Головна        Новини        Соціум        Політика        Економіка        Культура        Спорт        Репортаж        Кримінал        Довкілля        Зоо SOS       

Пошук :
Секрети справжніх мосяжників
Секрети справжніх мосяжників

Блукаючи вуличками Львова, можна побачити всякої всячини на місяць, а то й на рік наперед. Вона захоплюватиме вас ночами у снах, а може, й лякатиме до тремтіння ніг. То і є Львів, який зачаровує, надихає, ба навіть і лякає. От і репортера «Ратуші» доля несподівано завела на вулицю Лесі Українки, де розташований невеличкий магазин чоловічих ременів «Клямра», але зараз не про нього… Розповідатимемо про невеличку мануфактуру в місті Лева, майстри якої в своїх роботах відроджують давнє гуцульське мистецтво — мосяжництво (різновид художньої обробки металів і виготовлення з них різноманітних виробів). Власне про технологію виробництва авторських виробів та традиційне мистецтво «Ратуші» розповів співзасновник «Клямри» Андрій Левицький, який починав свою діяльність із нуля, а тепер по його вироби з’їжджаються люди звідусіль.

Руки ростуть із того місця…

   У кожної людини настає період, коли вона розуміє, що здатна на більше, що може і хоче мати свою справу для душі й дарувати навколишнім нові емоції та користь. Так сталося й з нашим співрозмовником Андрієм ЛЕВИЦЬКИМ: коли він працював у сфері декорування, якось виникла потреба зробити декілька виробів, щоб задекорувати кавову машину, тому треба було осягнути декілька технічних навичок обробки латуні та ближче ознайомитись із цим металом. «Так і дійшов до лиття. Ця технологія захопила мене, і я побачив її можливості там, де її ще не використовували», — ділиться пан Андрій. 

Мосяжевідроджувач: традиції слід осучаснювати 

   Мосяжем на Гуцульщині називали сплав міді, олова та сурми. З нього виготовляли різноманітні вироби: бартки, люльки, прикраси, зокрема й пряжки до ременів. Мосяж гуцульського формату передбачає не лише лиття, а й інші роботи, пов’язані з обробкою металу: чеканення, шліфування, вирізання… Мистецтво плавлення латуні має давнє коріння, перші знахідки датовані періодом трипільської культури, лиття було популярне на теренах Русі, але саме в карпатському краї гуцульський метал зберігся досі. «У цьому традиційному мистецтві зачепило те, що з часом люди перестали ставитись до своїх ужиткових речей, як до витворів мистецтва, вони набули буденних форм, стали звичними і від того, умовно кажучи, одноразовими. Це вже не ті речі, які колись передавались із покоління в покоління… Не можна применшувати і важливість латуні, бо це той метал, який, фактично, майже не втрачає естетичних зовнішніх ознак. Навіть якщо він пролежав у землі енну кількість років (за умови, якщо не було якогось агресивного середовища), його досить відполірувати, і він буде, фактично, як новий. Тому я знайшов можливість робити з цього металу всілякі чудові штуки. Роблю те, що подобається! — розповідає Андрій Левицький. — Технологія виробництва водночас проста і складна. Ми починали свою діяльність із земляного литва, яке мало змінилося за ці кілька тисяч років. Гуцули лили мосяж за технологією, яка залишилась незмінною ще з часів Київської Русі. Для початку з дерева вирізали «фірмак», дерев’яний прототип майбутнього виробу. Опісля робили дві земляні форми, в які по черзі втискали ліву та праву сторони «фірмака», та прорізали борони для заливання металу. Потім форми зводили докупи, міцно скручували та заливали плавлену латунь. Виріб із такої форми виходив грубий та кострубатий, тому потребував доброї та вмілої обробки інструментом. Вже коли витвір набував потрібних рис та ставав придатним до використання, його прикрашали чеканенням, переважно набиваючи пуансонами геометричний орнамент композиції. В своїх виробах ми відтворюємо мосяжницькі традиції, але вже з урахуванням досягнень сучасних технологій». 

   Далі Андрій Левицький продемонстрував, як проходить лиття в землю… «Оце, фактично, матриці… латунні. В земляному литві важливо, аби матриця, з якою ми працюємо, була міцна, бо її запресовують у землю, коли виготовляють форму. Форма складається з двох частин: оце одна сторона форми, це — інша, її зводять докупи і туди заливають метал, далі землю просто зчищають», — жестикулюючи, веде мову далі співрозмовник. 

   За словами пана Андрія, і донині на Гуцульщині є села, які мають своєрідну автентику, є дуже потужна школа мосяжництва в Косові. Класичний мосяж, з литтям у землю, що з нього ми починали свою діяльність, — простий у своєму виконанні, але хоч скільки б ми намагались запроваджувати нових технологічних штук, аби покращити, ці технології обмежують рівень творчості. Роз’ємна форма складається з двох опок, зобов’язує працювати з певним рельєфом, який повинен мати певні кути і, відповідно, це обмежує: коли хочеш надати деталі виразнішого та складнішого дизайну, а зробити це, через технічні рамки, неможливо. Представники львівської мануфактури, про яку мовиться, прагнули вийти за рамки примітивного мистецтва, тому «пішли» у так зване ювелірне литво — литво з допомогою воску. «У своїх виробах ми використовуємо латунь, сплав міді та цинку. Особливу увагу приділяємо дизайну, малюнкам. Шукали автентичні вироби і намагались обіграти їх по-новому або повторити, відновити в іншому форматі. Стовідсоткова творчість… Починали з виробів, які вирізав та ліпив я, якщо говорити саме про ремені. Потім знайшлись однодумці — команда, з якою приємно працювати». 

