Головна        Новини        Соціум        Політика        Економіка        Культура        Спорт        Репортаж        Кримінал        Довкілля        Зоо SOS       

Пошук :
Дмитро КАЦАЛ: «Іноді з «глухарів» виростають солісти»
Дмитро КАЦАЛ:  «Іноді з «глухарів» виростають солісти»

«Дударик» запрошує на «Пригоду Святого Миколая»

У дні, коли до дітей і навіть до дорослих приходить Святий Миколай, хорова капела «Дударик» у супроводі рок-оркестру запрошує на дитячий мюзикл-казку «Пригода Святого Миколая». Автор і постановник дійства — художній керівник капели Дмитро Кацал. Музику до вистави створено на основі безсмертних хітів усіх часів — «I feel good» Джеймса Брауна, «Highway to hell» AC/DC, «We are the champions» Queen, «Johney B. Good» Чака Беррі, «Hey jude» «Бітлз», «Skyfall» Адель, «You and I» «Скорпіонс», «Halleluia» Леонарда Коена, «Tears In Heaven» Еріка Клептона.
   Концерти відбудуться 17, 19 та 20 грудня о 16:00 та о 18:30 у Львівській національній філармонії; 18 грудня о 16:00 та о 18:30 — у Центрі Довженка.


   Про «Пригоду Святого Миколая», хоровий спів та вплив музики на людину — у розмові з Дмитром Кацалом.

– «Пригода Святого Миколая» вже має своїх фанатів, які заздалегідь купують квитки… Завдяки чому це вдалося? І чи зазнає проект трансформацій?

   – «Дударику» як музичній лабораторії вдалося потрапити в ціль і створити мюзикл, який, сподіваюся, залишиться надовго, як «Вестсайдська історія», «Чикаго» чи «Ісус Христос — суперзірка». Ми вгадали з основним: це своєрідний портал, який дає змогу дітям потрапити безпосередньо в казку. Ключем є щирість — у текстах і в музиці. Є основа мюзиклу, що не змінюється, світова рок-хітова класика — «Tears In Heaven» Еріка Клептона, «We Are the Champions» «Queen», навіть «Highway to Hell» AC/DC — ніхто не сподівався, що «Дударик» колись щось таке співатиме. Ця основа постійно обростає додатковими сюжетними лініями й музичними мотивами. Адже щороку в музиці з’являється щось нове. Наприклад, на мотив «Ma Perke» Адріано Челентано чорт співатиме «Що ж таке… сталося зі мною?». «Алилуя» Леонарда Коена звучить як «Миколає». З’явилося кілька нових треків від Адель, один із них хочу додати до програми. Цього року, окрім «I like to move it», фрагментарно з’явиться «Crazy frog». Це музичні «тренди», впізнавані й улюблені. Для дітей це супертексти, які їх заворожують і забирають зі собою в казку, а для дорослих — супермузика, яка не дає їм сумувати.

— Що візуально відбуватимуться на сцені? 

   — Сцена поділена на два протиборчі табори: чортиків і ангелів. Є соліст-ангел і соліст-чорт, є мудрий кіт, ангел-бухгалтер, фейковий Миколай. Маленькі ангелята і чортенята ворогують між собою, бо чортенята поцупили подарунки Святого Миколая, навіть доходить до реальної баталії, із застосуванням сніжок. Це музично-епічний батл між добром і злом, на сцені постійно вирує дія.

— Як оцінюєте стан хорів в Україні, їхню популярність? Бо «Дударик» подобається навіть тим, хто, можливо, не дуже любить хор… 

   — Ми багато працювали впродовж останніх 3-4 років на те, щоб сформувати імідж: те, що генерує «Дударик», — щонайменше якісне. Що воно цікаве, нове, нетривіальне і високого мистецького рівня. Тепер уже люди один одному радять: піди, бо точно буде щось добре, хоча що саме — невідомо. 

