Головна        Новини        Соціум        Політика        Економіка        Культура        Спорт        Репортаж        Кримінал        Довкілля        Зоо SOS       

Пошук :
«Історія життя Анни Бойко»: чому нам цікаво її читати?
«Історія життя Анни Бойко»: чому нам цікаво її читати?

Історія появи цієї «Історії…» розпочалася 2009 року з надрукованої на принтері збірочки віршів мешканки села Яглуш на Івано-Франківщині Анни Бойко. Такий подарунок їй зробили донька та внучка. 

   — Коли ми з батьками на День села привезли бабці 20 примірників книжечки, її це так вразило! — розповідає внучка Анни Бойко, архітекторка та художниця-графік Оля Супрун. — Вона побачила свої вірші не просто записаними в зошиті, а як матеріальну річ, якою може з кимось поділитися. Тоді вона почала  писати спогади. 

   Далі був блог ABoykoHistory.com.ua — «Історія життя Анни Бойко. Буття українського села в одній історії життя», який створила внучка і який зробив її бабусю популярною. Блог наповнювався споминами, віршами, давніми фотографіями і сучасними фоторепортажами, рецептами, замальовками з нинішнього життя бабці. З’явилася і поступово визрівала ідея видати книжку. Коли 2016 року Анна Бойко зламала ліву руку і не могла в’язати і вишивати, то написала ще 90 сторінок споминів. Матеріалу для книжки було достатньо, і Оля з друзями почали реалізовувати цю ідею. Торік до Форуму видавців вийшли перші примірники видання, тепер книжку можна замовити на сайті. Видання містить спогади та вірші Анни Бойко, фотографії, післямову Олі та її графіку. Окрім блогу, працює сторінка БЛОГО-КНИЖКА «Історія життя Анни Бойко» у Фейсбуку, а після виходу книжки активною є сторінка #ABoykoHistory в Інстаграмі, де читачі пишуть свої враження про книжку. 

— Про що розповідає бабця у спогадах? 

   — Історія життя моєї бабці починається з того, що її мама вийшла заміж у маленьке містечко  Нові  Стрілища, там  завагітніла, але  посварилася  з  чоловіком  і  повернулася  до своїх батьків. Там жила старша сестра з чоловіком, і саме їй цю хату обіцяли, тому коли бабцина мама повернулася, місця для неї не було. Бабця народилася в коморі. У спогадах розповідає про власну родинну трагедію, про сімейний побут, традиції. Паралельно йде лінія загальноісторична — початок війни, закладання колгоспів, зміна влад, діяльність бандерівського підпілля. Бабця розповідає про традиції святкування Різдва, Великодня та інших свят, описує тогочасне життя, побут – пише про корову, про землю, де брали гроші, як їздили на базар. Оскільки не мали своєї кімнати, бабуся застудила ногу і в школу ходила тільки чотири класи. Розповідає про свої дитячі пригоди — і комічні, і трагічні. Як пасла корову, як шукала якісь речі, як її відправляли лізти в криївку, бо була маленька і худенька. Родина жила в центрі села біля церкви, біля канцелярії і біля будинку, де працював штаб (який почергово займали совіти, німці і знову совіти). Розказує, що хоч її й відганяли, але вона всюди пролазила і все бачила, була дуже допитлива. Бабця розповідає про свою родину, сусідів, про тогочасні події — війну та колективізацію. Перше, що пам’ятає чітко, — 1939 рік, Польща забирає людей у своє військо. Завершуються спогади 1953 роком, коли помер Сталін.

— Що найбільше любить робити нині Ваша бабця? 

   — Багато вишиває і в’яже, дивиться телевізор, знає всіх політиків і музикантів. Щовечора спілкується зі своєю донькою телефоном. Дуже обізнана і всім зацікавлена, не жаліється, мусить постійно про щось думати, щось робити, щось обговорювати, за один вечір розкаже про все — від всесвітніх новин до новин села. 

