Головна        Новини        Соціум        Політика        Економіка        Культура        Спорт        Репортаж        Кримінал        Довкілля        Зоо SOS       

Пошук :
ТІНЕЙДЖЕРИ: шанс на нове життя

ТІНЕЙДЖЕРИ: шанс на нове життя

Діти — наше майбутнє. Та іноді стається так, що ця наша надія тане на очах: юнь чинить крадіжки, хуліганства — цей список можна продовжувати. Здається, шлях для таких дітей один — дитяча колонія, після якої навряд чи можна буде розпочати життя з чистого аркуша…

У понеділок, 18 березня, у Львові відбулась прес-конференція у формі вільного діалогу, з першим заступником Міністра юстиції України Оленою Сукмановою. Говорили про пілотний проект «Від мрії до дії», в рамках якого Мін’юст поєднав реалізацію двох завдань Міжвідомчої ради з правосуддя для дітей — створення умов для виправлення неповнолітнього правопорушника та профілактики злочинності серед дітей.
   «Проект виконується на виконання спільного наказу Генеральної прокуратури України та Міністерства юстиції України. Він спрямований на дітей, які скоїли певні правопорушення легкого та середнього ступеня важкості (крадіжки, тілесні ушкодження). Для того, аби вони не відбували кримінального покарання у пенітенціарній системі, після якого їхні шанси повернутись до нормального життя практично мінімальні, ми пропонуємо такий пілотний проект, — каже Олена Сукманова. — Дитині дається 2 місяці за  згодою прокурора, впродовж яких вона не лише може щиро покаятися, а й працювати з психологами, зі соцслужбами, зі спортивними тренерами. Крім того, працюватимуть спеціально навчені адвокати-медіатори,  завдання яких — примирення постраждалої сторони і дитини, яка вчинила правопорушення».
   Відомо, пілотний проект наразі поширений у шести областях України: у Львівській, Миколаївській, Донецькій, Луганській, Одеській, Херсонській.
   «Минулого тижня в Одесі ми проводили день у двох реаліях: взяли дітей, повели на екскурсію в одне з одеських СІЗО, вони побачили, як це — жити у камері, за графіком, дихати повітрям у закритому тюремному дворі, а потім, за годину, ми їх повели в провідну ІТ-компанію, де працюють волонтери, і ми показали, що гроші можна заробляти не лише вкравши їх із чужої кишені, а гідно і чесно. Крім того, профілактичні заходи проводитимуться і з дітьми, які ще не вчинили правопорушення. Якщо ми говоримо про дітей із групи ризику, то ані міністр, ані прем’єр-міністр не мають для них такого авторитету, як актори шкільних серіалів, студенти. І ми хочемо, аби саме ця активна частина дітей мала місію поширювати інформацію», — вважає чиновниця.
   До слова, результати пілотного проекту мають стати законодавчою базою ініціатив у вже розробленому проекті закону «Про правосуддя, дружнє до дітей». У цьому проекті говоритимуть не лише про модель, коли дитина скоїла правопорушення і ми її виправлятимемо, а саме про обов’язкові профілактичні заходи, які ми можемо запропонувати дитині.
   «Ми залучили багатьох іноземних експертів, наші національні експерти мали багато тренінгів, поїздок саме для того, щоб вивчити досвід інших країн, зокрема польський, канадський. Втім, якщо казати про іноземний досвід, я вважаю, що не можна з когось зняти капелюха і надіти на інших, бо голова у всіх різна. Але все те найкраще, що ми можемо залучити з іноземного досвіду, ми це зробили за допомогою проекту», — розповідає Олена Сукманова.
   Щодо статистики, якщо говорити про злочини серед неповнолітніх, то 80 % — злочини легкої та середньої важкості (крадіжки, розбій, заподіяння тілесних ушкоджень). Середня вікова категорія — 14-16 років.

