Головна        Новини        Соціум        Політика        Економіка        Культура        Спорт        Репортаж        Кримінал        Довкілля        Зоо SOS       

Пошук :
Лабіринт історії
Лабіринт історії

Щодня ми йдемо вуличками Львова, задивляємось на архітектуру, захоплюємось нею, фотографуємо й фотографуємось на її фоні. Та мало хто знає, що таїться в глибинах конкретної споруди. Двері до одного з лабіринтів історії — підземелля Гарнізонного храму Святих апостолів Петра і Павла, привідкрив «Ратуші» екскурсовод, викладач кафедри туризму  ЛНУ ім. І.Франка Тарас ЗАВАДОВСЬКИЙ. 

Лойола — паломник  і лицар ордену Єзуїтів

   Єзуїти — це католицький монарший орден, так зване товариство, яке було сформовано у 1534 році. Ініціатором його створення був Ігнацій Лойола. «Свого часу був досить цікавим дядьком, народився він у баскській шляхетській сім’ї, на півночі Іспанії. Батько у нього був працьовитий, адже Ігнацій був тринадцятою дитиною у родині, відповідно, жодних земель, багатств йому не світило. У нього був вибір: піти духовною чи військовою стежкою. Обрав він військову справу. Був відомим офіцером, воював за короля Наварри, на території Франції, Іспанії, Португалії. Але, як трапляється з багатьма військовими, він був серйозно поранений, коли захищав фортецю Памплони, ядро розірвалось йому між ногами, нижні частини ніг були роздроблені «в пазл». «Звичайно, ноги йому склали. Та до кінця життя він кульгав, бо одна нога була коротша за іншу. Відповідно, продовжити військову справу він не міг, його відвезли в родовий замок Лойола, де він нудьгував. І з нудьги, як не дивно, почав читати, читав лише релігійні книги, бо інакших в цей час, загалом кажучи, не було, — розповідає пан Тарас Завадовський. — Він так надихнувся релігійністю, що вирішив: «А чому я боровся ціле життя поряд із людьми, можна ж боротись поряд із Богом, Божим словом». Він вирушив у паломництво, спочатку дійшов із країни Басків до Парижа, потім — до Рима, Єрусалима, цілу дорогу проповідував, навіть мав справу з інквізицією і кілька ночей просидів у в’язниці, себто через те, що проповідувати йому не можна було, адже він не священнослужитель. У Парижі, у Сорбонні, разом із однодумцями створили товариство Ісуса Христа». 

   До слова, учасників товариства Ісуса називають єзуїтами, тому що, по латині Ісус — Jesus. У цьому ордені була досить чітка ієрархічна структура. Головним був генерал, який підпорядковувався безпосередньо Папі Римському. Була і чітка централізація. Єзуїти масово розійшлися по цілому світу, бо перш за все у них була месійна справа (проповідь), а також “боротьба” проти Реформації. В Європі цей рух якраз набував популярності. До речі, єзуїти принесли християнство в Японію, а саме друг і учень Ігнасія Лойоли Франциск Ксав’єр. Його називають «апостолом Азії», адже він проповідував на території Китаю, Індії, В’єтнаму, Японії і є одним із шести єзуїтів, які створили товариство. 

   Серед відомих єзуїтів, які прославили себе та свій час, — Матео Річчі; не були єзуїтами, але були їхніми вихованцями Климент XIV, Рене Декарт, Вольтер, Антуан де Сент-Екзюпері, Фідель Кастро, Конан Дойл. Станом на сьогодні відомий єзуїт — Папа Римський. Він є монахом-єзуїтом, ба більше, першим єзуїтом на папському троні. Хоча єзуїти завжди були найбагатші, найвпливовіші, вони ніколи не займали такого великого посту, в той час їм це не було потрібно, адже вони тоді й так могли керувати. 

Єзуїти і Львів

   Єзуїти, що надавали великої ваги освіті й науці, засновували навчальні заклади, не могли не приїхати до Львова. Це був один з головних економічних, торгових центрів. До Львова вони прибули у 1584 році, майже через 50 років після свого створення. Їх запросив римо-католицький архієпископ Ян Димітр Суліковський. Єзуїти прагнули тут поселитись, мати свою місію, школу, храм у межах міста. «Львівська влада відмовила, адже потрібно враховувати і той факт, що у місті тоді була своя кафедральна школа, а єзуїти вчили дітей, тому вони були потенційними конкурентами. Перипетії, спори тривали до 1610 року, поки єзуїти не викупили (чи їм подарували) ділянку, де вони почали будувати храм. До 1630 року тут будували храм, дзвіницю та єзуїтську колегію (тепер школа № 62). Будівництво надовго затягнулося, поки не запросили головного архітектора — Джакомо Бріано. Він дуже хотів, аби у храмі був купол і дзвіниця. Купол не вийшов, а вежа була, і, до слова, найвищою — приблизно 67 м. Сама вежа була однією з «наймажорніших» у Львові, бо мала три дзвони, годинник із чотирма циферблатами, було ділення не на 24 години, а на 12 годин (це тоді було «ноу-хау»). Після того, як вежу розібрали у 1830 році на три яруси, годинник перенесли на Ратушу. Точні причини демонтажу вежі невідомі», — веде мову Тарас Завадовський. 

