Головна        Новини        Соціум        Політика        Економіка        Культура        Спорт        Репортаж        Кримінал        Довкілля        Зоо SOS       

Пошук :
ШЛЯХ ВОЇНА
ШЛЯХ ВОЇНА

Як вшанування бійця ООС перетворили на скандал
Якщо бути відвертим, то найбільше у ситуації зі скандальним похованням воїна ООС Мар’яна Найди (позивний «Нейтон»), який загинув 23 серпня 2018 року на Луганщині під час важкого кровопролитного п’ятигодинного бою біля Кримського, шкода його розгублену маму. Жінка й так втратила 
21-річного  сина, а тут іще й такий резонансний конфлікт на самому цвинтарі! Але кожен, хто захоче кинути камінь у матір воїна, який у 18 років пішов  на передову, нехай спробує поставити себе на її місце…
«Нейтон» із хрестиком на шиї

Якщо відкинути вбік усі просякнуті панікою в соцмережах повідомлення про «сотню заїжджих молодиків у чорному, які вчинили провокацію на полі Почесних поховань у Львові», то ситуацію коротко можна змалювати так. Близько десяти колишніх бійців добрбатів, частина з яких свого часу саме в одному з цих підрозділів воювала разом із «Нейтоном», влаштували урочисту зустріч свого побратима ще в Бродах. Саме там на шию бійцеві волонтер Зеник (один із супроводжувачів), за його ж словами, повісив ХРЕСТИК. Жодних інших ритуальних предметів ніхто в труну не ставив, принаймні так розповідає Зеник.
   На фронті всі ці хлопчаки, які тільки вчора бавились у «Контр-страйк» і тішились хорошим оцінкам на сесії, у гирлі боїв почали виробляти свою, тільки їм зрозумілу систему цінностей. Вчорашні діти, які взяли до рук смертельну зброю, самі для себе ухвалювали просякнуті романтикою скандинавських воїнів закони поведінки, підводячи під це почерпнуту з фільмів та інтернету ритуалістику з зачісками, татуюваннями, рунами, мечами і сокирами. Зміна релігії в кривавому місиві могла бути як перші дитячі тату: від потягу за модою — до самоствердження і… внутрішнього самозахисту. 

Язичники в обороні України

   Не буде зайвим нагадати, що родоначальниками цього явища стали бійці батальйону «Азов». Язичницький вибір побратимів мало кого дивував, адже війна об’єднала всіх на захист своєї держави. Саме в «Азові» встановили фігуру покровителя князівства та дружини (армії), бога грому, блискавки та грози — ПЕРУНУ. Перуна обрали не випадково. Є історики, які вважають, що саме Перун був головним божеством Київської держави й символом державного єднання. До речі, специфічні іконки для «Азова» із зображенням язичеських богів постачали на передову і львівські волонтери.

Ворог про «штурмовиків-ідолопоклонників»

   Тему «кривавих ідолопоклонників» відразу взяла на озброєння російська пропаганда. Першими «язичниками у вовчих шкурах» почали лякати громадян України і світу інформаційні ресурси так званих ДНР і ЛНР, у народі більше знаних, як «Лугандонія». Зокрема, в «ДНР» жахають людей українськими воїнами-язичниками, які приносять жертви Перуну.  У прифронтових районах окупованій частині Донеччини агентура «МДБ ДНР» активно поширює серед місцевого населення чутки про те, що командування АТО сформувало і перекидає на фронт якісь «особливі штурмові загони».  Цю інформацію підтвердив народний депутат, координатор руху «Інформаційний спротив» Дмитро Тимчук на своїй фейсбук-сторінці. Місцеві постійно чують, що ці «особливі штурмові загони» начебто сформовані зі спеціально відібраних і підготовлених «націоналістично налаштованих» ветеранів боїв на Донбасі. Згідно з чутками, вони сформовані лише з «ідолопоклонників», що вірять у Перуна і практикують людські жертвопринесення.

