Головна        Новини        Соціум        Політика        Економіка        Культура        Спорт        Репортаж        Кримінал        Довкілля        Зоо SOS       

Пошук :
Магія глини

Магія глини

Сила гончарів, що надихає

Гавареччина — невеличке село на Львівщині, відоме своєю чорнодимленою (чорнолощеною, закуреною) керамікою. До того ж це незвичайної краси та енергетики місцина, що лежить поміж лісів та двох гір: Лиса або Біла, оспівана Маркіяном Шашкевичем, та Свята гора, на якій стоїть дерев’яна церква та б’є цілюще джерело. В селі працюють лише п’ять гончарів. До найближчої цивілізації — села Білий Камінь — 4 кілометри. Саме через Білий Камінь пролягає наша дорога на Гавареччину.

Початок мандрівки
   Тут, у Білому Камені, живе гончар Іван Бондаренко, який уже багато років працює в техніці гаварецької кераміки, виготовляючи, на відміну від інших майстрів, не лише традиційні вироби, але й і фантазійні, авторські роботи. «Ратуші» пощастило — Іван Іванович погодився бути нашим гідом до осередку гаварецьких майстрів і навіть провести майстер-клас із виготовлення гончарських виробів. Дорога пролягає поміж лісом, поки їдемо, співрозмовник робить екскурс у минуле гончарського краю:
   — У Білому Камені був замок, усі землі навколо були власністю Вишневецьких. В тих місцях довкола є поклади глини. Є дрова — бук, граб. Разом це привело до того, що в Білому Камені з’явилися гончарі. Те, що вони робили, називається технологія чорнодимленої (або лощеної) кераміки. Гончарів було багато, від тих печей ішов сильний чад. І десь у XVII столітті, на прохання графині Терези Вишневецької, їх виселили в ліс, за 4 км на північ від Білого Каменя. Їм добре: дрова під боком, глина теж, потім на фіри вкладали свої товари на сіно і розвозили продавати. Згодом те поселення назвали Гавареччиною.
   В ХІХ столітті тут була сотня майстрів. Потім потихеньку з’явився інший посуд, фабричний. Вже в 60-80-х роках ХХ століття все занепало, лишилось кілька гончарів. В роки перебудови відроджувати цю справу взялися активісти з Товариства Лева. Вмовляли старих майстрів передавати досвід, влаштували благодійний концерт на підтримку гаварецької кераміки.
— А як щодо школи гончарів?
— Так, було таке, в 90-х роках. Ярослав Токар, кореспондент «Ленінського слова», висловив ідею — побудувати школу гончарства. І ще долучився до цього проекту випускник академії мистецтв Ярослав Славінський. Ту школу на Гавареччині таки побудували. Закінчилося тим, що це все зруйнувалося, потім ще й котел вибухнув. Ідея була — під одним дахом зібрати всіх гончарів, але ніколи майстрів-індивідуалістів під одним дахом не об’єднаєш. Тому воно розлетілося.

Долина гончарів
   За розмовою не зчулися, як в’їжджаємо в Гавареччину. Кільканадцять хат у затишній долині поміж горами. Є нещодавно збудована кнайпа — останнім часом туристів побільшало, тому місцеві вкупі з бізнесменами взялися розвивати інфраструктуру. Іван Іванович заводить нас на обійстя, а потім і в хату, свого колеги по ремеслу — Івана Луковського.
  «Я нарахував у селі 5 гончарів. Богдан Бакусевич, Володимир Гарбузинський, — вони вже продовжувачі гончарських династій. Хлопчина, який зараз починає робити, Гавришків. І є Іван Луковський, який на тому зробив бізнес, тако-сяко крутиться. Тепер розкрутили у Львові майстер-клас, через турагентства, і сюди проводять екскурсії, 30-40-50 осіб. Куліш варять, ляльки мотанки виготовляють, і потім — сама аура цього місця серед лісу для дітей зі Львова, з Золочева...  Пішла реклама, рух є, і це добре. Коли приїжджає багато людей, Луковський кличе мене: «Іване Івановичу, допоможи майстер-класи провести». Дітям радість, а мені теж цікаво», — розповідає Іван Бондаренко, готуючи глину та інструменти, щоб показати нам ази ремесла. «Кожен із вас має зробити хоча б по горшку, інакше не відпускаємо», — жартує він, і ми, по черзі, розпочинаємо.
   Беремо кульку глини, добряче розминаємо й кладемо на гончарський круг, який розкручується ногою. Спочатку відцентровуємо глину. Майстер каже: глину неодмінно треба відчути, праця з нею — це магія і терапія. Далі робимо заглиблення, знаходимо дно. А потім витягуються, формуються стінки, — головне все робити з чуттям, бо інакше можна зруйнувати виріб. Наносимо візерунки. Таким чином, хоч невпевнено, з постійною допомогою майстра, виготовляємо нехитрі горнятко, глечик і миску. А працювати, коли тобою опікується мудрий наставник, насправді легко й тепло — дається взнаки педагогічний талант Івана Бондаренка, який, окрім захоплення гончарством, є заслуженим вчителем України, вже понад 20 років викладає зарубіжну літературу в Золочівському економічному ліцеї, а до того вчителював у Білокамінській школі.
  «Глина є двох ґатунків: масна, в’язка, нею можна таку висо-о-оку стіночку витягнути, і пісна — наприклад, піч штукатурити, мурувати, — пояснює майстер. — Якщо це посуд, в якому їжа має варитися — глина має бути більш масна. Для свічників, сувенірів — більш пісна. Чим масніша — тим більше шансів, що вона може тріснути, тому гончарі собі завжди роблять певні пропорції.
   Глина є в околицях — у районі села Ушня, тут також, вона залягає пластами. Кожен собі шукає ту глину. Закопується шурфик, навіть на глибину 2-3 метри. Потім треба її замочити, розкалатати і далі — два варіанти: або так різати, корінчики, камінчики витягати, або міксером розмішати, зараз переважно так роблять, процідити через сито, потім у гіпсові ванни, вода всмоктується і лишається глина».
  До готових виробів застосовують техніку лощення: беруть камінчик і лощать, тобто шліфують, якусь частину поверхні виробу. Блиск нешліфованих і шліфованих поверхонь і дає гру світлотіні. Також майстри роблять традиційні візерунки: ялиночка, квіточка, колосок тощо.

