному рівнях почали вживати термін «інклюзивна освіта», що ґрунтується на правах людини і принципах рівності, враховуючи інтереси кожного учня. Про популярність цієї освіти в Україні, її суть та мету «Ратуша» розпитала Галину Амеліну-Царьову — координатора Мережі освітньо-культурно-соціальних центрів для дітей з особливими потребами департаменту освіти ЛОДА
 

— Дуже багато людей не цілком розуміють значення терміну «інклюзивна освіта». Якщо перекласти це простою мовою, про що йдеться? 

   — Інклюзія — це включення в усі аспекти соціальної взаємодії. Не правильно розглядати інклюзію лише в освітньому сегменті. Це, насамперед, наша з вами готовність прийняти людину з особливими потребами і визнати її право на доступ до всього, чим користуються умовно здорові люди. Інклюзія — це можливість користати з культурних чи спортивних об’єктів, це адаптованість та доступність публічних місць, це рівний доступ до дозвілля тощо. Інклюзія починається ще задовго до шкільної парти і не обмежується періодом, проведеним у школі. Починається з можливості для «особливої» дитини перебувати у садочку серед нормотипових однолітків, бавитись разом з усіма на дитячому майданчику, це можливість нарівні з іншими  претендувати на посаду в будь-якій фірмі, безперешкодно користуватись транспортом, відвідувати публічні місця тощо… Інклюзія — це коли ми не ігноруємо дитину лише за те, що вона носить слуховий апарат чи має незрозумілу для навколишніх поведінку. 

   У форматі освіти «інклюзія» — це пандуси у приміщеннях шкіл, облаштовані ліфти, це наявність корекційного обладнання для дітей з вадами слуху, зору, це обов’язкові ресурсні кімнати для дітей з емоційно-поведінковими розладами, це адаптовані під потреби дитини спеціальні навчальні програми та спеціально навчені педагоги, які у своєму арсеналі мають відповідні методики та володіють спеціальними знаннями. Це безумовна можливість отримувати освіту в будь-якій  школі, інституті чи університеті  без упередженого ставлення через «інакшість». Інклюзія — це визнання людини з інвалідністю рівною іншим членам суспільства, з рівними правами і рівними обов’язками.

— Україна часто про нові проекти, системи та принципи дізнається набагато пізніше, ніж весь цивілізований світ. Коли  у нас вперше заговорили про інклюзивну освіту, адже етапів її становлення було кілька? 

   — Вперше на теренах Львівщини ми заговорили про інклюзію досить давно —років 15 тому… Львівщина була однією з пілотних областей щодо впровадження інклюзії. Ми багато вчились від канадійських партнерів, голландців, поляків. Ми були задіяні у багатьох міжнародних проектах і мали великі очікування. Проте такої бажаної інклюзії так і не відбулось. Точилось багато розмов, проводилось безліч конференцій, проте на практиці лише близько двохсот дітей Львова на початок 2016 — 2017 навчального років мали можливість здобувати освітню послугу в інклюзивному просторі (причому ця цифра передбачала як загальноосвітні школи, так і дошкілля). Брак асистентів, страх перед змінами і нестача вузькоспеціалізованих корекційних педагогів у складі загальноосвітніх шкіл, а головне — брак потужної законодавчої бази зводили нанівець широкомасштабне впровадження інклюзивних процесів.

   Проте, на мій погляд, головним гальмом була моральна неготовність громади впустити у світ своїх можливостей людей з інвалідністю. Суспільство потребувало часу, щоб дорости до розуміння цінності кожного життя, щоб виховати у собі вміння приймати та підтримувати ближнього. Нині маємо сприятливий час на реформування системи освіти — Верховна Рада ухвалила Закон № 6437 про внесення змін до Закону України «Про освіту» щодо особливостей доступу осіб з особливими освітніми потребами до освітніх послуг. Законопроект передбачає закріплення права на освіту осіб з особливими освітніми потребами, щоб надати їм можливість отримувати освіту в усіх навчальних закладах, зокрема безоплатно в державних і комунальних навчальних закладах, незалежно від «встановлення інвалідності». Велику, якщо не вирішальну, роль у цих процесах відіграли батьки. Саме вони були рушійною силою змін, найкращими та найпотужнішими лобістами інтересів своїх дітей. Львівщина має величезний батьківський потенціал — це енергійні, вдумливі та амбітні люди.

