Головна        Новини        Соціум        Політика        Економіка        Культура        Спорт        Репортаж        Кримінал        Довкілля        Зоо SOS       

Пошук :
Ті, що вижили у темряві
Ті, що вижили у темряві

Вони щодня ризикували життям, вдавались до хитрощів, ходили під прицілом куль величного гестапо — і все для того, аби врятувати десяток людей, чиї життя були просякнуті темрявою та страхом померти. Та про все по черзі…



Український Шиндлер

   Вечір суботи, у стінах «Кінопалацу», що на вул. Театральній, 22, зібрався зацікавлений люд. Тут, спеціально до Міжнародного дня пам’яті жертв Голокосту, на великому екрані відбувся показ відомого фільму Стівена Спілберга «Список Шиндлера». Перед стрічкою для аудиторії виступив Юрій Скіра, керівник проектів та програм Центру дослідження українсько-польсько-словацького пограниччя УКУ, та розповів про львівську фабрику Петерса, де відбувались події, схожі на ті, що показані у фільмі Стівена Спілберга.

   Місцем, де відбувалося одне з найризикованіших переховувань євреїв у Львові під час Голокосту, була взуттєва фабрика «Солід» на тодішній вул. Трибунальській, 16. В деяких аспектах її можна порівнювати з «Emailwarenfabrik» Оскара Шиндлера в Кракові.

   Діяльність фабрики «Солід» пов’язана з ієромонахом Йоаном (Петерсом) (1905 — 1995), який народився у Німеччині. У молоді роки вирішив стати католицьким священиком. Навчався у Лювенському та Мюнхенському університетах, завершив семінарію і вже у Папському орієнтальному інституті в Римі зацікавився філософією і захотів пізнати традиції східного християнства. Дізнавшись про діяльність Митрополита Андрея Шептицького, він вирушив до Галичини. Будучи католицьким священиком, приїжджає до Львова, щоб познайомитись з Андреєм Шептицьким.

   За словами Юрія Скіри, Шептицький скеровує Петерса до Унівської Святоуспенської Лаври. Тут і починається зовсім нове життя Петерса. Тут він вирішив вступити до Унівської Святоуспенської Лаври Студійського уставу. 14 жовтня 1937 р. він вирішує стати греко-католиком. І навіть більше — греко-католицьким священиком. Йоган Петерс прийняв обітницю монаха й дістав ім’я Йоан. «Шептицький мав до Петерса величезну довіру, йому доручали складні будівельні роботи Студіону (це бібліотека монархів-студитів, на нинішній вул. Озаркевича, що біля собору Св. Юра). Так Петерс стає довіреною особою. Така ситуація триває до 1939 року. Наприкінці серпня 1939 р., під час свого проживання у Львові, він налагодив дружні відносини з консулом Німеччини, який порадив йому покинути Польщу. Ігумен Студійського уставу ієромонах Климентій (Шептицький) дав дозвіл, а архімандрит Митрополит Андрей Шептицький призначив його священиком при церкві Св. Варвари у Відні та надав повноваження для організації монашого студитського життя у Німеччині, — розповідає пан Юрій. — Коли німці потрапили до Польщі, Петерс повертається до Кракова, де його призначили начальником відділу у справах греко-католицької церкви. Вже у 1941 році, коли починається радянсько-німецька війна, він пише заяву, що за станом здоров’я вже не може виконувати урядові функції, і приїжджає до Львова. Тут починається наступний етап його життя».

Подвійне життя

   В очах німецької влади він приїжджає до Львова як приватна особа, яка хоче вести підприємницьку діяльність. Насправді він на той час уже був не Йоганом Петерсом, а ієромонахом Йоаном Петерсом. У Львові Петерс як громадянин Третього Рейху (німець) мав переваги. Він вирішує завдяки своїм можливостям вжити заходів на благо греко-католицької церкви. Під час першої радянської окупації (1939 — 1941 рр.) у греко-католицької церкви було конфісковано друкарню «Бібльос» і не було де друкувати бланки. Петерс приходить до німців і каже їм, що візьме друкарню у свою власність. Як директор друкарні Петерс дістав дозвіл друкувати бланки і документи для Вермахту. Керував підприємством ієромонах Никанор (Дейнега), близький друг Петерса.