   «Дударик» вдався до нетривіального ходу: сформувати мистецьку музичну лабораторію. Батько (Микола Кацал, засновник капели «Дударик». — Авт.) заповідав створити національний молодіжний хоровий центр, або центр хорової культури. Я рухаюся в цьому керунку. В нас уже є школа, капела, величезне братство, але насамперед — велике бажання до творчості й актуальності. Бракує наукової та навчально-методичної складових, а також, оскільки є велика затребуваність у церковних справах і в мене є велике бажання, щоб у наших церквах співали добре, маємо намір розвивати церковно-співацьку лінію, де навчали б співу кондаків, тропарів, гласів і стихир, будували хор.  

   Традиція хорового співу ніколи не закінчиться. Хор — тільки відображення суспільної традиції. В Україні колись не було хорів, і в храмах прекрасно співали. Співала вся церква. Традиція професійного хорового співу під орудою капельмейстера сформувалася пізніше. За часів Катерини II, щоб забезпечити солістами царську капелу, скеровували експедиції в села, прослуховували дітей у церквах. У Глухові (нині Сумської області) створили спеціальну хорову школу. Потім підхопилася радянська традиція. Заснували хорові колективи: «Думка», хор імені Верьовки тощо. Нині теж засновують хори ніби з ідеологічних міркувань. «Дударик» у цьому сенсі вирізняється: заснований усупереч ідеологічній машині, як острівець національної ідеї і збереження хорової традиції. 

— Чому хор хлопчиків, а не дівчаток?

   — Представники української хорової музики Микола Дилецький, Дмитро Туптало, надалі Дмитро Бортнянський і Максим Березовський писали її для виконання хором хлопчиків і мужчин. Дівчат ввели в склад хору пізніше, коли відбулася культурна революція й жінки відвоювали своє право на повноправне представництво у всіх сферах життя. Партесна музика від XVI ст. до XVIII ст. передбачала виконання мішаним хором —  хлопчиків і чоловіків. Бо саме такі існували професійні хори. Потім було множество композиторів різного роду і племені, які почали писати й обслуговувати тодішні суспільні потреби, зокрема церковні. Ці твори вже суттєво інші. Зник хоровий концерт як жанр, натомість з’явились пісні та їхнє аранжування, дво- чи триголосне. У капелі є ансамбль «Сестрички», куди входять сестрички хлопчиків, що в нас співають. Але вони не є «Дударик».

— Що спонукає нині дітей іти в «Дударик»?

   — Серед цікавинок для дитини — гастролі за кордоном, виступи на престижних сценах. Також це стимул і лакмусовий папірець для батьків, часто вони приходять із конкретним запитом. Опріч того, що ми співаємо у в’язниці, в сиротинці, в колгоспі чи сільській церкві, нас запрошують і Карнегі-хол, Нотр-дам де Парі, європейські філармонії. Для дітей ще така цікавинка, що є постійний рух, багато різних акцій. Ми до хористів ставимося професійно, і вони професійно навчаються. До того ж, це веселий хлоп’ячий колектив, який, окрім репетицій, має спільне дозвілля. Наступного року поїдемо на 20 днів на море репетиційно-оздоровчим дитячим табором. Є багато речей, які гуртують. Це середовище, в якому поважають жінку, де вітаються, кланяючись, ніби за японським звичаєм. Де є дуже багато роботи, а по роботі — гарний відпочинок. Обов’язкове визнання, старшим чи молодшим, своєї провини, якщо така є. Це шляхетний спосіб життя. Жодна дитина не дозволить собі зайти в приміщення в шапці чи плюнути насіння на підлогу. Ще є таке поняття, як відчуття ліктя, кураторство старших над молодшими. Це все заклав батько особистим прикладом. Він знімав шапку в приміщенні, грав з дітьми у футбол, перевіряв їхній стан справ, чи чисті зуби, вирішував екстремальні ситуації — і таке траплялося. Так є і нині.

– Хто на Вас у дитинстві мав більший вплив – мама чи тато?

