Головна        Новини        Соціум        Політика        Економіка        Культура        Спорт        Репортаж        Кримінал        Довкілля        Зоо SOS       

Пошук :
НАМ 26! ПІДСУМКИ…
НАМ 26! ПІДСУМКИ…

Ще один рік нашої Незалежності, що минув, — це, традиційно, момент підбивання підсумків та час озирнутися назад. Ми прожили цей рік не надто легко, але все-таки простіше, аніж попередні. У держави, як і в кожного її громадянина, були злети, падіння та  нові-старі ґулі. У  масштабах країни й міста — це, зокрема,  безвіз і львівське сміття, війна та блокада Сходу, програми переїзду біженців, збільшення «мінімалки» та зростання цін, реформи та безкінечні політичні ігри. Втім, попри  все, ми здобули новий досвід і пройшли ще один річний відрізок шляху.  З кожним Днем народження наша країна, як і кожен із нас, не просто дорослішає,  а розвивається, долаючи незнані доти вершини з усіма плюсами і мінусами.

Ми, журналісти, щодня зустрічаємо сотні людей, вислуховуємо стільки ж думок. Беремо участь в обговореннях, висвітлюємо пікети, проблеми та перемоги, ставимо незручні запитання, приходимо до шпиталю, бачимо наслідки війни, втираємо сльози, але все-таки прямуємо вперед. Кожне інтерв’ю, розслідування, та чи інша зафіксована думка — наслідки нашої незначної роботи, яка дає нам впевненості в завтрашньому дні та відчуття, що це не даремно!

Дуже часто в нас, журналістів, питають, яким ми бачимо майбутнє України? І, можливо, ця відповідь видасться дещо занадто пафосною в світлі сучасних подій, але майбутнє нашої країни, підкреслимо, НАШОЇ, ми бачимо величним і світлим. Бо, задля цього найкращі сини та доньки держави нині проливають свою кров на Сході, задля цього волонтери, день у день нехтуючи родинним затишком, вирушають на передову, заради цього над Україною світить сонце змін і колоситься жито надії. 

Щоправда, існують ще давні погані звички цієї країни: критикувати — але не пропонувати альтернативи; боятись реформ — але теревенити, як же добре «там, де нас нема»; не аналізувати — але мати «свою думку»; виходити на пікети — але не знати, навіщо... Але в нас, саме в цього покоління, вже не виникає думок, щоб цим поганим звичкам потурати. Бути справжнім, аналізувати і завжди діяти — ось, мабуть, єдине, що потрібно в 26!

Наше завдання, як громадян цієї країни, прокладати шлях до змін у кожному кроці — великому чи маленькому,  показувати свою відданість національній ідеї, вчитися жити не завдяки, а всупереч, ламати комплекс меншовартості й дивувати національними особливостями. Лише тоді Україна вповні відкриється світу як держава високих можливостей і високих стандартів. 
Якою бачать 26-ту річницю Незалежності України люди, до думки яких дослухаються тисячі, — пропонуємо прочитати далі.

http://ratusha.lviv.ua/up/news/article/33_2017/perva1.jpg


Духовенство

   Отець Степан СУС, настоятель  Гарнізонного храму Cвв. апп. Петра і Павла:
   — За цей рік ми ще більше звикли до того, до чого страшно звикати навіть уві сні, — до війни. Ми почали розуміти, що кожен день війни — це боротьба за нашу незалежність та нашу свідомість. Кожен рік — це час роздумів над тим, чи справді ми можемо залишити своє минуле та жити як вільні люди. Адже Незалежність — це не лише зовнішня декларація, це також наші внутрішні прагнення, мислення, поведінка, ставлення один до одного, вміння брати на себе відповідальність за теперішнє та майбутнє своєї країни!