Технологія виробництва: від А до Я

   Робота над новим виробом починається з малюнка, ідеї, яка в процесі роботи набирає художніх обрисів; головною зброєю майстрів є  олівець і папір. Коли вже всі думки, ідеї, ходи намальовані, обговорені, записані, починається процес 3D-моделювання майбутнього виробу в спеціальній програмі «The Brush». Так роблять повноцінну модель — прототип майбутнього витвору. Є мінімальні технічні рамки, яких треба дотримуватись, зокрема збереження товщини і т.д. «Після етапу моделювання робимо пробний друк моделі на 3D-принтері, вносимо правки, адже масштабна модель дозволяє побачити огріхи, які важко відстежити на моніторі комп’ютера. Опісля на 3D-принтері, який друкує зі спеціальної полімерної смоли, друкуємо модель. Це коштує значно дорожче, але дає змогу на найпершому етапі отримати гарний відбиток майбутнього виробу, виразніший, де не буде видно огріхів друку, — захоплено розповідає очільник мануфактури. — Далі забираємо вже друковану 3D-модель на виробництво і ще раз її обробляємо, прибираємо мінімальні огріхи, виводимо все на чистовий глянс. Після цього з матриці знімають гнучку силіконову (гумову) форму, розрізають, дістають зсередини нашу видрукувану модель — і маємо готову форму, з якою працюватимемо у майбутньому. Ця форма потрібна для формування восківок (матриці, за якими потім відливають латунь), туди заливають спеціальний віск, він застигає, ми відкриваємо форму, дістаємо й отримуємо готовий виріб зі спеціального ювелірного воску. Відливши таких восківок близько 25-ти, починаємо напаювати їх на єдиний стовбурець — літник і припаюємо його у вигляді «ялиночки». Потім відлиті восківочки спаюють у литтєвий стовбур і накладають у спеціальній послідовності, запихають в опоку і заливають гіпсом.
   Далі цю «ялинку» з пряжечками закладають у пічку на прогартування, віск із неї витікає, і виходить форма, в яку майстри заливатимуть латунь. Коли латунь залито, форму розбивають — і маємо латунну «ялиночку». 

   Під час розповіді співрозмовник захоплено демонструє фотографії та відео, які підтверджують його слова. В ту мить здалося, що пан Андрій плекає своє хобі, мов маленьку дитину, бере безпосередню участь у кожному процесі… 

   «…Після цього кожна акуратна пряжечка відрізається неакуратною болгаркою, — усміхається мій візаві, — і потрапляє, власне, у цех обробки, де прибирають усі огріхи лиття. Все відшліфовують, далі виріб проходить обробку, зокрема магнітну, аби він був ще чистіший, і потім потрапляє на патинування — у розчин, який надає речі темного відтінку. Вже запатиновані темні пряжки промивають від патини та додатково полірують, щоб надати їм фінального вигляду. Це завершальний етап. Загалом патина дає виробу об’єм, починають працювати світлі моменти у рельєфі, чітко простежується глибина, поверхня стає наче оксамитовою — все це врешті-решт створює WOW-ефект виробу з латуні». Хоча дехто і любить виполірувати виріб у глянц, «Клямра» вважає, що виріб повинен мати контрастність. У цьому і є весь кайф роботи з латунню, бо вона може бути різна, і скільки б років виріб не носили, він не втрачатиме шарму. 

   «Латунь — чесний метал, він недорогий, і коли з ним працюєш, то розумієш, що виріб має вартість більше духовну, а не матеріальну, як-от ювелірні вироби з золота, срібла, в яких передбачена додана вартість. Тут важить те, що майстер вклав у виріб неповторне орнаментальне та сюжетне оформлення. Все це робить мосяжництво неперевершеним, — підсумував співбесідник. — Своєю родзинкою ми зробили двосторонні пряжки. Це наша фішка, бо зазвичай сюжет пряжки на тильному боці розвиває, доповнює сюжет на лицевому боці. Навіть, якщо пряжка орнаментальна, все одно орнамент на звороті якимось чином трансформований, і це вже пронизує всі наші вироби. А от земля не дозволяла цього робити. Ми намагаємось переосмислювати образотворче мистецтво і надбання українців і зробити його сучасним, не «кічовим». Це такий невеликий внесок у популяризацію того, що робили наші пращури. Створюємо сучасну автентику, яка ґрунтується на українській історії, символах, датах». 

Анастасія ШЕВЧЕНКО

 Опубліковано : 26.06.18 | Переглядів : 505

Читайте також:
Обличчя номера

Завантажити номер

 
Календар
« Лип.2018
Пн.Вт.Ср.Чт.Пт.Сб.Нд.
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031     
 
Реклама