Головна        Новини        Соціум        Політика        Економіка        Культура        Спорт        Репортаж        Кримінал        Довкілля        Зоо SOS       

Пошук :
Герої та героїні фотопроекту «Якби не війна»
Герої та героїні фотопроекту «Якби не війна»

До 10 вересня волонтерка «Народної самооборони Львівщини» Ірина Яремко щодня розповідає відвідувачам виставки «Якби не війна» у Палаці Сапіг (вул. Коперника, 40-а) історії героїв та героїнь війни з Росією. Львів — перше місто заходу країни, в яке після експонування на сході й у центрі, на півдні й півночі привезли волонтерський фотопроект «Якби не війна».

Команда київських волонтерів упродовж року працювала над проектом, результат якого — мандрівна фотовиставка і книжка з історіями учасників АТО. Кошти від продажу видання скеровують на допомогу родинам загиблих, ліки для поранених у шпиталі, а також на потреби військових на передовій. На експозицію у Палаці Сапіг вхід вільний. На виставці у восьми блоках («Кохання і війна», «Жінки на війні», «Війна — це тимчасово. Професії», «Героїчні мами», «Я — є», «R.I.P.», «Легіонери», «Незламні, нескорені, невідомі») представлено «97 історій про життя «звичайних» людей, які живуть серед нас, і 25 янголів, які спостерігають за нами з небес».

   У блоці з професіями на передньому плані воїни у військовій формі, а на задньому — з атрибутами своєї професії.

   — Кожен із них мав фах у мирному житті — актор, режисер, стоматолог, шахтар, власник піцерії, музикант, агроном... Вони готові багато розповідати про свою роботу, — каже Ірина Яремко. — Волонтери дізналися від солдата, що в мирному житті вирощував овочі, про всі сорти помідорів та про всі можливі їхні хвороби. Ці хлопці були успішні в мирному житті й пішли на війну не задля грошей та медалей, а щоб захищати свою землю.

   Промовистий блок із легіонерами: громадяни інших країн, що воюють за свободу України. Ізраїль, Канада, Азербайджан, Росія, Латвія, Ічкерія, Польща, Грузія, Білорусь…

   — Юріс із Латвії спершу як волонтер возив автомобілі у зону АТО, а після чергової поїздки сказав: «Залишаюся тут, буду воювати», — розповідає історії легіонерів волонтерка «Народної самооборони Львівщини». — Ігор із Білорусі має тепер проблеми, бо на його батьківщині не надто розуміють і сприймають боротьбу за свободу. Гріша з Ізраїлю — висококласний фахівець, усі ним захоплюються. Відома історія Адама Осмаєва з Ічкерії (його свого часу звинувачували в тероризмі й замахові на Путіна. — Ред.). Денис Поліщук, представник української діаспори в Канаді, приїхав на короткий термін, а залишився на півроку. Крістофер Гарет з острова Мен біля Великобританії виявив патріотизм і захотів фотографуватися тільки на тлі свого острівного прапора. Сергій Петровічев із Росії відмовився знимкуватися на фоні прапора своєї батьківщини. Йому було соромно, бо ця країна є агресором. Тому він на тлі прапора опозиційної російської партії «Вольниця». Поляк Конрад Камільський вже отримав українське громадянство.

   Великий блок, із 25 світлин, представляє невідомих героїв, тих, які не мають державних відзнак і яких не показують по телевізору.

   — Вони дуже скромні, але не менш героїчні, ніж ті, хто має офіційні відзнаки, — наголошує Ірина Яремко. — Усі усміхаються, хоч декому це нелегко. Волонтери розповідали, що доводилося всіляко їх смішити, щоб викликати цю емоцію. Шестеро з 25 осіб із цього блоку підходили до Олександра Данилюка «Доктора Смайла», хірурга 128-ї бригади, тиснули руку і дякували за те, що врятував їх. А скільки таких солдатів поза цим проектом! Енвер Кутія з Криму мешкає тепер у Львові з дружиною. Починає життя з початку. Максим Дзьоба демобілізувався, вчиться на пілота в Харкові, і недавно в цій залі освідчився своїй дівчині-волонтерці. Було дуже зворушливо, на підлозі досі є пелюстки троянд.