Під впливом…
   Багато причин можуть негативно вплинути на дитину, що може привести її на дорогу відчаю і злочинів. Насамперед це поганий вплив батьків або інших членів сім’ї, важкі матеріальні умови, негативний вплив з боку однолітків. Впливає на дитину й атмосфера в загальноосвітніх закладах.
   Це лише основні найбільш імовірні чинники, які найчастіше призводять до появи малолітніх злочинців.
   Таких історій багато, всі вони різні, різні й долі… Декілька історій «Ратуші» розповіла керівник сектору ювенальної пробації м. Львова філії Державної установи «Центр пробації» у Львівській області, психолог, коуч Христина Бавшина.
   «Всі ми були підлітками, максималістами, з амбіціями, вважали, що все знаємо та вміємо. З досвідом ми починаємо розуміти, що все зовсім не так. Я психолог за освітою і координую роботу в Центрі ювенальної пробації. Про дітей, з якими я працюю, часто кажуть: «Це складні діти». Не люблю цього слова «складний», я б краще казала: «Підліток — це особистість, яка не є вже дитиною, але ще не є дорослим». Підлітковий вік, немов роздоріжжя на шосе, буремний період, в якому викристалізовується особистість. В цей час підлітки особливо важливі, вони як кришталеві вази, які ззовні ніби міцні, але насправді чутливі до людських коливань та падінь», — каже пані Христина.
   Історія 1. Оленка була однією з моїй підопічних. Добре пам’ятаю момент нашої зустрічі, тоді я тільки-но розпочала свою професійну кар’єру в пробації, їй було 16, і вона вже була засуджена на два роки умовного терміну. Страх, тривожність, недовіра — все це можна було відчитати в її погляді. На контакт Оленка йшла з неохотою, але уникаючи прямих запитань у справі, ми знайшли неймовірно багато спільних тем, про те, як ми любимо відпочивати, про улюблену їжу, які серіали дивимось, яку музику слухаємо. Потрохи напруга спала — і я дозволила собі запитати про скоєний злочин. На моє здивування, Оленка розпочала свою розповідь. Вона ніколи не бачила свого батька, навіть не знала, хто він. Свою маму і любила, і боялась водночас: крики й образи були типовим стилем спілкування мами. З самого малечку Оленка відчула на смак, що таке злидні. Їхнє з мамою помешкання було дуже важко назвати домівкою: нечистоти, злидні, деградація, так жила 16-річна Оленка. Мама не працювала, а дівчина постійно підробляла, але цих коштів не вистачало. Одного дня мама вирішила взяти Оленку зі собою «на справу»: красти дитячі візочки біля супермаркетів. Далі — арешт, суд, умовний термін для мами, для дитини. Згодом — повторний злочин мами і врешті-решт ув’язнення. Так Оленка залишилась сама. Дівчину забрали у будинок сімейного типу, де нею опікувалась сестра-монахиня. Ми почали працювати з Оленкою, вона була спрагла змін, сповнена рішучості вибратися з прірви, в яку її стрімголов закинула доля. Вона відвідувала всі програми, які проводяться у нас, в Центрі, всі заходи, які ми організовували: майстер-класи, екскурсії і т.д. Вже за півроку дівчину вже було не впізнати. Оленка стала впевненішою, поставила чіткі цілі, почала вивчати англійську мову, історію, українську мову, плести бісером, сміливіше спілкуватись з однолітками, у неї з’явились друзі. Вона продовжила своє навчання у професійному училищі, де опановувала професію секретаря-референта. Основна з її цілей була стати красивою, з гарною зачіскою, на високих підборах, про це вона особливо мріяла. Вона навіть описувала, який матиме вигляд, коли працюватиме вже за обраним фахом. Ви не повірите: рік опісля вона прийшла до мене в Центр — саме такою на вигляд вона й була: свіжа, красива, щаслива, а про маму вона говорити не хоче, це досі її болюча тема.
   Історія 2. Одного дня до нас у Центр прийшла симпатична дівчина Вікторія разом із поважною, інтелігентною мамою. У мене одразу виникло безліч думок: «Чому, за що, навіщо?». Ми традиційно познайомились і розпочали бесіду. Що одразу впало у вічі: ініціативу в розмові миттєво перехопила мама, на всі запитання, які я ставила Вікторії, відповідала саме вона. Вікторія ж здебільшого мовчала, а мама все повторювала, що не може повірити в те, що її донька могла таке вчинити, чого їй тільки не вистачає… Вікторія вчинила крадіжку в магазині одягу; цікаво, що гроші в гаманці вона мала. Навіщо вкрала? Вікторія зростала у заможній родині, навчалась у престижній школі, була успішною у навчанні, одне слово, мамин ідеал. Справді, чого ж їй бракує… Кожен день Вікторії був розпланований від А до Я: додаткові заняття, репетитори, робочий графік дівчини формувався під пильним оком мами, адже, за словами мами, передусім треба думати про навчання, власне успішне майбутнє. Тут не мало бути місця особистим захопленням, інтересам, зустрічам із друзями. Мама так намагалася довести життя доньки до ідеалу власним переконанням, що пропустила, на перший погляд, такі звичайні, але суттєві речі — дивовижний талант Вікторії до малювання, перше захоплення у школі, велике бажання будувати свій власний простір. Вікторія поцупила у магазині одяг, яким у неї була завалена вся шафа. Проте їй свідомо не вистачало одного — любові та розуміння мами, можливості будувати свій власний простір.
   Підлітковий вік — один із найскладніших етапів у житті як дитини, так і батьків, це випробовування. Підлітки бувають суперечливі, імпульсивні, емоційні. До нас у Центр приходять десятки підлітків, історія кожного варта окремого фільму, окремої книги, зі складним сценарієм, важкими сплетіннями долі, різними життєвими ситуаціями. Вони ще такі юні, але вже на плечах кожного лежить неймовірно важка ноша власних помилок і помилок їхніх близьких.

Анастасія ШЕВЧЕНКО

 Опубліковано : 21.03.19 | Переглядів : 2977

Читайте також:
Обличчя номера

Oblyccja.jpg">

Завантажити номер

 
Календар
« Тра.2019
Пн.Вт.Ср.Чт.Пт.Сб.Нд.
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031  
 
Реклама