Місцева влада

   Олег СИНЮТКА, голова Львівської обласної державної адміністрації: 
   — Коли Росія рівно три роки тому ввела регулярні сили на материкову частину України, не тільки Росія, а багато хто в світі не вірив у те, що Українська Держава з абсолютно розграбованою економікою, з деморалізованою, а деколи й просто відсутньою армією, зможе втриматись. Ми не тільки на сьогодні чітко закріпились на тому рубежі, де зупинені російські війська, ми насправді дуже суттєво посилили нашу обороноздатність. Без цього просто Україна як незалежна держава не існувала б. Друга річ — це зрушення, які відбуваються в економіці. Мені здається, що як на країну, яка воює і левову частку свого бюджету витрачає на оборону, набагато більше, ніж наші східноєвропейські сусіди, ми почали будувати дороги, школи, садочки. Третя річ — це збільшення мінімальної заробітної плати. Нам дуже часто не хочеться такі речі помічати, але насправді це величезний крок уперед, коли практично у два рази було збільшено мінімальну зарплату. Це, звичайно, ще зовсім не ті кошти, які мала би заробляти людина, але це є крок вперед. Щодо Львівщини, то всім впадають в очі дороги, і мені приємно, що багато людей це цінує, але це та річ, яка є очевидною. Насправді найважливіше сьогодні розуміти, що ми кожного тижня відкриваємо по два нові підприємства, бо без економіки, без створення нових робочих місць не буде поступу, і навіть якщо будуть дороги, вони нікому не будуть потрібні. Також важливою є соціальна інфраструктура, пишаємось тим, що торік ми ввели в експлуатацію чи відремонтували 1300 різних об’єктів. Це практично у двох із трьох сіл ми зробили якийсь крок уперед.
   Я б дуже хотів, аби ми насамперед вірили у свої сили, і переконаний, що які б не були кваліфіковані іноземці, ніколи вони не зроблять того, що може зробити для України власна, корінна нація. І незалежно від того, є сьогодні проблеми чи  є перші паростки позитивних кроків, ми в будь-якій ситуації маємо гордитись нашою державою. Тому що ми можемо стати багатими десь далеко в світах, але успішними можемо бути тільки на своїй землі.

   Андрій САДОВИЙ, міський голова Львова
   — Я думаю, головне те, що ми з Вами змінюємося, що в нас стає менше ілюзій, що ми розуміємо, що у цьому житті ми повинні брати відповідальність на себе персонально. Що це є наша країна, і ніхто нам, замість нас з Вами, її не збудує. Те саме стосується і нашого міста. Ніхто не приїде і не буде тут наводити лад, якщо ми самі не будемо господарями у власних помешканнях, у власних будинках, у місті. Якщо ми не будемо достатньо часу приділяти нашим дітям — буде біда. Тому що діти — це фактично ці громадяни міста, які повинні потім брати це місто для себе в управління, в життя своє. Тому це велика праця, і ми це розуміємо. Бо раніше ми мали ілюзії. Люди проголосили Незалежність — і все піде вже чітко. Нічого не піде чітко. Тому що в світі сьогодні є дуже велика конкуренція між країнами. Не забувайте, що ми маємо тисячі км кордону з Росією, Білоруссю та з іншими країнами. І це завжди є, знаєте, певний момент форс-мажору. Тому на це треба звертати дуже серйозну увагу, власне, вибудовуючи державу таким чином, потрібно щоб вона була комфортною для мешканців і давала можливість гармонійно розвивати людину, захищати українця і громадян нашої держави, які тут живуть.

