Головна        Новини        Соціум        Політика        Економіка        Культура        Спорт        Репортаж        Кримінал        Довкілля        Зоо SOS       

Пошук :
Парасюки проти Микуша
Парасюки проти Микуша

Фейсбукописці під прицілом судової системи

Часто нам здається, що у всесвітньому павутинні, зокрема у соціальних мережах, ми маємо можливість вільно висловлювати свою думку, оціночні судження, бо, наприклад, Фейсбук — не ЗМІ, а вільний віртуальний майданчик для активних громадян, що «приховуються» за аватарками. Значна більшість користувачів соціальних мереж вважають, що не будуть покарані за поширення недостовірних відомостей, жорстких та негативно забарвлених оціночних суджень. Але насправді саме у соціальних мережах ми, мов на долоні, про нас знають більше, ніж ми припускаємо… Всі ми — під прицілом! Тож «Ратуша» вирішила дізнатись про основи української законодавчої бази, що регулює фейсбучні перипетії, правове врегулювання фейсбучних конфліктів.


   Сьогодні одна із «жертв» дискусій у соціальних мережах — львівський громадський діяч Андрій Микуш — готує апеляційну скаргу на судове рішення за позовом рідної сестри народного депутата Володимира Парасюка Ірини Голуб, бо вважає таке рішення абсурдним. Давно забутий пост львів’янина Андрія Микуша на його сторінці у соціальній мережі Фейсбук від 17 жовтня 2017 року, де фігурує й Ірина Голуб, вже несила знайти у стрічці новин, але лише 10 травня 2018 року відбулось судове засідання Личаківського районного суду щодо цього посту, що став предметом спору між дописувачем та об’єктом його допису. Помічниця Парасюка позивалась через, на її думку, образливі та неправдиві відомості про неї. Її збентежив уривок допису: «От чим займаються «депутати» та їхні прихвосні-родичі. Сьогодні сестра нардепа Парасюка (і за суміcництвом оплачена помічниця) з захопленням розказала про обурливу поведінку Парасюка на нинішньому мітингу». 

Прихвостень, але неоплачений
   «Рішенням Личаківського районного суду м. Львова ЗА ОДНЕ СУДОВЕ ЗАСІДАННЯ частково задоволено позовні вимоги та визнано невірогідною та такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію позивача, інформацію, опубліковану відповідачем  17 жовтня на особистій сторінці в соціальній мережі Фейсбук, у другому реченні допису дослівно: («і за сумісництвом оплачена помічниця»), а також на підставі статті 277 Цивільного кодексу України зобов’язано розмістити на його особистій сторінці у соціальній мережі Фейсбук спростування зазначеної інформації та видалити її з особистої сторінки в соціальній мережі Фейсбук, — повідомила прес-секретар Личаківського районного суду м.Львова Марія Денис. — У той же час суд не знайшов підстав для задоволення позовних вимог у частині визнання таким, що принижує честь, гідність і ділову репутацію, як людини та громадянина України, першого речення тексту запису: «От чим займаються «депутати» та їхні прихвосні-родичі».

   Крім того, відповідно до вимог частини 1 статті 141 Цивільного процесуального кодексу України, з відповідача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог стягнуто 352 грн 40 коп. сплаченого судового збору. «Ратуша» також поцікавилась, чи практикував уже Львівський суд розгляд справ, предметом спору в яких є пости у соцмережі Фейсбук, на що представниця суду зазначила, що за всю історію суду позовна заява про визнання відомостей, розміщених на особистій сторінці в соціальній мережі такими, що не відповідають дійсності і принижують ділову репутацію, спростування таких відомостей, надійшла до них вперше.
   «Ратуша» також поцікавилась у представниці Личаківського районного суду, чи робив суд офіційні запити у ВР про те, чи є Ірина Голуб ОФІЦІЙНИМ помічником Парасюка, а якщо ні — то чому? Прес-секретар Марія Денис підкреслила,  що за приписами чинного Цивільного процесуального кодексу України суд позбавлений можливості витребовувати докази з власної ініціативи. Обов’язок доведення тих обставин, на які посилаються позивач чи відповідач, лежить саме на сторонах. На виконання свого обов’язку позивачка долучила до матеріалів справи довідку, видану Управлінням кадрів Апарату Верховної Ради України, в якій зазначено, що вона є помічником-консультантом на громадських засадах народного депутата Володимира Парасюка та в трудових відносинах з апаратом Верховної Ради України не перебуває. 

   Сама позивач Ірина Голуб у коментарі сайту «Форпост» повідомила, що попри те, що позов суд задовільнив частково, вона вважає це перемогою. «Найважливішим для мене було, щоб Микуш спростував неправдиву інформацію, що я оплачувана помічниця, бо я є помічником на громадських засадах і заробітної плати не отримую».