   У багатьох випадках фігурували «подробиці» на кшталт: «У них чорний прапор, а на ньому череп із кістками» або «Вони носять вовчі шкури». Часто додаються свідчення «очевидців», які, відвідуючи неокуповану територію, «особисто бачили» капища з ідолами язичницьких богів у місцях дислокації підрозділів ЗСУ із залишками людських жертв. Завдання цих міфічних «штурмових загонів» нібито полягатиме в проведенні «каральних акцій» і «операцій залякування»…
   Далі інформація джерел «Ратуші» починає набувати розмитих обрисів. Чому? Причина проста: більшість учасників конфлікту постфактум домовились між собою НЕ ДАВАТИ КОМЕНТАРІВ, щоб не сприяти роздмухуванню скандалу. І зробили велику помилку. Інформаційні ресурси РФ і ОРДЛО все одно використали події у Львові 26 серпня для поширення ненависті до «укрів», які навіть у хвилини прощання не можуть знайти між собою порозуміння.

Загадкове триденне мовчання

   З того, що вдалося довідатись, ситуація була приблизно така. Віддавши шану загиблому в Бродах (деякі з присутніх були одягнені у футболки з написом Sons Of Odin Valhalla (Сини Одіна Вальгалла; Одін — покровитель загиблих військових у скандинавській міфології. Душі найхоробріших воїнів забирали до Вальгалли — житла Одіна), його побратими вирішили продовжити це вшанування у Львові. Будьмо відверті: полеглому і його родині у цьому дійстві, на жаль, була відведена другорядна роль. Перший конфлікт виник у Гарнізонному храмі Свв. Петра і Павла. Одягнені в чорні футболки гості повелися щодо отця Степана Суса, м’яко кажучи, не толерантно, обматюкавши його за непоступливість. Власне Сус не дозволив провести в церкві будь-які ритуальні дійства щодо  небіжчика, і його можна зрозуміти… На думку громадської діячки Наталі ШЕЛЕСТАК, деякі речі були воістину дивні. За три дні прощання з бійцем ЖОДЕН із його побратимів ЖОДНОГО разу не висловив наміру чи побажання перед організаторами чи матір’ю загиблого поховати загиблого НЕ в християнській традиції. Його за всіма християнськими канонами відспівували в Бродах, дорогою і в його помешканні. Пані Шелестак звернула увагу, що якась жінка вже у Львові почала оглядати руки-ноги загиблого, вочевидь, шукаючи тату, що свідчили б про те, що боєць змінив релігію. Громадській діячці було досить неприємно, що дехто з присутніх вже біля стін Гарнізонного храму почав поводитися вкрай дивно й агресивно, хоча жодних підстав для цього, на її думку, не було. Почувся крик, що «він не РАБ БОЖИЙ!!!» Наталії Шелестак донині незрозуміло, чи всі подальші події були спровоковані лише надмірними емоціями, чи діями хлопців, які почували себе на території Львова аж надто впевнено, хтось усе ж керував…

Гострі кути конфлікту світоглядів

   Очевидно, виник конфлікт ідентичностей і світоглядів. Тепер приїжджі кажуть, що вони намагались виконувати ритуали, в які вірив «Нейтон». Хоча сама форма їх виконання і конфлікт на похороні для більшості присутніх сприймались по-справжньому дико. На жаль, людини, яка змогла б стесати гострі кути цього конфлікту чи спрогнозувати його подальший хід, у той момент не знайшлося. Бійці та екс-бійці «Донбасу», «Айдару» й «Азову» мотивували свої «благі помисли» тим, що кожен має право після смерті потрапити в те місце, в яке йому хочеться, а не туди, куди його хоче відправити більшість. Позаяк заповіту в покійного Мар’яна Найди не було (а в кого з нас він є?), то останнє слово залишалось за вбитою горем матір’ю. Нещасна жінка не заперечила проти того, щоб сина поховали зі сокирою в труні, але за християнським звичаєм… 

   Настоятель Гарнізонного храму о. Степан Сус у розмові з кореспондентом «Ратуші» сказав: «Мені рекомендували наразі нічого не коментувати. Саме тому я утримуюсь від будь-яких оцінок. Можливо, в майбутньому я розставлю акценти».