Велика політика  

   Тарас БАТЕНКО, депутат Верховної Ради України, голова політичної ради партії «Українське об’єднання патріотів — УКРОП»: 
   — Незалежність відбулась, але тепер маємо велике розчарування. Процес, який триває в країні, спрямований на те, щоб втримати цю державу, бо частину території ми вже втратили, і суспільство нині переживає велику депресію через війну, яка не має успіхів, через корупцію, бо нема успіхів щодо її подолання, через застій економіки та інші речі. 
   Тому ми можемо констатувати: що Україна як така, відбулась, але вона переживає тяжку кризу, економічну, демографічну та кризу влади. Тому, що революція, яка сталася в Україні, початок якої був ще 2004 року, це була Помаранчева революція, після неї не відбулась докорінна зміна еліт, і вона мала своє продовження в Революції Гідності 2013 -2014 рр. Власне тепер ми бачимо, що ця революція теж незакінчена, вона має свою гостру фазу — фазу військового конфлікту, до якого Україна не була готова, і відтак — втрати території. І, звичайно, що це відбивається на внутрішній ситуації в країні, коли, фактично, нині постмайданова влада може тяжіти до, так би мовити, зради досягнень Революції Гідності, й ми нині спостерігаємо, що на тлі незавершеної війни в нас відбувається наступ на свободу слова, вибіркове правосуддя. Звісно, що це все позначається на міжнародному іміджі країни, цей імідж двоякий.
   Про економічну блокаду: річ у тім, що торгувати на крові не можна, вести війну, втрачати найкращих синів своєї нації, а їх ми вже не дорахувались понад 10 тисяч, у тому числі мирних, і не пораховані ті, які безвісти зниклі, а також ті, які перебувають у полоні. І в цій ситуації вести торгівлю з ворогом, окупантом я вважаю не те що аморальним, я вважаю, що цього майбутнє покоління просто не пробачить. Тому потрібно було з тими метастазами прощатись, розірвати цей вузол кривавої торгівлі.
   У нас є одна держава, ми повинні працювати на те, щоб ця країна змінювалась. Це єдиний шанс, який нам дає історія. Іншого шансу може й не бути, ми можемо позбутись цієї держави, і частина нації стане екзильною, як це було в 20-30-х роках минулого століття. Я вважаю, що українська історія не може нам цього другий раз пробачити.

   Ігор ВАСЮНИК, депутат Верховної Ради України, політична партія «Народний Фронт»: 
   — Безперечними плюсами за цей рік для нашої держави є: безвізовий режим з ЄС, проведення першого за роки Незалежності масштабного конкурсного відбору до Верховного Суду України — це початок таких необхідних оновлення та очищення судової системи. Ми нарешті почали на загальнонаціональному рівні формувати український культурний та інформаційний простір, зміцнювати оборонну ціль держави — фактично відновлювати Збройні сили України, реально впровадили електронне декларування чиновників та політиків. Україна стала енергетично незалежною від Росії — живемо без газових «ін’єкцій» і навіть виграємо суди в Газпрому. До плюсів також можна віднести реальний старт реформи місцевого самоврядування — добровільне об’єднання громад, вибори в ОТГ та перерозподіл бюджетів. До мінусів: брак радикальних реформ, зокрема — гальмування медичної та освітньої реформ і комплексної стратегії розвитку держави. Ми далі й далі чекаємо на допомогу ззовні, щоб хтось вирішив наші проблеми — але дуже мало робимо для того, щоб взяти ситуацію в свої руки і побудувати сильну державу. Великий мінус — досі не розслідувані злочини проти активістів Євромайдану, і винні у численних вбивствах – не покарані. Але переконаний — це також питання часу, і ці мінуси перетворяться в плюси. Безперечно, найбільшою проблемою залишається військова агресія Росії щодо України, те, що далі гинуть наші захисники. Але, попри невдачі й певну невизначеність, ми — українці — все одно рухаємось вперед. Позитивні зміни — невідворотні, і над цим потрібно працювати нам усім.

Волонтерство

   Світлана СИДОРЕНКО, волонтер: 
   — На мою думку, абсолютно нічого в добрий бік не змінилося. Ми як працювали, так і працюємо на армію. Як допомагали, так і допомагаємо. Скарги від хлопців одні — нестача харчування. Одні кажуть, що в нас ніби добре годують. Але нічого подібного, тому що тушонки — якась переробка, кажуть, що неможливо їсти. Вода — не до пиття. Є навіть експертиза, яку провели ті ж бійці. Возили воду на експертизу — це є мертва вода. Вода, яку не можна вживати, тому що вона як для кишківника, так і для зубів, взагалі для організму, непридатна. Щодо госпіталю, забезпечення в нас ніби нормальне. Було таке, що хлопці не бачили масла, не бачили м’яса. Про молочні продукти я взагалі мовчу. Тепер, направду, є і те, і друге, і третє. Як щодо ліків? Щодо ліків є забезпечення, нема на що нарікати.

