Головна        Новини        Соціум        Політика        Економіка        Культура        Спорт        Репортаж        Кримінал        Довкілля        Зоо SOS       

Пошук :
Газета «Ратуша»: на свободу з чистою совістю!
Газета «Ратуша»: на свободу з чистою совістю!

Є один дуже гарний анекдот про чоловіка, який потрапив у руки катів-інквізиторів. Його припікали залізом, викручували суглоби, підвішували на дибі. Одним словом, робили все, аби єретик розкаявся. Та раптом кат помітив, що чоловік ще й себе сам щипає! «Що ти робиш?!», — щиро здивувався майстер тортур.  «Я просто хочу переконатися, що це не страшний сон!», — аргументував свої дії нещасний.


   Про що це я? А про останні

13 років перебування ЛКП газета «Ратуша» під пильним «оком Саурона» — мера Львова Андрія Садового. ЗА ЦЕЙ період БУЛО ВСЕ: за відверто антисадовістську позицію КОМУНАЛЬНОГО видання нас недофінансовували і просто не фінансували, забороняли заносити МУНІЦИПАЛЬНУ газету в МУНІЦИПАЛІТЕТ і на сесії міської ради, до нас приходили десятки перевірок, головною метою яких було «знайти хоч щось!», нам відмикали газ, телефони та інтернет, до нас підсилали парламентарів з пропозиціями миру, мене, як редактора, звільняли через рішення сесії і ще якісь численні юридичні маніпуляції, бургомістр оббріхував нас через свої медіа і на виконкомі, журналісти голодували в приймальні Садового і дарували міському голові яйця («щоб був хлопом»), нас, врешті, хотіли без нас роздержавити! Але ми вистояли. Питають, чи було важко… Клянусь своїм посивілим волоссям, інколи — неймовірно важко, бо в хід супротивник пускав навіть «брудну важку артилерію» в іпостасі нашого екс-колеги, який, на жаль, виявився звичайним покидьком. Виступати з критичними публікаціями проти тих, хто завтра буде підписувати твій фінансовий бюджет, теж не завжди легко — надто багато переплетено навколо цього розмаїтих інтересів, про які розповідати можна хіба в мемуарах. Але чи зможе хтось навести мені приклад бодай однієї комунальної газети в Україні, яка понад 13 років заганяла в кут і критикувала свого засновника?! Маю великий сумнів. І ми цим дуже гордимось.

   Прорвались. Насамперед, завдяки трудовому колективу, який, на здивування влади, виявився не з тих, що вміють постояти за себе тільки на колінах. Неоціненну допомогу надали колеги-журналісти, які в своїх публікаціях і сюжетах не полишали нас наодинці з нашим гонителем. Саме завдяки цьому нинішній кандидат у президенти Андрій Садовий 10 років тому навіть потрапив  у перелік «ворогів преси» в Україні, посівши символічне шосте місце.

   Я довго думав, чи перераховувати тут поіменно тих, завдяки чиїм конкретним вчинкам і порадам ми змогли на останньому диханні й через надзусилля досягнути фінішу. І вирішив усе ж таки це зробити. Бо не горять не тільки рукописи, прошу повірити, в наші часи зробити конкретний порядний вчинок чи не зробити непорядного кроку — це інколи справжній подвиг. Єдине, чим справді переймаюсь, щоб, згадавши певну особу, не завдати їй проблем, бо підлість всюдисуща. Навіть якщо вона перебереться до Києва.

   Отже, я, редактор тепер уже приватного підприємства «Газета «Ратуша», щиро дякую людині, завдяки юридичному генію якої пахолки владоможця не зуміли нас закрити ще в травні 2018 року, — це Ярослав Жукровський, екс-керівник Львівського обласного управління юстиції, людина, яка не взяла з нас жодної копійки за юридичний захист і консультації, яка не спала ночі, вишукуючи брід у юридичних потоках і підтримувала нас гаслом:  «Все буде нормально!», коли в це «нормально» вже майже не вірилось майже нікому.

