Головна        Новини        Соціум        Політика        Економіка        Культура        Спорт        Репортаж        Кримінал        Довкілля        Зоо SOS       

Пошук :
Олександр СОЛОНТАЙ: «Велика політична реформа: від міфів до реальності»

Олександр СОЛОНТАЙ:

«Велика політична реформа: від міфів до реальності»

Проект закону — відкриті списки, нюанси виборчих систем та сучасний український політикум. Що змінити, аби в країні була якісна політика?  Відверта розмова, фахова оцінка сьогодення — з керівником програми практичної політики, експертом Інституту політичної освіти, політиком, одним із лідерів партії «Сила людей» Олександром Солонтаєм.


— Чи справді Україні потрібно нове виборче законодавство?

  — Суспільству нав’язують міф: якщо змінити виборчу систему, то в Україні будуть кращі вибори. Це хибне уявлення, бо за час, коли в країні обирались різні скликання Верховної Ради, були застосовані різні виборчі системи, ну дуже вже різноманітні. А саме: повністю партійні, закриті списки; мажоритарні округи; мажоритарно-пропорційна система, тобто можна було одночасно балотуватись у списку та в окрузі; мажоритарна система, але для перемоги потрібно було 50 % більшості. Щоразу, змінюючи виборчі системи, говорилось про те, що це буде краще для структуризації парламенту, для політичної відповідальності перед виборцями, для якісного парламентаризму, і що це дасть дорогу новим, прагматично правильним, здоровим, чесним силам. І щоразу це не спрацьовує.  

— Виборча система в Україні — причина неякісних виборів?

  — Найбільшою проблемою на сьогодні є зовсім не виборча система, а те, що зовсім не працює закон. Функціонує масовий підкуп, а вибори роблять грошима, вкладають у виборчу систему мільйони і наймають величезну кількість людей на роботу — тоді є результат. А друга проблема — це те, що парламент існує як «бізнес-клуб», а не як ВР, яка повинна працювати. Нині поєднують бізнес і політику, офіційно стверджуючи, що не є бізнесменами, а неофіційно мають великі статки, ще й заробляють їх своєю діяльністю в Верховній Раді. Тому, якщо ми хочемо докорінно змінити парламент, то змінити потрібно не виборчу систему, а підхід до формування парламенту, тобто реально заборонити підкуп, почати карати і саджати. Суспільство повинно відкидати тих, хто купує вибори, і почати самостійно «скидатись» політикам на проведення виборів. Не політики мають наймати виборців, а виборці політиків!

— Зміна на відкриті списки, як це мають застосовувати на практиці?

  — Це б мало такий вигляд: ви приходите на дільницю, отримуєте бюлетень, у якому є змога обрати у вашому регіоні конкретного кандидата і партію, вплинувши на те, хто саме від цієї партії стане депутатом. Це означає, що нема мажоритарних округів, а існують тільки партійні списки із зазначенням конкретних людей, які йдуть від партії у вашому регіоні. Загалом є два варіанти цих списків, нам пропонують списки із преференціями. Це означає, що ви обираєте не з усіх 450 кандидатів, а, скажімо, із 45, які прив’язані до тієї території , за яку партія зробила їх відповідальними.

— Що зміниться у політичних штабах?

  — Якщо раніше платили за місце у списку в межах прохідної ланки, розуміючи приблизно, скільки відсотків набере партія, то тепер платитимуть за пріоритетну територію. Будуть дивитись, де у тієї чи іншої політичної сили є рейтинг, і купуватимуть право балотуватись від цієї сили на найбільш рейтинговій території, за умови, що ця політсила виставить інших кандидатів по цій же території об’єктивно слабших. Таким чином виборці, що приходять голосувати за цю політичну силу, отримують бюлетень, у якому будуть незнайомі прізвища або взагалі не буде кандидатів, і виборець, підтримуючи свою партію, поставить відмітку цьому кандидату, єдиному, про якого йому щось відомо.

— Як будуть тепер ділити округи?

  — Округом буде область або половина області. От, наприклад, Львівську область ділимо на дві частини, в одній будуть обирати 20 людей і в другій —стільки ж. Якщо область маленька, то буде один округ. Завдання просте — обрати 450 депутатів не за мажоритарними, а за багатомандатними округами, тобто в одному окрузі буде розігруватись частина, наприклад 1/20 кількості мандатів

— Відкриті списки — це докорінна зміна виборчого законодавства?