Знаєте, яким він хлопцем був?! 

   Старший солдат Мар’ян Володимирович Найда народився 13 квітня 1997 року у місті Львові. Закінчив Львівський навчальний комплекс ЛНВК «Провесінь». Продовжив навчання у Львівському автомобільно-дорожньому коледжі та Технічному коледжі Національного університету «Львівська політехніка». У 18 років пішов добровольцем у батальйон «Донбас». З серпня 2015 року до вересня 2016 року перебував на військовій службі в Національній гвардії України (військова частина № 3057) м. Маріуполь. З лютого 2017 року проходив службу за контрактом у Збройних силах України. Загинув  23 серпня в с. Кримське Луганської області. У Героя залишилися мама та молодший брат.

   «Мама довший час не знала, але потім, коли дізналася, зрозуміла, що це його поклик душі. Вона не могла його відмовити. Вона виховувала двох хлопчиків сама. Важко виховувала», — розповіла у коментарі «Захід.нет» родичка полеглого бійця Віра. А от старшина, під командування якого потрапив Мар’ян на передовій, розповідає: хлопчина був романтиком. Писав вірші та любив співати. Мав несхитну волю до перемоги.

   «Він був наймолодший і найвеселіший. Завжди усмішка, завжди гумор. Важко це сприймається. Це — горе, біда», — розповів старшина 1-ї роти батальйону спецпризначення «Донбас» Владлен Пахолко. Бойовий побратим Мар’яна з позивним «Грек» був із ним в його останньому бою. Пліч-о-пліч вони відбивали атаку сепаратистів у селищі Кримське на Луганщині. Тоді полягло ще троє наших бійців. «Мар’ян був розстріляний просто впритул, закриваючи собою пораненого. Перед ним був поранений — його найкращий друг із позивним «Лазар». Після цього евакуювали всіх», — розповів «Грек». Із спілкування з одним із близьких Мар’яна Найди, котрий не побажав, щоб озвучували його ім’я: «Мар’янко, попри всі юнацькі захоплення, залишався християнином. Ми з ним навіть якось обговорювали його похорон, «якщо раптом щось»…А ці хлопчаки ніякі не провокатори — вони служили на початку з Мар’янком. І дали одне одному присягу в вірності. А сокира — це як шана воїну від них була. І в храмі вони запитали, чи можна покласти її в труну? У священика питали. Їм сказали, що так. А щодо мови, то ці хлопці, як і наші «західняки», боролися і гинули за цілісність території України, і якою мовою вони говорять — це для мене не має значення. Те, що ці діти пройшли, нам навіть важко уявити. Мар’ян був чудовий хлопчина, ніколи негативу не було від нього. І він мав через місяць закінчити службу, повернутися додому....».

Вибухові емоції  
   З дописів у соціальній мережі «Фейсбук»:
   «Десакралізація пам’яті Героїв війни! Чергове шоу на могилах!».
   «Прийшли невідомі люди, які назвалися казна-ким, і почали провадити похорон. Уже те, що вони одягли на похорон футболки з назвою та емблемою Донбасу, свідчить, що вони ішли на справу для власної ідентифікації, тобто для провокації».
   «Якщо вікінги, то їх ховали в човні. А класти сокиру в труну — це якраз український звичай, особливо поширений у Карпатах».
   «Так взагалі-то починалась війна! Заїхали собі в Слов’янськ парафіяни МП, переодягнулись, і за повної бездіяльності мєнтів, а точніше за підтримки, захопили місто!».

   «Якщо покійний герой і був членом якоїсь релігійної секти, це ніяк не зменшує величі його подвигу, а от якщо ті, що пробували змінити чин похорону, є зовсім «лівими», а не сектанти, то це історія зовсім іншого калібру».
   «Обматюкали священика, вчинили бійку на ПОХОРОНІ, а труну десакралізували СОКИРОЮ. Це такий «конфлікт ідентичностей»? Чи таки вандалізм? Ви до церкви ходите?».
   «Що таке «десакралізували»? Скоріш за все, загиблий «Нейтон» не був християнином».