   Ніколи не думав, що це напишу, але захоплююсь позицією начальника юридичного департаменту Львівської міської ради Гелени Пайонкевич, яка виявила надзвичайну людську порядність і дотримання слова, і завдяки працелюбству якої «Ратуша» встигла не те що заскочити в останній вагон, а фактично вхопитися за ручку потяга, який рушав, — нас зареєстрували в останній робочий день 2018 року за 17 ХВИЛИН до того, як по всій державі закрились держреєстри! Хто розуміє, про що я говорю, той іще раз повірить в існування Бога…

   В переліку людей, котрі в найнесподіваніші способи підтримали нас в балансуванні над прірвою, — медіаконсультант НАУМ Тетяна Котюжинська, юристи Валерій Борис, Петро Ковч, депутати міської ради Валерій Веремчук,  Петро Адамик, Роман Федишин, Андрій Дворакевич, заступники голови облради Андрій Білоус і Володимир Гірняк, подружжя Андрій і Оля Березюки, обласний голова Олег Синютка, співробітники обласної юстиції Тарас Грень, Галина Власова, Андрій Рожнятовський, депутат Верховної Ради Вікторія Сюмар і Голова парламенту Андрій Парубій, дружина Президента України Марина Порошенко, екс-правоохоронець Тетяна Шайнога та її подруга Наталя, яка нехай краще, для її ж добра, залишиться інкогніто, приятель — бізнесмен Мирослав Довганик, видавець Юрій Николишин, мій колега і однокурсник Микола Шевчук, а також один поважний бізнесмен, котрий уклінно просив навіть під тортурами не називати навіть його ініціалів, бо «то лихе може мені нагидити і зі столиці», але лобістська допомога якого «Ратуші» є просто неоціненною! Добре слово, фінансова підтримка, «дзвінок другові», юридична консультація, просто підказка або звичайна розмова на каві — врешті й стали тим тараном, завдяки якому вдалося проламати стіну суцільного саботажу і досягнути торжества Закону. Дякую Вам усім, добрі люди. Дякую і нашим ворогам — ви зробили нас набагато сильнішими. І ми ще неодмінно з вами зустрінемось. А всі ваші схеми ми добре вивчили — мали час і натхнення…

   Тепер про майбутнє газети «Ратуша». Найперше — ми спробуємо залишитися максимально чесними. «Спробуємо» — це найголовніше. Пройти період виборів і не забруднитися — важко. Політична реклама — це той фінансовий потічок, який дає змогу друкованій пресі не зачахнути. Чи пити читачеві з цього джерела — хай вирішує сам.

   Наступне — ми наразі нікому не продались.  «Наразі» — це найголовніше. Маємо, звичайно, свої політичні симпатії й антипатії, але станом на сьогодні ЖОДНА політична партія чи угруповання не може сказати: «Ми їх купили!». Це важливо. Так і хочеться зробити над шапкою газети пафосний напис: «Ми чесно йшли! У нас нема зерна неправди за собою!». Але не робитимемо. Не пасує до нового дизайну газети.

   Передплата. Офіційне число передплатників по області — 4072. В лютому буде більше. За їхні гроші наразі й існуватимемо, попри дуже високу ціну на папір. Питають: а коли ці кошти закінчаться? Відповідаю: тоді й будемо хвилюватися. Пригадуєте наш передплатний колаж із жабою, яка, перебуваючи в дзьобі бузька, продовжує його душити лапами, і гасло над нею «Ніколи не здавайся!»? От ним і послуговуємось.

   Люди. Провели в редакції кардинальне скорочення штатів. Майже наполовину. Звільнили навіть декого з тих, кого б я щиро прагнув залишити. Таке життя… На жаль, саме таке. Сподіваємось на кращі часи. Як, зрештою, й усі ті, хто залишається поряд із нами. І хто ще вірить у такий непопулярний термін, як «совість».

Микола САВЕЛЬЄВ,

від 24 січня 2019 року

редактор приватного підприємства «Газета «Ратуша»

 Опубліковано : 31.01.19 | Переглядів : 1148

Читайте також:
Обличчя номера

Завантажити номер

 
Календар
« Сер.2019
Пн.Вт.Ср.Чт.Пт.Сб.Нд.
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031 
 
Реклама