  — Це, звичайно, добре, я — за, але стояти за це під Верховною Радою, битися з поліцейськими — це безглуздо! Якщо є сили й енергія, потрібно йти не туди, де всі політично загітовані, а йти до людей, у села, де сидять люди і дивляться, що робиться в державі. 60 % людей не вірять, що за допомогою політики можна на щось вплинути, а

45 % людей заявляють, що не прийдуть на вибори, а це — півкраїни. Відкриті списки поліпшать трішки ситуацію в парламенті, але загалом принципово нічого не змінять, якщо не поєднати їх з іншими елементами. Єдина правильна вимога протесту під ВР, яку потрібно поєднувати з відкритими списками, — це щодо зняття депутатської недоторканності. Тобто справді, однією із можливостей, щоб парламент перейшов із «бізнес-клубу» у робочий орган, — це забрати звідти привілеї. Тому що нині працює система «схованка»: поки є недоторканність, до тебе не можуть законно добратись. Інша проблема того ж «бізнес-клубу» — що можна бути депутатом і не працювати. Тобто за тебе працюють інші люди, або ти взагалі  не ходиш на засідання. Але  первинну проблему не вирішують зняттям недоторканності,  — це сумісництво бізнесу і політики, яке за законом неможливе. Основна причина, через яку нині йдуть у народні депутати, це робити бізнес. Допоки це буде, виборча система змін не дасть.

— Якою повинна бути справжня політична реформа?

  — Це, по-перше, розділення парламенту і президента, наприклад, ліквідація адміністрації з усіма ОДА та РДА, а натомість створення секретаріату європейського зразка. По-друге, перетворення України на парламентську державу. Бо де-юре в нас парламентсько-президентська держава, а де-факто — ні. Потрібно створити реальний парламент, який формує уряд й ухвалює процедуру імпічменту. Який функціонує кожного тижня, а не раз на квартал, як це відбувається нині, коли є літні й зимові канікули. Також це реальна децентралізація і передання повноважень громадам із можливістю людей  це все контролювати. І, звісно, не контрольований президентом, олігархами та бізнесом суд.  

— Має бути зняття чи заміна недоторканності?

  — Звісно, її потрібно зняти, але натомість запровадити так званий імунітет. Вони повинні існувати, бо біля трибуни, на зустрічі з виборцями не можна арештовувати депутата. Коли депутат працює в комітеті, чи веде партійну роботу, або він у між парламентській делегації, в нього не повинно бути проблем із перетином кордону. Тобто під час виконання депутатської діяльності він повинен мати імунітет.

— Чи потрібна зміна закону на місцевих виборах?

  — В Україні було сім різних виборчих систем. Тому, за традицією, під час підготовки до наступних місцевих виборів, ВР просто зобов’язана змінити виборчу систему на якусь іншу, за 60 — 90 днів до виборів, щоб ніхто не зорієнтувався до кінця. Ну, і ще за 30 днів внести суттєві правки в закон. У світі існує близько 50 систем — запас маємо ще великий. Якщо вони не змінять систему, то це буде зрада, щоразу під місцеві вибори змінювали, тому й цього разу, задля вшанування національних традицій, повинні (усміхається. — Авт.). Якщо серйозно, то от остання система — партія здобуває рейтинг через свого кандидата, а кандидат не здобуває найбільший рейтинг, порівняно з іншими. Ключове тут не округ, а рейтинг партії на певній території. Насправді округів як таких не існує. Мусимо розуміти, що насправді у депутата Львівської міськради округом є Львів, а у депутата обласної ради — округом є область. Але усвідомлюючи, що виборча система постійно змінюється, депутат постійно «пригодовує» певну територію, яка забезпечує йому електорат, і називає він її округом. Насправді люди на цих виборах насамперед голосували за партію, потім — за перший номер і в деяких випадках — за депутата так званого «локомотива». Тобто цей локомотив користав із рейтингу партії і цього першого номера, проте були поодинокі випадки, де справді кандидати тягнули рейтинг політичної сили. Чесно кажучи, я б залишив на місцевому рівні цю систему, тільки скасував право, що команда, яка виходить на місцеві вибори, може йти виключно під прапором партії. Партійна монополія — це не правильно, оскільки в мери, нардепи і в президенти можна балотуватись самовисуванцем або від партії, а от у Львівську міську раду тільки у списку партії. Абсурд. Виходить, що у селах виставляють кандидатів і партії, і люди, а у Львові — тільки партії, нібито Конституція одна, а права різні.