   Львівська область завжди була піонером змін та ініціатором нових проектів. Саме львів’яни багато вносили пропозицій щодо інклюзивного навчання, реформування наявної моделі психолого-медико-педагогічних комісій, які скеровували дітей у спецшколи та інтернати. Величезна праця дала свої результати — сьогодні Львівщина ділиться досвідом інклюзивних змін зі східними регіонами України. Так, за підтримки ЮНІСЕФ цього року близько 200 осіб із Донецької, Дніпропетровської, Луганської, Запорізької областей мали змогу особисто побачити, як побудована робота з особливими дітьми на базі Львівських НРЦ, спеціальних та інклюзивних шкіл, інклюзивних дошкільних закладів та новоствореної Мережі освітньо-соціально-культурних центрів. Саме на теренах Львівщини почали першими говорити про «підтримане проживання», вивчати досвід колег із-за кордону та втілювати ці ідеї в життя. Львів завжди акумулював у своїй громаді активних та ресурсних людей, що шукали нового і не боялись його реалізовувати. Саме у Львові відкрився перший інклюзивно-тренінговий табір для дітей та батьків на базі НРЦ Святого Миколая (Брюховичі), в якому проводять тренінги, корекційні заняття, надають водну реабілітацію та створено інклюзивне середовище, в якому взаємодіють діти нормотипові та діти з особливостями розвитку. Гарний досвід та великий потенціал є у Києві, Вінниці, Запоріжжі. Проте Львів уже традиційно залишається в авангарді позитивних змін щодо людей з особливими потребами.

— Наскільки інклюзивна освіта на Львівщині сьогодні популярна, порівняно з іншими українськими областями?

   — Цьогоріч, згідно з Постановою КМ щодо припинення набору в перші класи спеціальних шкіл та шкіл-інтернатів дітей із затримкою психічного розвитку, кожна загальноосвітня школа зобов’язана прийняти таку дитину на навчання. І не лише посадити у класі, а й створити комфортні умови для навчання, закупити за потреби необхідне корекційне обладнання, забезпечити фаховий супровід дитини. На сьогодні у Львівській області 36561 особа віком до 18 років має особливості розвитку. І батьки цих дітей мріють про те, щоб їхні діти навчались у звичайних школах та не почувалися ізольованими від однолітків. 

   З цього навчального року двері кожного освітнього закладу відкриті дітям з особливостями розвитку. За умови, що психоемоційний стан цих дітей дозволяє їм перебувати у колективі та отримувати освітню послугу. Бо в гонитві за вдоволенням своїх амбіцій батьки інколи відмовляються визнавати, що дитина має складні вади і потребує індивідуального навчання чи перебування у спеціальному закладі, де для її потреб є адаптоване  приміщення, програми та  відповідне корекційне обладнання. Щодо інклюзії, то вона підкріплена на практиці досить конкретною сумою — 23 тисячі гривень на рік виділяють на кожну дитину інклюзивної форми навчання. Ці кошти йдуть на оплату праці вузьких спеціалістів, на закупівлю корекційного обладнання тощо. Таким чином, держава створює умови для здійснення інклюзії у кожній школі країни і підтримує ці процеси і законодавчими актами, і виділенням грошових сум. Будь-яка школа чи дитсадок з цього року прийматимуть дітей на інклюзивне навчання. Батькам потрібно заздалегідь написати заяву до обраного ними закладу для того, щоб школа мала змогу приготуватись — вдосконалити матеріальну базу, закупити корекційне обладнання, укласти угоди з тими спеціальними педагогами, які будуть надавати корекційні послуги дитині.

— Чи легко школи йдуть на контакт із такими дітками? 