   Софія  ФЕДИНА, волонтер: 
   — Взагалі, в такий короткий історичний період дуже важко говорити про якісь зміни тому, що насправді це буде видно через років 10 чи 20, що саме змінилося. Але для мене особисто є кілька таких моментів. Перше, що, незважаючи на війну, наша країна починає здобувати кращі позиції в рейтингах: за інвестиціями, за економічним розвитком, за тим, як відкриваються нові підприємства і навіть за тим, як зростає золотовалютний запас. Тобто розумію, що ситуація в країні за цей рік стабілізувалася набагато більше порівняно з минулим роком. Якщо говорити про сферу військову, то не можу не відзначити різкого зміцнення армії і поліпшення її рівня забезпечення. Звичайно, є купа моментів, у яких навіть я персонально як волонтер маю дуже багато претензій і до Міністерства оборони, і до волонтерів, і до окремих підприємств. Але, зрештою, сама ситуація є набагато краща. Звичайно, ми змін хотіли би швидше і моментально, але не все так робиться, як хочеться. Третій момент — щодо людського фактору у волонтерстві й узагалі щодо людей, як вони сприймають те, що відбувається в країні. А ось тут, мені здається, мушу відзначити певний негатив. Бо з одного боку — люди втомилися від війни, від боротьби і частково дистанціюються від усіх цих процесів, абсолютно не розуміючи, що коли вони тепер цього не робитимуть, якщо вони не будуть працювати для держави, то майбутнє буде дуже-дуже розмитим і, можливо, ми не зможемо досягнути поставлених цілей так швидко, як би хотілося. Мене особисто дуже застановляє оце тотальне бажання бачити всюди зраду, говорити тільки про невдачі й у той же час абсолютно не бачити те, що нам вдається. А вдається Україні, окремим регіонам, окремим групам, окремим спільнотам дуже і дуже багато.

Війна

   Олександр ПОРОНЮК, керівник Західного регіонального медіацентру Міністерства оборони України: 
 — Рік — це дуже короткий термін для найбільшої силової структури, тим більше в період, коли реально іде війна за захист інтересів українського суспільства. І проблем, не вирішених питань, мабуть, більше, ніж досягнень, які сьогодні є, і це цілком зрозуміло. Тому що сьогодні є ведення бойових дій, тому фактично щодня бачимо інформацію прес-центру штабу АТО, скільки було обстрілів, скільки, на превеликий жаль, загиблих, поранених. Скільки є руйнування інфраструктури. І тому дуже багато стосується не так Збройних сил, як силового блоку. Позитив у тому, що підростає молоде покоління офіцерів, які в реальних бойових діях гартуються, які знають, як вести бойові дії, знають, як поважати своїх підлеглих, як опікуватися своїми підлеглими.

Культура

   Павло ТАБАКОВ, співак, композитор:
   — Культура розвивається, але більше в комерційній складовій. А дуже хочеться, щоб мистецтво у всіх проявах мало свою повну реалізацію, тобто щоб було багато альтернативної музики, танцю, живопису, інших мистецьких жанрів — щоб кожен міг до культури і мистецтва вільно доторкнутися і відчути цю красу. Я за альтернативу в мистецтві! І ще одне, мистецтво, як і більшість галузей у соціальному житті людства, не може існувати окремо! Воно обов’язково має бути поєднане з гармонійним розвитком освіти, загальної культури і духовності. Нині такий час, що все працює в комплексі. Одне від одного вже не відірвеш.

Спорт

   Василь ВІРАСТЮК: 
— На мою думку, наразі у спорті простежується негативна динаміка! Треба багато працювати, змінювати щось у структурі міністерства і взагалі — в роботі старших тренерів, роботі федерацій, можливо, перерозподіляти кошти. Але, на жаль, картину в спорті ми бачимо не дуже втішну. В плюсі ті федерації, в яких завзяті керівники. Досягнень 26-го року Незалежності насправді багато, однак не хочу когось окремо називати, а когось випадково забути. Це величезний список, кожен свого часу проявляв здібності і прославляв Україну.

 Опубліковано : 23.08.17 | Переглядів : 491

Читайте також:
Обличчя номера

Завантажити номер

 
Календар
« Лис.2017
Пн.Вт.Ср.Чт.Пт.Сб.Нд.
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
27282930   
 
Реклама