— За Вашими спостереженнями, чому книжка цікава не тільки родичам авторки, а й стороннім читачам? 

   — Більшість читачів — читачки, це радше жіноча історія. Дівчата, в яких були складні стосунки з батьком, знайшли в ній усвідомлення, що цей біль не проходить до старості, навіть писали, що їм варто піти до психолога. Знаходять для себе цікаві особливості побуту, звичаїв. Запитують, чи рано виходили тоді дівчата заміж, який був посаг. Чоловікам, як я й очікувала, подобається історичне тло. Радять паралельно зазирати у вікіпедію і звіряти, які події тоді відбувалися. Читачі пишуть, що історія ніби й сумна, але в ній немає жалю до себе, нарікань, що було все так погано, що тільки сиділа і плакала. Тому ця історія світла і добра.  

Наталя ДУДКО

Перші совіти

   (Уривок зі спогадів)

   Стояв похмурий осінній день  (1939 р.).  Коло  (канцелярії) сільської ради було людно і гамірно, мама взяла мене за руку, і ми обоє пішли на той гамір.
   Наша хата була близенько, коло сільради шостий двір, і все, що робилося в селі, то вирішували  в сільраді. Коли ми з мамою прийшли, людей було багато: говорили, кричали та навіть плакали. Я насторожилась і попросилася на руки до мами. Мамина двоюрідна  сестра Ганька схилилася на пліт і дуже плакала, я запитала маму, чого вона плаче. Мама відповіла, що її болить живіт. Люди штовхалися, на конях їздили туди-сюди жандарми. Я заплакала, і мама віднесла мене додому.

   Минув час, і я зрозуміла, що то брали до польського війська чоловіків, які підлягали службі.

   Цьотка Ганька плакала тому,  що її хлопця також брали до війська, а вона була вагітна. Пішли тривожні дні…

   Одні люди говорили, що Польща розпалася і що скоро в нас будуть совіти. Інші говорили — не тіштеся,  краще не буде. Польська держава  нам чужа і рускі також нам не браття, також чужі, але  люди надіялися на краще. Говорили — панська земля буде наша, будуть  школи безплатні та ін. Люди  чекали.

   Минув певний час. Осінь. Зима. Ішла  до кінця весна. Серед села поставили браму, обмотали сосновими гілками і  паперовими прапорцями. Чекали гостей. Коло школи, а школа була серед села, зійшлося більше як півсела людей.
   Із району приїхали на фірі озброєні військові.

   Мамин брат Петро взяв з гнізда молодого крука, і цей птах був улюбленцем як в його родині, так  і в нашій, бо вуйко часто приходив  до нас і на його плечі сидів цей крук. Ми дуже раділи і хотіли його погладити. Крім мене малої, в нашім домі були ще дві дівчини маминої сестри Марії — одна молодша за мене на один і пів року — Катерина, а друга,  Параня, — молодша на три роки.

   От і ми знову прийшли з мамою на той мітинг, і вуйко Петро зі своїм круком на плечі. Я не розуміла, що там говорять, але,  як мені здалося, було дуже довго. Крук злетів із вуйкового плеча і вилетів на браму, почав дерти дзьобом прапори, паперові прикраси, а також якийсь напис… Нараз гримнув постріл, і крук упав на землю, почав битися крильми, пішла кров. Я дуже налякалася пострілу, люди обернулися до крука, що впав, і з натовпу пішов тривожний звук! Я, як побачила крука і кров, — закричала! Ніхто вже виступаючих не слухав, люди почали розходитися. Мама взяла на руки мене, і ми пішли  додому. Такою була перша зустріч з «визволителями» і перша трагедія…


 Опубліковано : 11.01.19 | Переглядів : 381

Читайте також:
Обличчя номера

Oblyccja.jpg">

Завантажити номер

 
Календар
« Бер.2019
Пн.Вт.Ср.Чт.Пт.Сб.Нд.
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
 
Реклама