Чому вони чорні?
   Співрозмовник веде нас до горна (печі). Там ще досі наскладена «піраміда» вже випалених горшків. Щоб побачити і сфотографувати, доводиться добряче нахилитися, а колись, кажуть, печі були великі, туди можна було зайти на повен зріст. Але основне запитання, яке турбує, мабуть, кожного туриста: як вдається досягти чорного, як сажа, кольору виробів?
   «Будь-яка глина, якщо ти її випалив, буде або біла — донецька глина, або червона — вона потім має різні відтінки, залежно від наявності заліза: що більше заліза, то більше червона. Якщо на червоно випалити, вона буде пориста і на вигляд, мабуть, не дуже. Що зробили тут — почали випалювати за технологією чорнодимленої кераміки. Готові вироби закладають в піч і випалюють, треба «нагнати» 900-1000 градусів. Якщо витягнути за звичайною технологією, воно буде червоного кольору. Якщо наприкінці закидати оберемок твердих дров і загерметизувати, перекрити доступ кисню, засипавши землею, то виділяється вуглець, кіптява, і розжарена кераміка її вбирає. Саме це надає виробам чорного кольору. До того ж це зміцнює стінки, тому виріб із чорної кераміки значно міцніший, ніж із червоної. 8 годин потрібно піднімати температуру, 8 годин — витримувати ту високу температуру», — пояснює Іван Іванович.
   Досвідчений гончар за кольором випалу може визначити, яка температура в печі, — каже наш гід: «Спочатку воно сіро-коричневе, потім воно починає темніти, з’являється сажа, потім починає потихеньку червоніти, такий темно-малиновий колір, потім світлішає, як до 900 градусів дійде, стає таке, як сонце часом буває, розжарене до білого кольору, — то вже висока температура, тобто мета досягнута, залишається тільки дотримати і витягати. Як хочуть зекономити — процес починають прискорювати, але воно може мати наслідки: частина виробів тріскає. Я за свій посуд, який роблю, наприклад, даю гарантію: в ньому варять їсти, вариться кава. На своїх речах я ставлю клеймо і за них відповідаю».

В оселі майстра
   Іван Бондаренко запрошує до свого помешкання в Білому Камені, показує власні роботи. На полицях в оселі майстра як традиційні для гаварецьких гончарів вироби — кавові турки, глечики, підсвічники — так і його авторські знахідки. Особливо неповторними видаються фігурки чоловічків — так звані українські нецке. Вони різного кольору – світлі, з білої глини, чорнодимлені, теракотові, і в кожну статуетку автор закладає якийсь філософський смисл.
  «За той час, поки зробиш одну фігурку, можна зробити кілька баняків. Ці речі, нецке — на любителя, інша справа — баняк. Але є люди, які збирають сотнями ті фігурки, тисячами — переважно з кістки, з дерева, іншого матеріалу. А я роблю українські нецке з глини».
   Цікаві також керамічні медальйони, вилиті з гіпсових форм, — серед них є чорнодимлені, а є — оброблені за технікою «молочення», в  яких апетитно поєднуються кольори білої глини і пряженого молока.
   «Я собі можу дозволити експериментувати, витрачати на те час. «Бавлюся» в різні техніки. Техніка молочення така: випалюю білу глину, тоді замочую в молоці, кілька разів треба протерти. Потім ще раз випалюю, молоко пригорає на поверхні, а там, де протер, виходить світліше. З білої глини великі вироби не зробиш, з неї переважно виливають: заливають суспензію в гіпсову форму».
   Розповів Іван Іванович і про те, які дороги привели його до гончарства: «Кілька років займався кіно, вів тут кіностудію, за часів колгоспу. Працював фотокореспондентом. Керував ляльковим театром: в обласному конкурсі перше місце тільки так взяли! Колись спортом займався, легкою атлетикою. 
   А 1973 року потрапив у Гавареччину. Вивчаючи місця, ходив, їздив, так прийшов до тутешніх гончарів. Ще застав старого майстра, з тих, які прославили Гавареччину якістю. В Італії є виставка автентичних промислів, то кілька його творів потрапили на ту виставку, їх відзначили дипломом.
   Для мене гончарство — це можливість самовиразитися, це — цікаво. Я просто люблю цю справу. Мої вироби вже є на всіх континентах, тільки в Антарктиді, мабуть, нема», — сміється майстер. «Тішуся, що Гавареччина, традиційний осередок чорнодимленої кераміки, не скажу, що процвітає, але живе, попри все. Є перспектива, тому що аура цього місця колосальна», — казав на прощання Іван Бондаренко, а ми, їдучи додому, все ще відчували цілющий дотик глини на своїх руках. І душі.

Світлана ПАВЛИШИН,
        фото Віталія АНДРОСЮКА

 Опубліковано : 20.02.19 | Переглядів : 574

Читайте також:
Обличчя номера

Завантажити номер

 
Календар
« Лип.2019
Пн.Вт.Ср.Чт.Пт.Сб.Нд.
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031    
 
Реклама