   «Після похорону отці з рідновірами поговорили і вибачилися за сказані в злості один одному слова. Про це вже чомусь ніхто не пише».
   «Це може бути підготовка до масштабних акцій для зриву поховань наших воїнів та дискредитація церкви та її служителів та звинувачення центральної влади щодо не проведення більш рішучих дій щодо зупинення війни. Тяжко зорієнтуватися, бо такі акції можуть бути багатовекторні — від особистої перевірки учасників цієї акції, їхньої готовності до інших акцій або до позначення якихось вже існуючих».
   «Я не побачила наразі ніякої «зради». На Сході неоязичництво поширене. Деякі воїни, шукаючи духовний фундамент у стресових умовах, долучаються до таких вірувань».

   «Я до таких язичників ставлюся дуже обережно — років 10 тому було багато інфи, що ті неоязичницькі кола мало що мають спільного з реальним язичництвом — там або етнографія, або войовниче антихристиянство. До того ж, у частини тих неоязичників були тісні стосунки з російськими одновірцями».
   «Можливо, це моніторинг дій до початку осіннього політичного сезону. Хоч загалом у дні свят профілактика добра, що говорить про поліпшення рівня української спецури...».

На полі поЧЕСНИХ поховань

   Фінал усіх подій якось блискавично почався і завершився на самому Личакові. Крик, штовханина, бійка, стрілянина — салют вгору з пістолета, не дуже смиренний виступ настоятеля гарнізонного храму о. Суса, який ображено заявив: «За 88 похоронів, які ми проводили для наших воїнів АТО, ніхто мене у церкві, де я є настоятелем, біля гробу покійного не посилав матюком. Мене послали сьогодні ці хлопці»… Але «наїжджати» тільки на отців теж буде нечесно, бо капелани стали заручниками ситуації, яку хтось в останній момент грубо організував, а потім не було вміння чи бажання її «розрулити». На думку багатьох присутніх, якби не дикі крики про Вальгаллу й Одіна над могилою на кладовищі, то все подальше поховання пройшло б взагалі без ексцесів, а на поставлену в труну сокиру ніхто б не звернув жодної уваги…
Микола САВЕЛЬЄВ
до теми
   Як розповів живописець і громадський діяч,  заслужений діяч мистецтв України Ігор ГАВРИШКЕВИЧ у Фейсбуку: «Хось викликав поліцію, однак вона нікого не затримала. Питання — чому? Адже дехто з нападників поводився явно агресивно. Крім цього, такі дії можна розцінювати як глум над померлим, що тягне за собою кримінальну відповідальність»

   «Ратуша» поцікавилась у керівника ГУ НП у Львівській області генерала Валерія СЕРЕДИ, чому, окрім забезпечення почесної варти на Личаківському кладовищі, не було жодного іншого супроводження заходу? «Щодо подій на Личакові, — пояснив очільник поліції, — то сьогодні йде всебічна перевірка інформації, яка надійшла. Жодної заяви чи навіть дзвінка на телефон102 НЕ НАДХОДИЛО! Жодного звернення від ЛМР про забезпечення громадського порядку на цих похоронах — теж. Лише патрульна служба забезпечувала проходження колони. Цього дня у Львові проводилось 25 (!) офіційних заходів, і на всіх поліція була присутня. З місця конфлікту ми вилучили три гільзи. Вже встановлено, що вони зі стартового пістолета. Попередньо нам відомо, що візитери до Львова є уродженцями Закарпаття, Одеси і Дніпра». 

 Опубліковано : 29.08.18 | Переглядів : 2346

Читайте також:
Обличчя номера

Завантажити номер

 
Календар
« Вер.2018
Пн.Вт.Ср.Чт.Пт.Сб.Нд.
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
 
Реклама