Головна        Новини        Соціум        Політика        Економіка        Культура        Спорт        Репортаж        Кримінал        Довкілля        Зоо SOS       

Пошук :
Японія: країна кривозубих няшок

Японія: країна кривозубих няшок

Доки бос не пішов з алко-вечірки, ніхто з підлеглих не наважиться покинути товариство. Якщо ви не вживаєте алкоголю, уникаєте п’ятничних посиденьок зі співробітниками в барі, у вас можливі проблеми на роботі. Це не про Україну — про Японію. Львівська мандрівниця Людмила Калабуха привезла чимало вражень, які ламають стереотипи про цю країну.

Нові японці — хто вони?
— Насамперед вразив ідеал жіночої краси — дівчинка-підліток із величезними очима (у пластичних хірургів збільшують саме їх, а не губи, груди чи сідниці), худорлявої підліткової тілобудови без спокусливих жіночних форм, з білосніжною шкірою, яку нещадно відбілюють, — розповідає мандрівниця. —  Японською це «каваї» — мімішність, няшність, милота. Щоб вписатися в ідеал, японка носить взуття на 2-3 розміри більше, щоб нога здавалася маленькою, ніби дівчинка взула мамині туфлі. Вона викривлює стопи всередину, щоб здаватися клишоногою — надто коли фліртує. Особливий шик — криві зуби з іклами, що випирають, кілька років тому навіть з допомогою брекетів штучно надавали зубам такої форми. У поп-зірок і телеведучих, акторів і політиків — у всіх стирчать ікла, зуби утворюють кілька несподіваних рядів, а всі можливі комбінації неправильних прикусів можна знайти серед пасажирів одного вагона метро. Криві зуби надають певної беззахисності й дитячості, яке в цьому суспільстві виглядає сексуально і збуджує. Ідеал сексуальності — школярка, саме цей образ використовують у рекламі, щоб продати товар. У Японії неввічливо демонструвати емоції, ними недоречно обтяжувати своє оточення. Крім того, на людей тисне суспільство зі своїми суворими правилами, родина, компанія, тому чоловіки можуть відчути себе альфа-самцями тільки з беззахисними школярками.
   Ідеал чоловічої краси — солодкий жіночний хлопчик із манікюром, укладкою та відбіленою шкірою. Такого японця нелегко зустріти в метро чи на вулиці, шукають його в хостес-барах. Там за 70$ чоловік, якого треба ще й пригостити дорогими наїдками і напоями, цілу годину робитиме жінці стандартні компліменти. В Японії не заведено зізнаватися в коханні, дарувати квіти, тому жінки мають потребу відвідати хостес-бар. Звісно, є хостес-бари і для чоловіків. Офіційно проституція в Японії заборонена, але нелегально вона існує, і контролює її японська мафія – якудза.
   Історик Ярослав Грицак у своєму есе про Японію зі збірки «Життя, смерть та інші неприємності» пише, що тотальна інфантилізація суспільства — один зі способів утримати суспільну дисципліну: «У банку вас запитуватимуть, що би воліли мати на своїй чековій книжці: рожевих кішечок чи рожевих свинок? Найбільш читана в Японії література — комікси. Ведучі на телебаченні — майже поспіль 20-30 річні молоді люди. Запрошені до студії гості поводяться як підлітки. Така інфантилізація вигідна: діти мають коротку пам’ять. В Японії Ви не побачите і не почуєте про японський мілітаризм, не знатимете, на чиєму боці воювала Японія у Другій світовій війні, а відвідання монастиря, де увічнена пам’ять загиблих вояків, вважають політичною безтактністю». Історик пише про величезну корупцію в цій імперії державного капіталізму, де всі мають роботу завдяки державі та великим компаніям: «Й одна, й другі за повоєнні роки виховали нову японську націю, яка згідна з тим, що все старе, окрім, зрозуміло, імператорського двору і храмів, треба знищити і забути. Так вигідно й безпечно. Така політика приносить свої позитивні плоди: Японія є країною високих життєвих стандартів. Вона має перше місце у світі за тривалістю життя серед жінок і друге — серед чоловіків (тут пальму першості твердо тримає Ісландія). Але японська вигода й безпека сусідує з одноманітністю й нудьгою. Тому тут один із найвищих рівнів самовбивств, як, зрештою, й у Швеції. На відміну від Швеції та всієї «старої Європи», в Японії майже нема сильних протестних рухів: профспілкових, екологічних, феміністичних — будь-яких. У сучасному японському суспільстві це не заведено. Якщо ти відхиляєшся від схеми, тобі тут не місце. І гіпі, і яппі воліють виїжджати до Америки».

