Головна        Новини        Соціум        Політика        Економіка        Культура        Спорт        Репортаж        Кримінал        Довкілля        Зоо SOS       

Пошук :
«Мій дім – не тут»

«Мій дім – не тут»

Вигнання з раю: у Львові експонують проект про вимушених переселенців



— Мама не надто часто розповідала історію переселення нашої родини, — розповідає Христина Перхач, яку малою примусово виселили з території Польщі 1946 року. — Сприймала цю подію як велику трагедію. Адже там вона була щаслива. У неї були батьки, чоловік, нова хата. Потім народилася я. За те, що дід з бабою не хотіли переїжджати, поляки били їх і запитували, де їхній зять. А він воював в УПА, загинув під Бродами. Дід помер 1953 року, баба — 1955-го. Ми лишилися удвох з мамою, важко було. Мама завжди розказувала, як добре «в нас вдома». Виїхала у 24 роки, а в Україні прожила понад 40 років. Але в неї так і не з’явилося відчуття, що її дім — тут. Я теж хоч живу в Сокільниках, але не відчуваю, що тут мій дім. Як людина без кореня.

Чужих трагедій не буває?

   Історію Христини Перхач та її матері Ольги Перхач, як і інших переселенців не з власної волі, можна дізнатися на виставці «Вигнанці» в Музеї етнографії та художнього промислу, що триватиме до 3 грудня. Організатори проекту — ЛМГО «Асоціація музеїв і галерей» та Музей етнографії та художнього промислу — сформували експозицію на основі матеріалів про три великі переселення за останні 75 років. Ідеться про «обмін» населенням між Польщею та УРСР 1944 — 1946 років, депортацію кримських татар із Криму 1944 року та вимушене переселення українців і кримських татар з окупованого Росією Криму, а також із Донецької та Луганської областей у 2014 — 2017 роках.

   «Мене цікавить тема викорінення, переселення людей, які переміщені не з власної волі, — розповідає дослідниця, поетка Ірина Старовойт. — Виставка має ретроспективну побудову. Починаємо від теперішніх ран нашого суспільства, від соціологічних цифр: близько 1,7 мільйона внутрішньо переміщених осіб, понад мільйон людей, які шукають притулку в різних формах за кордоном, і понад два мільйони людей, які опинилися на тимчасово окупованих територіях. І заглиблюємося в ретроспекцію, що надає експозиції зовсім іншого звучання. Найважливіше, що тут бачу, — те, що українці замислюються не тільки над своїми болями і ранами, а й чіткіше й об’ємніше починають бачити трагедію кримських татар і їхнього переселення, трагедію людей, які опиняються в подібних обставинах в інших куточках світу. На жаль, людська цивілізація не тільки така, що ми пускаємо глибоке, на кілька поколінь, коріння на одному місці, а й мусимо себе і навіть наших дітей готувати до того, що все може змінитися раптово, будь-якої миті». Так, як сталося всередині сорокових років минулого століття, коли майже півмільйона українців внаслідок так званого «добровільного обміну населенням» між Польщею та УРСР не з власної волі покинули свої помешкання, чи 1944 року в Криму, звідки депортували майже 200 тисяч кримських татар.

   Кураторка виставки Ірина Горбань стикалася з різним ставленням українського суспільства до переселенців: від цілковитого несприйняття до шаленого бажання допомогти: «Вразило, як реагують люди, які самі свого часу були переселенцями. Вони не завжди співчувають нинішнім вигнанцям, іноді кажуть: «Нам тоді ніхто нічим не допоміг, а їм тепер так допомагають...». Звісно, так вважають не всі. Цим проектом ми ще й хотіли спровокувати дискусію. І мені здається, що вдалося, судячи з дискусії в соціальних мережах».

Про вигнання з раю

   Проект «Вигнанці» готували понад півтора року. Записали сотні інтерв’ю з людьми, які пережили вимушене переселення. Персональну історію поєднали з історією сіл і народів. Експозиція складається зі спогадів людей (їхні розповіді літературно опрацював письменник Остап Сливинський), світлин, листів, предметів побуту, одягу, сакральних речей, музичних інструментів.  За словами кураторки проекту Ірини Горбань, переселенці говорять про місця, де вони жили раніше, як про рай. Саме тому назва проекту містить відголос біблійної історії вигнання з раю. 

