Головна        Новини        Соціум        Політика        Економіка        Культура        Спорт        Репортаж        Кримінал        Довкілля        Зоо SOS       

Пошук :
Нас поховають у деревах!
Нас поховають у деревах!

Краще нас їстиме шашіль, ніж хробаки?

На початку квітня Кабінет Міністрів України подав до Верховної Ради проект Закону № 8248, в якому введено нове для нас  поняття  «біопоховання».  Що це означатиме та який вибір постане перед українцями, намагалась з’ясувати «Ратуша». І ми були шоковані.
   Законопроект передбачає  захоронення останків людини, які розкладаються за кілька років, за допомогою використання біоматеріалів. Це призведе до того, що не буде  надгробків, а з’являться таблички із зазначенням інформації про покійного або іншим довільним написом. Такі поховання стануть можливі не лише на кладовищах та у колумбаріях, а й у лісопарках. У світі захоронення такого типу практикують доволі давно. Першим поховальним заповідним майданчиком став у 1996 році «Ramsey Creek», який розташований у Південній Кароліні (США). 

   Мрію восьмикласника Білла, який, міркуючи на ці теми, придумав ховати людину в мішковині та  висаджувати згори дерево, він втілив як ідею екопоховань вже  у дорослому віці. Будучи доктором медичних наук, Джордж Вільям (Білл) Кемпбелл, дбаючи про відновлення землі та здешевлення поховань, став засновником першого поховального екозаповідника. На сьогодні територія «Ramsey Creek» — це сімдесят шість захищених акрів лісу.

   Як  приклад можна навести і природний заповідник Penn Forest, що у Трансільванії. У ньому прах людей після спалення ховають у дерев’яних скриньках, а тіло у плащаницях чи  біорозчинних контейнерах (при тому тіло людини одягають лише у натуральний одяг) без застосування токсичних бальзамувальних речовин. Ці поховання виконують так глибоко, аби тварини не могли їх розкопати (приміром, заповідник «Ramsey Creek» є місцем проживання великої кількості диких кабанів, але не було жодного випадку пошкодження поховань). Саме ж місце поховання залишається у довічному володінні родини похованого, таким чином, заповідна зона стає власністю дуже багатьох людей, які й ставляться до цього лісу по-особливому. Це забезпечує від втручань бульдозерами чи вирубки лісу. До речі, на таких ділянках прийнятні й поховання домашніх тварин. То, може, це спосіб зберегти і наші Карпати від вирубування лісу? 

   Ще 20 років тому таке лісокладовище з’явилось у Швейцарії, а з 2001 року — у Німеччині. За цей час, таким чином, у Німеччині відбулось більше 80 тисяч поховань. У біоурну з попелом закладають насіння рослин, і в такий спосіб  з останків постає нове життя. І якщо в Німеччині можна  поховати останки лише на цвинтарі  або на лісокладовищі, то у Великобританії все просто — рідні можуть закопати урну з попелом навіть у власному саду.

   Мріяли, як після смерті перетворити людину на дерево, й італійські дизайнери Анна Чітеллі (Anna Citelli) і Рауль Бретцель (Raoul Bretzel), створюючи свої біорозчинні капсули Мунді (Capsula Mundi), в яких тіло людини розміщують у формі ембріона і зверху висаджують дерево, яке для себе має змогу обрати людина ще за життя.  Щоправда, Італія поки що не має дозвільного закону про біопоховання, а от аналогічні капсули-урни вже продають через інтернет-магазин у всьому світі.

   А як же дивиться на такі поховання релігія?  «У поті свойого лиця ти їстимеш хліб, аж поки не вернешся в землю, бо з неї ти взятий. Бо ти порох, і до пороху вернешся» (Буття 3:19).  А щодо кремації, то у 1963 році Священна  Канцелярія (Конгрегація віровчення Римської курії) опублікувала доктринальне вчення на цю тему. Ось дещо зі сказаного —  Канон 1176: «Церква настійно рекомендує дотримуватися благочестивого звичаю поховання тіл покійних. Однак не забороняється і кремація, якщо тільки їй не надали перевагу з причин, що суперечать християнському віровченню». А в Каноні 1184 стверджується, що у відспівуванні треба відмовити, серед інших перерахованих випадків, «особам, які вважали за краще піддати своє тіло кремації з мотивів, що суперечать християнській вірі».

   Військовий капелан, настоятель гарнізонного храму Святих апостолів Петра та Павла, Отець Степан Сус у коментарі «Ратуші» зазначив, що коли церква говорить про поховання людей,  чи про смерть, вона ставить акцент на тому, щоб люди, які здійснюють обряд поховання, все ж таки пам’ятали, що вони ховають тіло людини, але залишається безсмертною людська душа, яка досягає вічності. 
   «Це тіло колись воскресне у загальному воскресінні всіх людей. А от щодо форм поховань, то звичайно, що сам похорон — це певний обряд, традиція. В різних країнах світу він має різний вигляд та підхід. Ми ж повинні бути готові до того, що світ іде вперед і що перед нами постануть нові виклики сприйняття самого поховання. Мусимо розуміти те, що цвинтарі і різні місця поховання сьогодні справді дуже розростаються і, здебільшого, стають проблемою великих міст», — пояснює отець. «Ми уже стикаємось із різним підходом щодо поховань у сільській місцевості та в місті. Наприклад, у селі тримають померлого три дні вдома, аби попрощатися з ним на подвір’ї дому, де він жив, — це щось дуже таке святе. А от у місті здебільшого користуються послугами спеціально облаштованих каплиць, де здійснюють молитву та обряд поховання. Церква нічого не має проти спалювання померлих чи зміни форматів поховання, вона лише завжди пригадує про віру, про те, що людина, яку ми хоронимо, померла для нас, але живе для Господа Бога. Бо пам’ять, любов, пошана та все те найцінніше, що смерть від нас не може забрати, житиме в наших серцях. І якщо наші українські кладовища будуть подібні на парки чи просто наберуть образу такого, як практикується у світі, — можливо, в такому форматі ми навіть будемо краще шанувати тих, кого немає серед нас, але хто перебуває в нашому серці», — додав Степан Сус.

   До слова:  у Львові налічується 13 цвинтарів, загальна площа яких становить 185,8 га землі, з них на сьогодні можна хоронити лише на Голосківському, а  на Янівському, Сихівському і Личаківському — лише підзахоронювати. При тому  надалі залишається нерозв’язаною проблема влаштування нового кладовища через складні санітарно-гігієнічні, геологічні та містобудівні вимоги. В різні історичні епохи поховальна традиція зазнавала неодноразових змін, на яку накладали свої відбитки різні вірування. Багато різних ритуалів поховання маємо на планеті, і нині, то можливо настав час для змін і в Україні? Цей час підштовхує до нового  розуміння смерті і розуміння, що кладовище може бути чимось іншим. Повернемо праху — прах, а красу та ліси — планеті?

   Так просто було б перетворити некрополі, що невпинно розростаються в квітково-пластиковому убранстві, на ліси, гаї чи лісопосадки. І спати спокійно на тлі звуків хлюпотіння річок, шелесту листя дерев та пташиного співу. А прислів’я «спочивай  у мирі» стало б  таким досяжним. 
Леся СЛЮСАРЧУК

 Опубліковано : 18.04.18 | Переглядів : 600

Читайте також:
Обличчя номера

Завантажити номер

 
Календар
« Лип.2019
Пн.Вт.Ср.Чт.Пт.Сб.Нд.
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031    
 
Реклама