Головна        Новини        Соціум        Політика        Економіка        Культура        Спорт        Репортаж        Кримінал        Довкілля        Зоо SOS       

Пошук :
Гуцулка з Криворівні, легендарна і земна
Гуцулка з Криворівні, легендарна і земна 

У Домі Франка — творчий світ Параски Плитки-Горицвіт

У Музеї Франка вперше у Львові експонують виставку творів малярки, письменниці, фольклористки й народного філософа — гуцулки з Криворівні Параски Плитки-Горицвіт, яку називають «Гомером Гуцульщини» та «Сковородою у спідниці». 

   Якщо про Марію Приймаченко, Катерину Білокур, Никофора Дровняка тим, хто зацікавлений українським мистецтвом, відомо, то про Параску Плитку-Горицвіт знають значно менше. «Ім’я Параски зіставне з постатями цих митців. І вона більш багатогранна, бо не тільки малювала, а й писала, фотографувала, грала на гітарі, ліпила з глини, робила витинанки», — розповідає куратор виставки, старший науковий співробітник Музею Івана Франка у Криворівні Василь Зеленчук.  

   Параска Плитка-Горицвіт (Горицвіт — мистецький псевдонім) написала 46 великих рукописних і друкованих на машинці книжок по 500 сторінок кожна, десятки маленьких книжечок зі своїми ілюстраціями в саморобних палітурках. Писала прозу й поезію, філософські твори, твори на релігійні теми, про народне життя, листи, вела щоденник. Упорядкувала словник гуцульської говірки. «У літературних текстах творила цікаві образи, — зазначає Василь Зеленчук. — Цінне те, що половину творів писала діалектом, а також вдавалася до власного словотвору: за допомогою своїх, «Парасчиних», суфіксів витворювала файні слова. Зберегла дуже багато усної народної творчості. Цікавою є її пригодницько-фантастична повість «Індійські заграви» (мандри двох гуцулок Індією), своєрідна химерна гуцульська проза». Намалювала близько 200 ікон, понад 400 картин. Видано чотири книжки її творів, частину іконописної спадщини, а також набори картин із циклів «Доля гуцула» і «Доля гуцулки». «Люблю життя, бо то є відтінком усього того, що маю, — казала Параска. — Доки життя дається, трудімося, щоб не залишитися у довгах (…) Творчістю дорожу, бо то є життєвий неспокій у путі до Бога…». На експозиції звучить запис голосу знаменитої криворівнянки. За її життя (народилася 1927 року) зняли документальний фільм «Світ Параски Горицвіт», по смерті (померла 1998 року) — фільм «Коляда для Параски». Відвідувачам виставки впадає в око виняткова каліграфія авторки.

   Параска Плитка-Горицвіт відбула 10-річне заслання (була зв’язковою УПА під псевдо Ластівка). Там закохалася в грузинського художника, надіслала додому його адресу, але батько спалив лист. Параска до кінця життя зберегла пам’ять про свою любов і жила самотньо. До її хати часто прибігали діти, приносили листи, вона давала їм робити витинанки, вчила малювати.  

   «Параска була дуже привітна, життєрадісна, любила дітей. Любила щирість, трудолюбивість, творчість. А водночас була трохи «двійна». Казала нам: «Діточки, коли приходите до мене, а фіранка на дверях чорна, то мене болит голова, я сплю. А коли біла, то я дуже вам рада. Приходиш один день, Параска спит, другий, третій. Кілько можна спати? Хочеться прийти до Параски, а Параска спит. В той час вона писала. Казала, що навіть один камінчик до каменя штуркне, то її вже відволікає, — розповідає доглядачка громадського музею Параски Плитки-Горицвіт у Криворівні Василина Харук. — Могла і священика не впустити в хату, і колядникам відмовити. В один час була дуже привітна, а в інший просто не приймала людей. А як хтось був непослушний і забагато стукав, то вішала на клямку вивіску з фанери «Постороннім вхід заборонено». Ця вивіска тепер є в музеї». Після заслання Параска працювала художником у Красногірському лісництві, 27 кілометрів ходила пішки на роботу заради клаптика паперу і фарби. Звісно, не всі в селі сприймали Параску Плитку-Горицвіт. 

   Навколо її життя ходять легенди, приїжджі екскурсоводи розповідають їх у музеї в Криворівні. Одну з них Василина Харук спростовує: «Розказують, що сусід забрав у Параски землю за дві берези, які вона дуже любила. Що там стояли дві лавки, Параска на них писала, одна впала, коли вона померла, друга досі є. Але в радянський час нереально було продати берези і забрати собі землю. Параска землі не мала, в колгоспі не працювала. Але їй відділили невеликий шматок батьківської землі, хоч і не за документами. Сама той город копала, садила, косила траву. Сіно навесні давала тим, у кого забракло. Дарувала людям ікони, фотографії, за це грошей не брала, то люди збиралися на толоку й допомагали обробити город, приносили їй папір. Параска теж приходила до людей копати і сапати. Не лиш писала, а й людям допомагала, у вільний від творчості час. Вона казала: «Нема ліпшого, як на цій землі: зігнешся, у рот покладеш, води нап’єшся, піднімеш руку догори, там зірвеш плід». Пані Василина розповідає, що її дід одружився з Парасчиною сестрою, і їй судилося «біля Параски жити, з Параскою бути, з Параскою говорити». А тепер – доглядати її громадський музей, що діє у хаті, де жила талановита криворівнянка. 

   На виставці у Музеї Івана Франка, яка триватиме до 30 квітня, Параска Плитка-Горицвіт зустрічає відвідувачів білою фіранкою. 
Наталя ДУДКО

 Опубліковано : 05.04.18 | Переглядів : 311

Читайте також:
Обличчя номера

Завантажити номер

 
Календар
« Лип.2018
Пн.Вт.Ср.Чт.Пт.Сб.Нд.
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031     
 
Реклама