Головна        Новини        Соціум        Політика        Економіка        Культура        Спорт        Репортаж        Кримінал        Довкілля        Зоо SOS       

Пошук :
Дні мистецтва перформанс: усе по-справжньому
Дні мистецтва перформанс: усе по-справжньому

Його звати Саша. Він львів’янин. На вигляд йому років 16. Каже, що колекціонує монети. Хлопець підійшов до місця перформансу Шахара Маркуса з Ізраїлю на пішохідній вулиці Лесі Українки, тримаючи в руках сувенірний дерев’яний меч. Цей юний львів’янин — один із випадкових глядачів на Днях мистецтва перформанс — фестивалі актуального мистецтва, що вдесяте відбувся цього року у Львові 28 серпня – 3 вересня. Саша – чи не єдиний з тих випадкових перехожих, хто не пішов геть, а таки додивився незвичну для себе виставу. І навіть своєю щирою зачудованістю дійством якийсь час конкурував за увагу з митцем.

   Шахар насипав трьома рядами землю (українського виробництва, з пакетів «Субстрату універсального»), яку потім збирав руками в пластмасові горщики. Намагався визбирати якнайбільше, однак сліди від ґрунту на бруківці залишилися й наступного дня. У горщики, що їх вдалося наповнити, ротом засівав змочене слиною насіння і поливав його набраною в рот водою. Овоч, на пакетах з насінням схожий на буряк, виявився редькою чорною зимовою. Закорінений у біблійній символіці, апелюючи до давнього й прадавнього в житті народу, цей перформанс мав ще й інтерактивну складову. Митець почав роздавати глядачам горщики з насінням, і вони у відповідь щиро й привітно усміхалися. Коли горщик перепав мені, я переконалася, що не усміхнутися неможливо. А дійство на другому плані теж мало свій фінал: хтось з гостей фестивалю подарував свій горщик Саші. До речі, принесене в редакцію насіння редьки в горщику вже зійшло. Як прокоментувала колега, у них усе по-справжньому: і насіння справжнє, і кров не бутафорська. 

   Наступного дня на фестивалі з’явилися й буряки, вони були центральним фігурантом перформансу Таля Розена з Ізраїлю «Якби були ви буряками». Глядачам роздавали щось на кшталт масок, вирізаних із цього овоча. Буряки варилися на електричній плитці в галереї «Дзиґа», а сам перформер вдавався до акробатичних вправлянь, які цілком давали йому шанс відчути себе «буряком».   

   Перформанси просто неба вбирають у себе довколишні звуки, кольори; птахів, які злітають; котів-собак, що пробігають; людей, які проходять повз чи зупиняються. Віталій Шупляк із Тернопільщини своїм перформансом на розі вулиць Друкарська та Лесі Українки створив трохи «незручностей» перехожим, які мусили обходити чи об’їжджати натовп глядачів. Водночас на незвичне дійство виходили подивитися офіціанти тамтешньої кав’ярні. Віталій «працював» з кастетами з підсушеного батона. М’яка-тверда «зброя» виявилася досить податливою, бо невдовзі розкришилася від тертя. Марія Дроздова з Харкова показала зв’язок людини з іконою буквально, предметно-намацально. Ярослав Футимський, який родом з Хмельниччини, у просторі Феміністичної майстерні поєднав наратив із дійством, розповівши про свою улюблену художницю Еву Зажицьку та демонструючи деструкцію людини, деструкцію міста, соціуму. 

   Монкхол Плайнбенченґ з Таїланду для свого багатосимвольного і багатокомпонентного перформансу невипадково обрав площу перед Домініканським собором. Він проливав вино, як кров, і лякав відрізаною «ляльковою» головою, що уособлювала голову Івана Хрестителя. Показував глядачам їхнє відображення в дзеркалах. Демонстрував силу легкого й ілюзорність могутності важкого. Наприкінці перформансу з храму вийшов священик і поцікавився, що тут відбувається. Замість відповіді, пролунали оплески перформеру, який саме завершив свою виставу. Глядачі підходили ближче, роздивлялися атрибути дійства й брали на пам’ять «сувеніри» — маленькі черепи, що здалеку скидалися на камінці.

   — Вино, яке він ллє собі на голову, — ніби кров, — коментував перформанс хлопець років восьми в розмові зі своїм трохи старшим братом.

   Старший, не відриваючись від гри на смартфоні, відповів:

   — Кров тут точно є, але все це — огидно.

   — О, я знаю, про що цей перформанс: про рух, життя і смерть! — поділився здогадом молодший. Його брат не цілком повірив такій інтерпретації й захотів дізнатися версію, яку міг би вважати істинною. Тому запитав у тата, про що ж було дійство. 

   На Днях мистецтва перформанс пролилися й справжні краплини крові: після герметичного і витриманого перформансу Януша Балдиґи з Польщі на дерев’яній рамці, яку він конструював і в якій пересувався вулицею Лесі Українки, залишилася кров.

