Головна        Новини        Соціум        Політика        Економіка        Культура        Спорт        Репортаж        Кримінал        Довкілля        Зоо SOS       

Пошук :
Зазирнути в драму «Марії Заньковецької»

Зазирнути в драму «Марії Заньковецької»

Марко Кропивницький, Микола Садовський, Панас Саксаганський, Марія Заньковецька — про них можна писати романи і знімати фільми. Творячи український театр корифеїв, вони закладали основи українського професійного театру, формували традиції, завдяки яким пізніші покоління могли й можуть вдаватися до модерних/постмодерних експериментів.


 Їхні історії — сюжетотворчі й драматичні, з колізіями любовними та суспільно-історичними. Але — не розкручені. Для тих, хто береться про них розповідати, така незаїждженість теми — виграшна. «Значно більше знаю про Соломію Крушельницьку, ніж про Марію Заньковецьку», — зафіксувала якось стан речей колега. Аналогічно — щодо інших представників театру корифеїв, української богеми кінця XIX — початку XX століть.

  До сторіччя театру імені Марії Заньковецької 11 — 12 листопада в театрі відбулася прем’єра «Марія Заньковецька» в постановці Федора Стригуна за п’єсою Івана Рябокляча. Вперше цей твір заньківчани інсценізували 1972 року. Тодішня постановка Олекси Ріпка за участю Лариси Кадирової та Федора Стригуна в ролі Марії Заньковецької та Миколи Садовського стала легендарною і йшла в театрі 22 роки. Ті, хто бачив/пам’ятає цю виставу, тепер матиме змогу порівняти її з нинішньою прем’єрою.

  Федір Стригун розповідає своєю постановкою зворушливу історію про дівчину, що народилася в селі Заньки на Чернігівщині в родині збіднілих поміщиків Адасовських і, попри спротив батька, а згодом і свого тодішнього чоловіка — полковника Сергія Хлистова, потрапила на професійну українську театральну сцену. І, відкинувши спокусу грати на найбільших сценах Російської імперії, український театральний поміст не покинула.

  Заньківчанам вдалося відтворити атмосферу кінця XIX століття, коли діяли Валуєвський циркуляр та Емський указ про заборону української мови. Українського (малоросійського) театру тоді не існувало, і мало хто вірив у його можливу появу. Та дехто таки сподівався! У цій історії є любовна драма, вибір між кар’єрою та патріотизмом, конфлікт із батьком, театральні інтриги/заздрощі.

  Акторський ансамбль переконливо відтворив світ театру корифеїв та їхнього оточення. Дуже ймовірно, що Миколу Садовського ті, хто бачив спектакль, тепер уявлятимуть як Олеся Федорченка (в іншому складі — Юрій Волинський), Марка Кропивницького — як Ореста Гарду (або Олександра Норчука), Панаса Саксаганського — як Василя Коржука (чи Богдана Ревкевича), Марію Заньковецьку — як Альбіну Сотникову, а батька Марії, Костянтина Адасовського — як Федора Стригуна (або Януша Юхницького). Сильні акторські роботи є не тільки серед головних дійових осіб, навіть епізодичні виходи на сцену привертають увагу, як-от Ярослав Мука у ролі лірника, Ігор Гаврилів у ролі Суворіна, а Петро Бенюк — Погожева.

  Драматургія постановки вихоплює значний шмат життя Марії Заньковецької, достатній для того, щоб побачити її становлення як видатної акторки і трохи зазирнути в її сердечну драму. А що там було далі — то вже продовження історії (Марія Заньковецька прожила 80 років, з 1854-го до 1934-го, Микола Садовський — 77 років, від 1856-го до 1933-го). Завершення вистави залишає світле враження, хоч і мінорне за настроєм. Саме кульмінаційний фінал — найсильніша частина постановки, і здатний подарувати глядачам катарсис. Після феєричного тріумфу в Петербурзі корифеї відмовилися від пропозиції імперських театральних функціонерів. Вони не знають, що чекає їх і український театр. Але вони разом, вони спілкуються, сміються. Вони живуть.

Наталя ДУДКО

  до теми

Про що Микола Садовський писав Марії Заньковецькій

  У Львові до століття театру імені Марії Заньковецької відкрили дві виставки про його історію. У Національному музеї до 6 грудня виставлено експонати з фондів столичного Музею театрального, музичного та кіномистецтва України — оригінали документів, пов’язані з діяльністю театру від часу його заснування, фото- та відеоархівні документи, сценографічні макети, оригінальні костюми з вистав, серед яких і вбрання та аксесуари, в яких Заньковецька виходила на сцену. У фойє другого поверху театру впродовж осінньо-зимового театрального сезону можна ознайомитися з історією формування стилю театру — від авангарду 20-х років, крізь соціалістичний реалізм до особливостей нинішнього часу. Уперше представлено історію розстріляних і репресованих наприкінці 30-х років XX століття заньківчан.

 «Ми вирішили представити багаторічну історію заньковецької сцени в усій її повноті. Можливо, вперше привезли таку кількість експонатів до іншого міста. Опис майна, яке передавали театру, листи Саксаганського до Заньковецької, їх можна прослухати також в аудіозаписі, щоб зрозуміти, як вони спілкувалися, які сенси вкладено в ці листи, які вони мали взаємини, а також про творчий процес: як роздобували реквізити, з чого шили костюми. Ось гримерка — священне місце для всіх акторів. Ось оригінальний костюм Заньковецької до ролі Мотрі в «Мазепі». І її накидка з повсякденного життя — з гагачого пуху. Це раритетна річ зіркового масштабу, бо не кожна людина на початку минулого століття мала такий розкішний одяг. А ось костюм Голохвостова для Панаса Саксаганського. Він ту роль не грав у народному театрі, але це його візитівка. Очіпки Заньковецької з «Бондарівни» та інших ролей», — коментує «Укрінформу» виставку в Національному музеї її кураторка, хранителька фондів Музею театрального, музичного та кіномистецтва України Тетяна Руденко. В одній із вітрин — розшита бісером і камінцями сумочка, витончена носова хустинка, мереживний комірець, підвіска. Усі ці речі належали Заньковецькій. Вона подарувала їх провідній актрисі театру Заньковецької Варварі Любарт, а та — Ларисі Кадировій, яка користувалася ними, граючи головну роль у виставі «Марія Заньковецька». Особливу увагу, за словами хранителя, привертають матеріали, які висвітлюють взаємини заньківчан: акторів, режисерів. Навіть якщо вони вже не працювали в одному колективі, продовжували називати один одного «рідненький», «дорогенький», тримали між собою зв’язок.



 Опубліковано : 16.11.17 | Переглядів : 375

VIDEO
Читайте також:
Обличчя номера

Завантажити номер

 
Календар
« Гру.2017»
Пн.Вт.Ср.Чт.Пт.Сб.Нд.
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
 
Реклама