   Відповідач думає про зустрічний позов за погрози на свою адресу.
   Своєю чергою відповідач Андрій Микуш судове засідання вважає безглуздям і перед судовим засіданням ставився до майбутнього розгляду справи  скептично. «Судове засідання було насправді цікавим. Особливо мене цікавило, в який спосіб Ірина Голуб пояснюватиме суду, що вона не прихвостень свого брата, як йшлося у моєму пості. Ірину Голуб це образило, вона вважає, що це зневажливе слово, але ж це відповідає моїм почуттям до цього персонажа. Крім того, я написав, що вона оплачувана помічниця свого брата. Тут суд визнав, що в мене недостатня доказова база, оскільки я спирався лише на логічні міркування, які полягають у тому, що сестра Парасюка — його помічниця, яка постійно перебуває з ним, де б він не був. Якщо вона працює на громадських засадах, то виникає запитання, за що ж вона живе? Але ж вона живе непогано, бо ЗМІ обійшла звістка про те, що вона придбала квартиру, — пояснив свої міркування пан Андрій. — Взагалі дивно, що справу взяли до розгляду, бо Фейсбук не є ЗМІ, що, до речі, і прозвучало на суді, до того ж з уст Ірини Голуб. Суддя ж вирішив ухвалити Соломонове рішення. На мою думку, Фейсбук — віртуальний майданчик для кожної людини, яка хоче вільно висловити свою думку. На судовому засіданні також був один цікавий нюанс: у фотографіях з екрана була частина моїх суперечок з Іриною Голуб, де вона дозволила собі сказати: «наш візит до вас нічого не навчив, нічого, наступний навчить». Тобто вона, фактично, висловила погрозу. От я тепер думаю, чи не подати до суду і мені». 
Фейсбук — як судове ристалище

   Виявляється, в Україні власне Фейсбук міцно увійшов у судову практику як майданчик для судових поєдинків. А за гнівні пости у цій соціальній мережі можуть звільнити з роботи, позивач — не лише виграти судове засідання, а й стягнути з відповідача «гарненьку» суму за моральну шкоду, а «жертва» посту, про яку написав дописувач, — зазнати психологічної травми. Відомо, що найчастіше на судових процесах розглядають справи за позовом про захист честі, гідності та ділової репутації, спростування та видалення неправдивої інформації, що була поширена користувачами на сторінках особистих акаунтів, публічних сторінках чи групах. 

   Проект «Суд на долоні» станом на 2 лютого 2018 року підсумував судові справи щодо постів у Фейсбуці, що були в українській судовій практиці. Вперше суд в Україні розглядав справу, яка пов’язана з Фейсбуком, у 2011 році. Зокрема, Святошинський районний суд м. Києва тоді визнавав неправдивою інформацію, поширену в цій соцмережі одним із користувачів, та стягнув з відповідача моральну шкоду у розмірі 2000 грн та сплату судового збору. Ще й зобов’язав спростувати на своїй сторінці згадану інформацію. 

   За пости у Фейсбуку можуть навіть звільнити з роботи, наприклад, як це сталось у 2017 році в Івано-Франківській області з прокурором Косівського відділу Коломийської міжрайонної прокуратури Олегом Попиком, якого звільнили з роботи нібито «за систематичне порушення закону про прокуратуру, правил прокурорської етики та втручання в роботу інших посадових осіб, в тому числі шляхом публічних висловлювань». Сам звільнений теж вважає, що його звільнили через критичні дописи у соціальній мережі Фейсбук, зокрема на адресу української влади.
   Уже у 2018 році вчительку історії Львівської школи №100 Мар’яну Батюк теж звільнили, фактично, через фейсбучний допис із фотографією лідера нацистської Німеччини Адольфа Гітлера, повідомила Львівська міська рада.

Ахіллесова п’ята: поширення 
і невірогідність
    «Законодавство України передбачає відповідальність за поширення недостовірної інформації, ключові слова «поширення» та «недостовірна». Тобто, якщо така інформація поширена будь-яким способом в Інтернеті, зокрема у соціальних мережах. Таких судових рішень в Україні багато. Для того, аби подати позов щодо інформації, опублікованої у Фейсбуці, треба, аби було кілька умов: ідентифікація особи, про яку йдеться, а також така інформація має бути недостовірною, не відповідати дійсності, — вважає медіа-юрист, адвокат, представниця ГО «Інститут розвитку регіональної преси» Людмила Панкратова. — Фейсбук справді має більший простір для оцінок, можливостей для висловлення думок, але все-таки інформація повинна мати фактичне підґрунтя. За інформацію, яку поширюють, особи мають нести відповідальність. Наразі склалась тенденція, що в інтернеті ніхто нічого не може довести, ніхто не буде покараний — така безкарність, безвідповідальність не має плекатись». 

   «Ратуша» поцікавилась, чи є законним рішення суду в тій частині, яка зобов’язує відповідача Андрія Микуша спростувати інформацію та видалити її з особистої сторінки в соціальній мережі. Медіа-юрист вважає, що відповідно до Цивільного кодексу України, недостовірна інформація підлягає спростуванню, але законодавством вилучення чи видалення інформації зі сторінки Фейсбук, як спосіб захисту права, НЕ ПЕРЕДБАЧЕНО.

   До слова, якщо Андрій Микуш не виконає рішення суду, то буде застосовано примусове виконання рішення. Позивачка, своєю чергою, повинна з цим рішенням звернутись до державного виконавця, який відкриє виконавче провадження і потім вимагатиме спростувати або зняти цю інформацію. Яким саме чином виконавча служба має на це вплинути — це, до речі, чи не найбільша загадка… 
Анастасія ШЕВЧЕНКО

 Опубліковано : 30.05.18 | Переглядів : 397

Читайте також:
Обличчя номера

Завантажити номер

 
Календар
« Чер.2018
Пн.Вт.Ср.Чт.Пт.Сб.Нд.
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
252627282930 
 
Реклама