   — Ні. Бо все нове, незвідане та невідоме лякає. І це нормальна реакція. Бо вчителів ніхто не вчив працювати з особливими  дітьми, вони не мають спеціальних знань та відповідної освіти і часто-густо не розуміють діагнозу дитини. Бо ані вчитель, ані батьки до пуття не знають, де саме вони мають отримати корекційну підтримку за виділені державою кошти. Бо батьки умовно здорових дітей мають побоювання, чи не завдасть шкоди їхній дитині дитина «особлива». Потрібна потужна просвітницька робота — з учнями, батьками звичайних дітей та з учителями. Пояснювати, показувати, вчити. Ніколи зміни не впроваджувались легко. Але ми повинні це робити. Заради себе і заради своїх дітей. Щоб навчити їх прийняттю, терпимості та толерантності. І сьогодні дедалі більше навчальних закладів відкривають свої двері дітям з особливими освітніми потребами та виявляють готовність впроваджувати зміни у ставленні до діток з інвалідністю на практиці.

   Спочатку буде важко і будуть помилки. Але це не повинно послабити віру. Варто вивчати досвід тих шкіл та дитсадків, де вже працює інклюзія. Вивчати та аналізувати, обговорювати нюанси роботи з різноманітними нозологіями, вивчати методики та вдосконалюватись. Насправді все можливо. Варто лише зробити крок у цьому напрямі. Це новий досвід, який може бути корисним, це нові знання, які однозначно вдосконалять педагога, це нові можливості навчати дитину та вчитись самому. Світ особливих дітей — особливий. У ньому є більше любові та людяності. Цього варто вчитись усім нам. Бо ці якості безцінні.

— Чи повноцінно держава забезпечує проекти, пов’язані з впровадженням інклюзивної освіти?

   — Сьогодні держава повернута обличчям до проблеми осіб з інвалідністю і реально підтримує процес інклюзії. Гарним прикладом співпраці громадських організацій та держави є створення Мережі освітньо-соціально-культурних центрів для дітей з особливими потребами, яка фінансується з обласного бюджету. На базі наших закладів 45 дітей отримують послугу денного догляду, корекційну підтримку, дозвілля. Нині в Запорізькій області втілюють проект у рамках впровадження інклюзії. Створюють інклюзивні середовища, відкривають інклюзивні класи, облаштовують ресурсні кімнати, все адаптують під потреби дитини. У чотирьох пілотних областях України впроваджують програми раннього втручання (Львівська, Київська, Харківська, Одеська), яке покликане допомогти не лише дитині, а й родині загалом. Йде розформування ПМПК та створення на їхній базі інклюзивно-ресурсних центрів, які здійснюватимуть консультативну, методичну допомогу родині з особливою дитиною. Держава реально підтримує багато масштабних проектів по інклюзії, тому невеликими, але дуже конкретними кроками ми йдемо до інклюзивного суспільства.

— Що нам потрібно зробити, аби інклюзивна освіта в Україні вийшла на рівень з іншими розвинутими державами?

   — Насамперед — чітко виконувати ухвалені закони. Там усе максимально зрозуміло. Якщо батьки дитині можуть обирати школу самостійно, то вони насправді повинні мати таку можливість. Якщо вчитель не знає і не вміє працювати з особливою дитиною — навчити вчителя. Якщо дитина має право на асистента, то вона має бути забезпечена асистентом, якщо дитині потрібні підручники шрифтом Брайля, то школа зобов’язана подбати про цю дитину. Не потрібно вишукувати складних завдань. Усе максимально просто: якщо ми задекларували право на рівний доступ до освіти — ми повинні створити умови для цього доступу на практиці. І ще одне — мусимо зруйнувати обмеження в наших головах. Бо саме вони не дають нам діяти сміливо і породжують сумніви. Ми не повинні говорити про обмеження «особливих дітей». Ми повинні говорити про їхні сильні сторони і таланти. Адже вони у цих діток справді є!  Вони успішні там, де їх підтримують та допомагають. І якщо ми сьогодні не подбаємо про цих дітей, завтра турбота про них впаде на плечі нашим дітям. Ми повинні усвідомлювати свою персональну відповідальність та любити своїх дітей.
Спілкувався Олег ГАЛІВ

 Опубліковано : 23.08.17 | Переглядів : 304

Читайте також:
Обличчя номера

Завантажити номер

 
Календар
« Лис.2017
Пн.Вт.Ср.Чт.Пт.Сб.Нд.
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
27282930   
 
Реклама