Стару Японію шукайте серед храмів Кіото
   Романтизований образ Японії, мешканці якої — естети, які милуються сакурою, створюють ікебану, влаштовують чайні церемонії, поступово зникає. Ці та інші речі не стосуються сучасної Японії, а творять «стереотипний трафарет про країну, якої вже немає», зазначає Ярослав Грицак: «Японці дуже перейняті боротьбою зі стихійними лихами — цунамі, землетрусами і повенями. На перші два лиха ліку немає, на останнє пропонують бетон. На берегах кожної, навіть найменшої річки, постали висотні бетонні блоки. Надійно з позиції безпеки — й огидно з точки погляду естетики. Японці, однак, мають власний погляд на те, що красиве, а що не красиве. Туристичні агентства закликають їх провести вихідні дні разом із сім’єю на найбільших бетонних дамбах, щоб помилуватися цим чудом техніки. Поряд із дамбами зведені готелі, ресторани та поля для гри в гольф. І багато японців таки їде туди, так само, як їде на вихідні оглядати давні храми та музеї. Бетон густо покрив сучасну Японію. Він став її новим символом. Більше, ніж Фудзіяма, сакура і суші. Під ним зникли японські села».
   Той, хто хоче побачити стару Японію, зазначає історик, мусить їхати у давню столицю — Кіото, та до сусідньої Нари з їхніми численними храмами — зокрема, Золотою і Срібною пагодами: «Храми — єдині острівці старого світу, які випадають із цієї залізно-бетонної схеми. А оскільки їх найбільше у Кіото й Нарі, то це врятувало обидва міста. Хоча й тут не обійшлося без втрат. Лінія старих дахів, що творила неповторний кіотський ландшафт, віднедавна переломлена величезним скляно-бетонним кубом новозбудованого залізничного двірця».
— У кожному храмі в Японії є якийсь екшен, — розповідає Людмила Калабуха. — Наприклад, треба підняти велику каменюку, на око визначити її вагу та порівняти з фактичною. Наскільки ви помилилися, стільки вас віддаляє від досягнення цілей. Мене з чоловіком — рівно половина. Або: якщо з заплющеними очима пройдете від одного каменя до іншого, то зустрінете свою щасливу долю і кохання. Допомогти порадами вам може товариш, з яким ви пришли. У синтоїзмі нема ні зовсім злих, ні абсолютно добрих богів, і на кожне зло є нейтралізація. Наприклад, бог гір, лісів та доріг Тенгу має величезний ніс, яким ґвалтує жінок на нічних лісових дорогах та вбиває чоловіків. Та якщо ви йому поклонитеся, він ввічливо вклониться вам у відповідь. Тоді з дірки в його тім’ячку виллється чарівна рідина (там уся його сила), і ви врятовані! Якщо пролізете через ніздрю величезної статуї Будди — буде вам щастя і гроші.

Наталя ДУДКО,
фото з архіву Людмили КАЛАБУХИ

Художні книжки про сучасну Японію та японців
Ісабель Альєнде. Японський коханець
   Роман «Японський коханець» чилійської письменниці Ісабель Альєнде  містить трохи історії відносин між Японією та Америкою, зокрема про період концентраційних таборів для японських громадян США, що їх американці організували під час Другої світової. Трохи розповідає про зміну стереотипів, зокрема ставлення до мішаних шлюбів. Головний герой — японський коханець — постає як не-мачо, не орієнтований на матеріальне збагачення, з чутливою душею та любов’ю до квітів, з внутрішнім кодексом воїна, повагою до традицій і такий, хто заради кохання свого життя здатний обманювати рідних.

  Мюріель Барбері. Елегантна їжачиха
   Роман «Елегантна їжачиха» французької письменниці Мюріель Барбері переклали в Японії великим накладом, він здобув позитивний резонанс. У творі своїми поглядами на світ діляться екстравагантна літнього віку консьєржка, 12-річна дівчинка-підліток та заможний японець — трохи зверхній і дріб’язковий. Кожен із них намагається приховати свій внутрішній світ, щоб уберегти себе від небажаного втручання.

Амелі Нотомб. Подив і тремтіння
   Роман «Подив і тремтіння» бельгійської письменниці, яка пише французькою, базований на автобіографічних подіях. Як і головна героїня роману, письменниця свого часу працювала у великій токійській компанії. Авторка переконливо описує глибокий конфлікт двох традицій і культур: Сходу і Заходу. Якщо в європейській чи американській фірмі ініціативу й активність працівника цінують і заохочують, то в японській його покарають службовим пониженням. А якщо ви захочете поспівчувати своїй начальниці і станете свідком її сліз, вона вам цього не пробачить. Окрім конфлікту Сходу і Заходу, в романі проявлено відмінність у суспільному статусі японського чоловіка і японської жінки: «[…] японець не задихається. У ньому не були зруйновані, починаючи з дуже раннього віку, всі сліди ідеалу. Він володіє одним із найфундаментальніших прав людини: правом мріяти, дихати. І він не відмовляється від нього. Він уявляє собі химерні світи, де він панує й живе вільним. Японка не має такого виходу […] Ось чому я глибоко захоплююся кожною японкою, яка не заподіяла собі смерть. З їхнього боку — залишатися в житті є актом так само цікавим, як і високим». І над усім цим — подив і тремтіння — саме так, згідно з документами, треба звертатися до імператора.

 Опубліковано : 06.03.19 | Переглядів : 645

Читайте також:
Обличчя номера

Oblyccja.jpg">

Завантажити номер

 
Календар
« Тра.2019
Пн.Вт.Ср.Чт.Пт.Сб.Нд.
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031  
 
Реклама