— Що чекає на гравців великої політичної гри?

  — Якщо говорити узагальнено, насправді є 20 політичних проектів, 10 олігархів, які керують цими проектами, а в регіонах мають філії для різних функцій. Змінюється назва, прізвище президента і колір. У дев’яностих роках такі  партії називали «до корита» (усміхається. — Авт.).

  Те саме — з опозицією, наприклад, Саакашвілі, який нині створює враження більшого опозиціонера, ніж Тимошенко. В нього є політпартія, але заберемо звідти Саакашвілі, і зникне цей політичний проект, як і, скажімо, БПП. Тобто партія, прив’язана до однієї політичної особи, — це взагалі не партія. Сильних політичних партій у країні нема — це все тимчасові проекти.

  А політики поділяються на ешелони, перший — це ті, що є кандидатами у президенти, тобто люди, яких суспільство сприймає серйозно. До них належать: Порошенко, Тимошенко, Ляшко, Бойко, Гриценко, Рабінович, Садовий — люди, які регулярно очолюють рейтинг. Є люди другого політичного ешелону — це ті, кого не знають так широко або вони не можуть бути кандидатами в президенти, але вони є політичними гравцями у великій політиці. Це, наприклад, члени команди Садового — Соболєв чи Семенченко, або інший приклад — Саакашвілі, Парубій тощо та окремі лідери політичних структур.

— Як Ви характеризуєте Президента?

  — Порошенко — сильна політична фігура, він побував у всіх цих президентських партіях. На нього «працює» низка інших проектів, приміром «Наш Край» — вона для задоволення електоральних ніш, які звільнились після Партії Регіонів і Опоблоку. Саме він запускає час до часу такі проекти.  Для них це нормально, коли кожен олігарх, що себе поважає, має дві-три партії. Це проекти, які згоряють, от в попередньому парламенті були партії, про які всі вже забули. Але поки що рейтинг Порошенка впродовж останнього року коливається між 9 — 15 %, він падає, і в цьому для Президента є реальна небезпека. Так, звісно, є позитивні зміни, ті ж реформи, які насправді почнуть працювати лише через 7 — 10 років, а тепер, на найближчих Президентських виборах, — це не спрацює.

— Поговоримо про львівську політику.

  — Львів — чарівне місто! Тут є філії політичних проектів, але попри те, тут є свій проект — Андрій Садовий зі своєю політичною командою «Самопоміч». Не кожне місто може похвалитись тим, що має такий політичний проект. Інші міста теж мають свої, як-от  Дніпро — «УКРОП», Харків — «Відродження», Одеса — «Довіряй справам» та інші мають проекти, але є суттєва особливість. Садовий має і місто під контролем, і фракцію у парламенті, і філії своєї партійної структури по всій Україні. Це всеукраїнський рівень. Тому стосовно «львівського сміття» було застосовано не тільки методи господарського впливу на мера, але й методи політично-інформаційної кампанії — це саме те, що мало б знищити його президентські амбіції. Садовий реально підставився — влада не втратила нагоди скористатись цим. У майбутньому на нього чекає «тефлоновість», тобто він сьогодні асоціюється із «львівським сміттям», але рік мине, до цього всі звикнуть, і якщо він більше не «зашквариться», то завтра його рейтинг має шанс підвищитись. Нині на посаду мера нема політика чи господарника, який готовий протистояти Садовому, але за три роки такі з’являться, і Садовий однозначно не буде беззаперечним фаворитом.  

Розмовляла Христина СЛЮСАРЧУК


 Опубліковано : 09.11.17 | Переглядів : 664

VIDEO
Читайте також:
Обличчя номера

Завантажити номер

 
Календар
« Лис.2017
Пн.Вт.Ср.Чт.Пт.Сб.Нд.
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
27282930   
 
Реклама