   Спускаємось на ярус нижче. Раніше тут були крипти. «Це цвинтар. Єзуїти ховали тут меценатів і людей, які були в єзуїтському ордені. Зараз ми ні по кому не ходитимемо, ніхто не лапатиме нас за ноги, тому що за австрійського періоду, починаючи з кінця ХVIII століття, всі крипти було почищено, всіх перепоховали в інше місце. Так, до речі, утворилося Личаківське кладовище, Городоцьке. Австрійська влада вживала цих заходів із санітарною метою. Пізніше це приміщення використовувалось як складське. Те, що ми з вами відвідаємо, — лише третина того, що тут справді є. Коли повиносили всі поховання, тут звільнився дуже великий простір, що не було потрібно австрійській владі, єзуїтів тоді було вигнано зі Львова. Тоді ж храм став гарнізонним (військовим) і багато місць позамуровували, закидали будівельним сміттям. Підземелля точно відповідає плану храму. Точно ніхто не рахував, але кажуть, що у храмі може поміститись до 5 тисяч осіб, — каже екскурсовод. — Коли храм відкрили, до нього перенесли багато святинь, які шанували не лише у Львові, Галичині, а й у Польщі. Перш за все — це ікони, старші за храм, які були написані у Римі для єзуїтів, зокрема ікона Матері Божої Утішительки. Нині у храмі ми її не побачимо, бо у 1946 році, коли радянська влада вигнала єзуїтів, вони багато забрали зі собою. Унікальним є і розп’яття Христа, зроблене у 1616 році, яке і сьогодні ми можемо побачити у храмі. Унікальне воно і з мистецького погляду, адже зроблене з чорного дерева, ебенового. Свого часу його хотіли вивезти до Ермітажу.». 
Візуалізація минувшини
   Не лише уявити, а й побачити, яким приблизно був Львів у різні епохи, допитливим відвідувачам підземелля допоможуть макети. Перший макет ілюструє княже місто. Дослідники, історики кажуть, що місто Львів було засноване приблизно у 40-х роках XIII століття Данилом Романовичем. 1256 року була перша літописна згадка про сформоване місто. Місто було названо на честь старшого сина Лева. Коли він одружувався з угорською принцесою Констанцією, батько — король Данило — подарував місто сину. 

   Вже коли почав правити князь Лев, він переніс столицю Галицько-Волинської держави з Галича до Львова, збудував нове столичне місто, трошки поодаль від батьківського, якраз воно і лягло в основу середньовічного Львова, в якому ми є зараз. Бачимо, планування збереглося до сьогодні: площа Ринок, вулички, які формують дільниці. 

   Наступний етап — готичне місто. З будівель, які ми можемо зараз впізнати, — Ратуша, Катедра, Успенська церква, Домініканський собор (потім його зроблять бароковим), Вірменська церква — ВСЕ! Готичний Львів тоді збудували німці, бо вони були найбільшою общиною у Львові. «Лишень уявіть, у Львові до XVI століття говорили німецькою мовою, якою й велась уся документація. Після XVI століття кілька років у діловодстві користувалися польською та німецькою. Готичного Львова ми з вами побачити не зможемо, адже у 1527 році сталася страшна пожежа, що повністю спалила місто за 2 години. Принаймні є такий документ. Сучасні дослідники припускають, що на той час місто вже було кам’яне. То для чого тоді потрібно було «влаштовувати» трагедію? Справа в тому, що львів’яни не були б львів’янами, якби для себе не шукали б вигоду. Подумайте, місто постраждало, міщани написали королю, що місто згоріло, треба вживати заходів. Король не дурний, вислав сюди делегацію, щоб вона перевірила факт пожежі. Львів’яни прийняли комісію, щось таки показали, десь пригостили, щось дали у дорогу і «ревізори» написали документ, що місто вигоріло дотла. Так, король на 25 років позбавляє місто від сплати податку для того, щоб воно розвинулося, відбудувалось», — ділиться інформацією пан Тарас. 
   У найбільшому з макетів втілений Львів ранньомодерного часу (1740-ві). 1704 році король Швеції Карл XII здобув Львів. В історіографії цей період іменують як «Швецький потоп». Шведи пограбували місто й пішли собі далі. Місто занепадало аж до поділу Польщі, поки ми не відійшли до австрійської імперії. До слова, перший поділ Польщі відбувся у 1173 році. Австрійська імператриця Марія-Терезія не хотіла брати занепалий край, але таки взяла. Після чого відбувся стрімкий економічний, промисловий ріст. 

Анастасія ШЕВЧЕНКО

 Опубліковано : 17.01.19 | Переглядів : 178

Читайте також:
Обличчя номера

Завантажити номер

 
Календар
« Лют.2019
Пн.Вт.Ср.Чт.Пт.Сб.Нд.
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728   
 
Реклама