   Перформери не раз ризикували під час творення своїх мистецьких дійств. Тандем британців Сандри Джонстон родом із Північної Ірландії та Алістера Макленана, який народився в Шотландії, навіть попередив, щоб ті, хто фотографує, не підходили до них близько, а знимкували зі своїх місць. Згодом стало зрозуміло, чому: іноді вони балансували на грані падіння. Уважність до «артефактів» живої природи і атрибутів матеріальної культури людства. Засохла гілочка, насінинками якої Сандра «засівала» знищений-поламаний-вкритий послідом птахів стіл. Тіло мертвого птаха й імітація риболовлі. Прив’язані до ноги черевики як те, що тягне нас назад/униз. Борошно у різних «станах»: змелене зерно, хліб, вафлі. І ще низка артефактів та символів, що творили цей медитативно-естетський і водночас сповнений внутрішнього напруження перформанс.

   Томашу Шрамі (Польща — Фінляндія) вдалося концептуально «експлуатувати» публіку, залучаючи її до творення дійства. Перформера годували, поїли вином та витирали рот серветкою («Де моя зупа?», «Моє вино нехай іде за мною!», «Моя серветка!» — вигукував митець періодично), доки він ніс камінь на другий поверх галереї «Дзиґа». Там дав завдання пиляти дошки, розпилювали столи, стільці. Помічники прилаштували на нього конструкцію у вигляді одного поперечного дерев’яного бруска і двох поздовжніх. Така собі ускладнена варіація хреста. Тоді залучені в дійство мусили розв’язати інженерну задачу, щоб Томаш міг з цією конструкцією сісти на крісло. Куратор фестивалю Володимир Кауфман трохи роздратовано підказував, що й де потрібно підпиляти. Томаш Шрама мігрував горизонталями й вертикалями кав’ярні (завбачливо заздалегідь знявши картини зі стін і попередивши глядачів бути обережними, щоб не зазнати пошкоджень). Врешті сів на імпровізований «трон», куди помічник приніс йому його «сізіфів» камінь. У цьому трохи хаотичному дійстві мало не загубився момент з ножем, який був про довіру між людьми. Добровольцям треба було обрати, до кого притулитися, і третій/третя, що зголосилися, не мали вибору, окрім як підійти до учасника дійства, в якого був ніж.

   Саріна Сетапон з Таїланду теж залучала глядачів до участі в перформансі, але робила це веселіше й безпечніше. Вона вбралася в жмут газет і пробиралася крізь нього й крізь «натовп» глядачів, який закликала присунутися дедалі ближче. «Ви мене вбиваєте?!» — вигукувала, не забуваючи нагадати, що присунутися треба ще ближче. Від газет вона звільнилася, а від веселих гримас та усмішки, на щастя, — ні.

   Норвежець Стайн Генінґсен підпалив нижню частину драбини, перебуваючи в той час на верхній. «Його твори акцентують на сучасних політичних, соціальних, фінансових та кліматичних проблемах у манері, яка провокує і дивує глядача», — зазначено в інформації про художника. Львів’янин Василь Бажай міркував про людину, її внутрішнє «Я» та його зовнішню оболонку. Тамар Рабан з Ізраїлю запросила відвідувачів до свого готельного номера, який був її тимчасовим домом на час фестивалю. Перформанс тривав цілий день, а художниця взаємодіяла не тільки з безпосередніми відвідувачами її кімнати, а й з тими, хто спостерігав за трансляцією дійства в галереї «Дзиґа».

   Нопавен Сірівечкул з Таїланду показала красивий і промовистий перформанс. Художниця прикрила обличчя надрукованими на принтері своїми зображеннями й один за одним зіжмакувала чи рвала аркуші паперу, наче скидала зі себе зайві нашарування, щоб добратися до суті. Потім обмотала своє обличчя червоними квітами – трояндами й жоржинами, нанизаними на червону нитку, яку тримали глядачі дійства. Наприкінці прозвучали слова про важливість бути собою і про скинуту шкіру.

   Перформанс Володимира Кауфмана завершив фестиваль. Митець не садив рослин у горщики, а обрізав листя посадженої у вазоні квітки, яка «розростається ніби вільно». Щоб показати межі й абсурдну контрольованість свободи, перформер вирішив дати затиснутому рамками горщика кореневищу «волю». Він «звільнив» коріння й поміняв його місцями з листям і квітами. І навіть полив, щоб «проізростало». У супровідному до дійства тексті назвав його «Дослідженням керованої свободи» й означив як перформанс, плакат, маніфест, відозву, звернення, прохання, волання, крик. 

Наталя ДУДКО

Фото Костянтина СМОЛЯНІНОВА

 

 Опубліковано : 13.09.17 | Переглядів : 721

Читайте також:
Обличчя номера

Завантажити номер

 
Календар
« Лис.2017
Пн.Вт.Ср.Чт.Пт.Сб.Нд.
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
27282930   
 
Реклама