   «Восени 1941 року він вирішує почати новий бізнес — заснувати шкіряну взуттєву фабрику «Солід». Німецька влада дала згоду. Він відкриває фабрику, вдало починає бізнес, адже отримує патент для постачання взуття Вермахту. На цій фабриці працювало 3 категорії людей: світські люди, прості працівники, які очолювали фабрику; монахи Студійського уставу, серед яких було багато вправних, які вміли шити взуття; євреї з львівського гетто — шевці. Всі ці категорії людей працювали на фабриці з осені 1941 року, — розповідає далі промовець. — Складається так, що між євреями, які приходили з гетто працювати на цю фабрику, і монахами-студитами склались дуже гарні стосунки. І коли почалась серпнева акція 1942 року (мовиться про «акцію» 10-23 серпня 1942 р., під час якої загинуло близько 50 тис. осіб. — Авт.), коли німці проводили величезний терор — убивства євреїв, студити не могли покинути євреїв напризволяще. Вони сказали: «Шановні, приведіть сюди свої сім’ї, і ми вас на фабриці заховаємо». Так і сталось, євреї поселились у підвалі фабрики. Наразі відоме число врятованих євреїв — близько 16, відповідно до єврейських джерел — їх було менше. В підвалі працівники-євреї жили вдень, а коли всі працівники розходились додому, фабрику закривали, євреї виходили з підвалів і продовжували шиття. Уявляєте, їм вдавалось тримати конспірацію в центрі міста, фабрика була розташована за декілька метрів від площі Ринок. Також Митрополит організував жіноцтво, яке ходило до церкви Святого Юра, аби вони варили їжу. Цей факт приховували. Все до деталей було відшліфовано, прекрасно функціонувало».

Криза і небезпека

   Восени 1942 року настає кризовий момент. Серед небезпек, що чатували на фабрику, були часті обшуки гестапо, доноси сусідів про переховування євреїв у підвалах фабрики. Та криза була пов’язана не з фабрикою, а з друкарнею, власником якої був Петерс. Працівника цієї друкарні ієромонаха Никанора Дейнегу підпільники вмовили друкувати німецькі листівки. Листівки видрукували, а гестапо потім легко встановило їх приналежність, за шрифтом і т.д. Никонора Дейнегу заарештували. Петерс прийшов у гестапо і сказав, що відповідальним за листівки був не Дейнега, а він. Його арештували. Відповідно до законодавства, громадянина-німця можна було розстріляти лише на його Батьківщині. Петерса арештовують, везуть додому, і в процесі, у дорозі губиться його кримінальна справа. Німці побачили, що кримінальної справи немає, проте Петерса ж засудили. Німці вирішили не розбиратись, кинули його в концтабір Дахау. До 1945 року він перебував у концтаборі. Потім вийшов.

Євреї-невидимки?

   Гестапо опечатало фабрику, вони не знали, що в підвалах є 16 людей. Тоді Митрополит Шептицький викликає Володимира Гординського і каже: «Мене не цікавить, як ти то зробиш, але ти маєш домовитись із німцями». Завдання нелегке. Приходить Гординський до начальника одного з відділів гестапо і починає вести з ним полеміку. Начальник гестапо встав з-за столу, бачить, що справа серйозна, показує йому на картину і каже: «Чи не могли б ви у мене її купити?». Він не сказав: «Дайте мені хабар — і тоді ми повернемо вам фабрику».

30 тисяч марок вони занесли цьому начальнику, і він віддав фабрику назад. Підприємство знову почало функціонувати. «Фабрика пережила чимало: був і донос сусідів, і обшуки гестапо. Я, як дослідник, до кінця не можу зрозуміти: куди вони під час обшуків гестапо поділи тих 16 людей? Коли вже прийшла радянська влада, люди з підвалів вийшли. Всі врятувалися. Бачимо, що це був унікальний груповий випадок, і це фантастична історія. Так, ми у Львові також маємо свого Шиндлера. Додам, Петерс помер у 1995 році, прожив 90 років. І це незважаючи на те, що він був у концтаборі, мав досить складне життя. Це історія з позитивним кінцем», — підсумував Юрій Скіра.

Анастасія ШЕВЧЕНКО

 Опубліковано : 31.01.19 | Переглядів : 873

Читайте також:
Обличчя номера

Завантажити номер

 
Календар
« Лют.2019
Пн.Вт.Ср.Чт.Пт.Сб.Нд.
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728   
 
Реклама