   Жінок, які воюють, сфотографували у вишуканих вечірніх сукнях, і глядачі не відразу помічають на світлинах зброю чи берци. Тут є і відома інструкторка ведевешників «Маруся Звіробій» і менш розкручені, хоч і не менш героїчні, жінки.

   — Особливо ставлюся до блоку «Героїчні мами», бо сама маю 29-річного сина, — зворушено говорить Ірина Яремко. — Ці жінки не менш героїчні, ніж їхні сини. Ці хлопці були поранені, хтось без руки, хтось не має частини голови, хтось ніколи не стане на свої ноги. Світлини зроблено в Музеї народної архітектури та побуту (Пирогово) в Києві, костюми матерям надав Музей Івана Гончара. Мама Ірина поставила свого сина на ноги, навчила говорити, читати, бо після поранення він не міг нічого, навіть її не впізнавав. Мама Люба зі Стрия зупинила потяг на вокзалі, щоб потрапити до сина в госпіталь. Волонтерки, які тривалий час спілкувалися зі солдатами і їхніми матерями, розповідали, що боляче і водночас ніжно дивитися на маму, яка навіть не на ліжку притулилася, а десь на підлозі на матраці скрутилася, але їй важливо бути найближче біля своєї дитини…

   Блок «Я — є» демонструє дзеркальне відображення солдатів у цивільному і у військовому одязі, показує обидва їхні «Я». Волонтерка «Народної самооборони Львівщини» каже, що їй хлопці у військовому живіші, ближчі, а цивільне вбрання уже ніби не їхнє:

   — Усі вони мають поранення. У Юрка — висока ампутація ноги, йому 22 роки, а обличчя й очі як у дорослого чоловіка. Але в нього все добре, одружився з красунею. Про Олександра Чумака «Малиша» дуже люблять розповідати волонтери, я теж уже полюбила цю історію. Два метри зросту, 49 розмір ноги. Коли поїхав на війну, залишив удома рибок в акваріумі. Пристосував свій мобільний, увімкнувши його в розетку на «вібро» і прилаштувавши корм, і коли телефон  вібрує, корм сиплеться в акваріум. Двічі на день телефонував до своїх рибок і годував їх.

   Багато сімей народилося на війні, в госпіталях. Частина цих історій — у блоці «Кохання і війна», й Ірина Яремко охоче про них розповість:

   — Блакитноокий красень Назар, у якого протез ноги, був зіркою у госпіталі. До нього приходило багато волонтерів, журналістів. Теперішня його дружина Женя, прийшовши після навчання на практику в госпіталь, подумала, що раз у нього і так багато відвідувачів, то вона вже не піде. Але через місяць їй таки довелося зайти до нього в палату… Тепер вони — сім’я. Тішить і те, що, після 25 років шлюбу, жінки зберегли вірність, дочекалися. Бо є, на жаль, ситуації, коли жінки не розуміють своїх чоловіків, які повернулися, і розлучаються. «Чех» ще воює, тому не можна бачити його обличчя, Ігор «Август» хоч не воює, але він із Донецька і боїться, щоб не переслідували його родину.

   Найважчий блок — загиблі Герої, на виставці є по одному представнику з кожної області та з Криму. Із Львівщини — Володимир Юричко. Закінчив три курси медичного університету, мав бути лікарем.

   — Батьки Володимира були на відкритті проекту, — розповідає Ірина Яремко. — Вони не мають злості, ненависті до того, що трапилося, а мають дуже глибоку гордість, пишаються своїм сином, і справді вдячні за те, що люди пам’ятають.

Наталя ДУДКО
 Опубліковано : 07.09.17 | Переглядів : 675

Читайте також:
Обличчя номера

Завантажити номер

 
Календар
« Лис.2017
Пн.Вт.Ср.Чт.Пт.Сб.Нд.
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
27282930   
 
Реклама