Речі, що промовляють

   Речі, що їх люди брали зі собою в далеку дорогу, мають свої історії й готові їх розповісти. Музиканти духового оркестру з лемківського села Босько під час переселення на територію України взяли зі собою інструменти  й відтворили на новому місці оркестр. 2014 року учасниці театру фольклорної пісні «Дивина» в Донецьку вивезли звідти оберіг колективу — вишиванку. Кримські татарки під час депортації 1944 року намагалися забрати зі собою мараму — легку білу декоровану шаль, яку жінки вдягали під час читання Корану та різних релігійних обрядів. «Світ артефактів національної культури завжди безпосередньо пов’язаний з історичною долею народу, — зазначено в експлікації до експозиції про депортацію кримських татар (куратор цього блоку виставки — Ульвіє Аблаєва). — Спеціальні загони крали з будинків вигнаного народу все, що не розграбували загони НКВС, і звозили на так звані «склади спецпереселенців». Найцінніші предмети з цих складів згодом передали в закриті фонди різних музеїв СРСР. Нові господарі, що вселилися в будинки депортованих, по-варварськи ставилися до залишених речей. Після багаторічного використання мідний посуд здавали на металобрухт, а одяг і вишивки викидали».

   «Найскладніше виявилося збирати речі вимушених переселенців із Польщі у 40-х роках минулого століття, — розповіла Ірина Горбань. — Не раз нам розповідали історії на кшталт тієї, що невістка всі речі спалила після смерті свекра. Нині дуже популярна усна історія, коли записують свідчення очевидців. Також сканують фотографії для архівів. Натомість матеріальна культура зникає, немає єдиного центру її дослідження. На виставці жоден предмет не має музейного інвентарного номера. Ці речі емоційно навантажені. І якщо зазвичай на експозиціях тексти — доповнення до предметів, то тут навпаки — речі супроводжують історії».

   Представлені предмети — не витвори мистецтва, тому їх начебто нема сенсу колекціонувати. «Але робота над проектом «Вигнанці» спонукає до висновку, що мусимо зберігати матеріальну історію, яка не є мистецтвом, —каже художник проекту Остап Лозинський. — Мусимо документувати цей пласт. Бо речі іноді говорять більше, ніж спогади людей».

   На виставці між зображеннями вагонів потяга — «товарняка», яким українці їхали з території Польщі в Україну, і пасажирського від «Укрзалізниці», яким виїжджали переселенці з Криму, Донеччини й Луганщини, — розміщені речі, що їх вигнанці брали зі собою тоді й тепер: образи, вишиті рушники, книжки і мобільні телефони, ноутбуки. «Цією виставкою нічого не стверджуємо і не робимо жодних висновків, а ставимо запитання, насамперед до себе, — коментує Остап Лозинський. — Ці історії дають нам прості уроки. Зокрема про те, що історія насправді нічого не вчить. Бо люди завжди однакові, в різні часи. Нам розходилося показати долі людей через їхні історії, через долі предметів. Вони з цими предметами народжувалися, з ними втікали, їх оберігали, втрачали чи викидали».

   монологи з виставки

   Дарія ГРИЦЕВИЧ, переселена у 40-х роках XX ст. з території Польщі:

   — Мама розповідала, що коли почалася польська партизанка, вона втекла зі мною на горище і стала за комином. Мене притиснула до комина, щоб уберегти від кулі. Але поляк вистрелив з другого боку комина, і ми обоє лишилися живі.

   Дана БІЛУНЬ, виселена у 40-х роках XX ст. з території Польщі:

   — Наша родина мала схрон під стодолою, де ховалися в разі небезпеки. Туди брали й мого старшого брата, а мене віддавали полякам, які жили в другій половині нашої хати. Коли до них прийшли і запитали, чия дитина, поляки відповіли, що їхня. Так я вижила…

   Каріна ПОЛІЩУК, переїхала 2014 року з Донецька до Києва:

   — Мій дім — там, де я народилася, на Донеччині. Хоч людина — істота, яка звикає до всього. Але все одно сумую за сім’єю. Мені більше пощастило, ніж іншим учасницям донецького, а тепер київського колективу «Дивина», — я з Добропілля, яке під контролем України. Але не можу поїхати до родичів у Донецьк, де живе моя похресниця, яку не бачила майже чотири роки. Добре, що є скайп, вайбер…

Наталя ДУДКО, фото Лесі СЛЮСАРЧУК

 Опубліковано : 11.10.17 | Переглядів : 372

Читайте також:
Обличчя номера

Завантажити номер

 
Календар
« Гру.2017»
Пн.Вт.Ср.Чт.Пт.Сб.Нд.
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
 
Реклама