   – Батька я мав аж забагато, бо був учасником капели, але мамине слово мені було дорожче. Батькове — обов’язкове і терпке, воно передбачає труд, піт і нічого солодкого. Мама є мама. Вони заклали базу. А потім — спільнота. Карпатська археологічна експедиція, товариство «Спадщина» мене доформували. Й однозначно — моя дружина, ідеал, до якого я стремів, мусив читати багато, щоб бути відповідним їй. Вона провізор і менеджер-міжнародник, має дві спеціальності, закінчені в музичній школі, в силу своєї крові та генетики є ерудованою, шляхетною, мені довелося себе обтесувати. Це останній чинник мого формування.

— Методи виховання, які були у Вашій сім’ї, переносите на свою?

   — На жаль, так. Гени пальцем не розтопчеш. По татовій лінії це від діда пішло, він ще крутіше виховував, у нього було троє хлопців, і в часі війни. У мене — двоє дівчат. Але ж і хор хлопчиків, я педагог. І стиль виховання зберігається, хоча я його всіма фібрами душі і зусиллями волі стараюся вдосконалювати.

— Як батько сприймав сучасні обробки творів?

   — Він навіть стимулював їх і робив замовлення. І що цікаво, підтримував і мої дитячі експерименти. Коли мені було років 5-6, запропонував мені намалювати на нотному папері те, що я собі уявляю, а він спробує це зіграти. Я малював, що «Бог послав», — різні гачки і загогулинки, дябчики, танчики, а він відтворював це на фортепіано. Звісно, не без імпровізації. 

— Ви живете серед музики справжньої, вона різноманітна за жанрами — і класика, і сучасні хіти, але не попса. Якщо дитина до певного віку перебуває під впливом попси, чи може вона потім розвернути свої смаки в інший бік?

   — Це дуже складно. Є музика ендоскелетна, яка передбачає твої зусилля, щоб її осягнути і щоб надати їй внутрішнього резонансу, знайти цей внутрішній резонанс. Вона зрезонує в тобі, ритм стане твоїм внутрішнім скелетом. Це стосується класичної музики, наприклад. Там немає ритмічної основи. І є екзоскелетна музика, яка має насамперед біт, барабан і мелодію. Навіть зміст не конечний, головне, щоб гепало. Дитині потрібен ритм. Навіть коли зупинилося серце, його заводять ритмічними впливами. Таку музику просто сприймати, вона легко в’їдається в пам’ять. Наприклад, «I like to move it, move it» чи «Crazy frog». У мюзиклі є одна й інша музика, як теза і антитеза, добро і зло.

— Музичний слух можна розвинути?

   — Однозначно. Ми працюємо з тим матеріалом, що є. У нас немає можливості розіслати експедиції по всій Україні і приймати обдарованих Бортнянських із Березовськими. Крива якості «співочого матеріалу» — як систола і діастола, своєрідна синусоїда. Є роки, коли суцільні «глухарі», а є — коли суцільні генії. Здебільшого рівень тримається середнього значення, але є сплески. Трапляються випадки, коли з «глухарів» виростають солісти. Є дітки, які прийшли без слуху, і не поодинокі, а тепер у юнацькому складі, мають фантастичний вокал, солювали в капелі. А солювати в капелі — виклик. Перш ніж зарахувати в хорову школу, із дитиною займаємося півроку. Даємо їй можливість і умови впродовж півроку навчитися чогось, принаймні продемонструвати здатність до навчання. Якщо ж за цей час вона не спроможна, тоді відмовляємо. Але якщо чує ритм, інтонує просту мелодію, то приймаємо. Потрібно, щоб був чіткий, швидкий зв’язок між мозком і голосівками, щоб був він уже готовий, а на це, насамперед, впливають генетичні дані. Якщо в родині співали, то шанси, що і дитина буде на перспективу сприймати й відтворювати музику, зростають у геометричній прогресії. 
Розмовляла Наталя ДУДКО

 Опубліковано : 01.12.18 | Переглядів : 358

Читайте також:
Обличчя номера

Завантажити номер

 
Календар
« Гру.2018»
Пн.Вт.Ср.Чт.Пт.Сб.Нд.
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31      
 
Реклама