Головна        Новини        Соціум        Політика        Економіка        Культура        Спорт        Репортаж        Кримінал        Довкілля        Зоо SOS       

Пошук :
Ті, кого ми оберемо!

Ті, кого ми оберемо!

Коли моя знайома почула, що один із кандидатів в Гаранти заявив, що питання про рух України в Євросоюз «потрібно буде вирішувати на референдумі через народовладдя», то розпачливо заявила: «Як?! Знову?!!
Янукович уже відмовлявся від вступу до Євросоюзу, і ми мали побитих на Майдані студентів, криваве Водохреще, Небесну сотню, багаторічну війну із загарбником і тисячі загиблих!!! І — знову на ті ж граблі і в ту ж пастку?!!! Я — НЕ ХОЧУ! До крику — не хочу!!!». Я — теж…

«Не сотвори собі кумира» — дотримуватися цього постулату важко. Майже неможливо. Ніщо не робить нас такими чесними, як чужі гріхи й злочини. Тому українці постійно перебувають у пошуках месії, який усе за них зробить і вирішить, варто тільки підсадити його на владний Олімп. Бажано, щоб це був хтось хай і не доконано ефективний, але ексклюзивно-новий. Саме тому ми готові голосувати за пафосного посланця Кавказу, який навіть не мав юридичного права обиратися, чи за оператора гвинтокрила, яка стовідсотково підтвердила у власній книзі тільки своє професійне вміння випити півлітра оковитої «з горла» чи втекти п’яною в Іраку в «самоволку». Ми постійно шукаємо якогось українського Ісуса Христа, забуваючи при цьому дві речі: навіть у його оточенні був Юда, а самого Спасителя у висліді розіп’яли саме ті, кого він, загалом, вважав своїм електоратом.
Дуже гарно сказав про передвиборчі перегони український політолог Сергій Таран: «Головна тема президентських кампаній — не пропаганда власних успіхів, а контрпропаганда невдач конкурентів. На Заході більшість кандидатів у президенти йдуть до виборців з історією власного успіху, який, у разі перемоги, може стати частиною успіху країни. В Україні більшість кандидатів ідуть до виборців з історією пояснень, хто їм заважав чи заважає у житті, аби досягти результату. Так, контрпропаганда існує і в західній політичній культурі, але там вона — вторинна. Тоді як у нас — це основна теза виборчої риторики. Можливо, це тому, що український виборець краще сприймає емоційні плачі, а не позитив. А може, просто тому, що більшості кандидатів просто нема що розказати?».
П’ятірка лідерів сьогодні вже визначилась. Говорити, що маємо справу з чимось новим, — це обманювати самих себе. Чинний Гарант-мільярдер, «кіборгиня» з «новим курсом», «перший непрохідний» із примарною надією на «прохідність», колишній герой скандалу з «нафтовими вишками», який у час війни з РФ їде на перемовини в Москву, і ЗЕКоманда людини, яку в соцмережах дотепно назвали «Ляшко для городських». Здається — все. Решта або просто нагадують про свої парламентські чи ЩЕ не парламентські партії, або невміло виступають на підтанцьовках — адже жити ж за щось треба?

Чи достатньо ще «Пороха» в політичних порохівницях?
   Тележурналіст Остап Дроздов у одному зі своїх дописів специфічно прокоментував позицію «порохоботів» і тих, хто готовий за нього проголосувати: «Виборець Порошенка — розумний виборець. Він раціонально заплющує очі на очевидні речі. Він на них свідомо погоджується. Виборець Порошенка — найнебезпечніший виборець. Бо він підняв поріг ПРОЩЕННЯ до небувалої висоти. Він свідомо дав себе підкупити очевидними здобутками — і змусив заплющити очі на очевидні злочини».
   Я завжди кажу товаришам, що Порошенко мав би дослухатися до мене. Бо я від нього на півроку старший. І ще — я неоплачуваний «порохобот». Серед цієї касти є різні люди, але більшість — чесні, щирі і дуже веселі люди. На питання: чому він? — відповідаю лаконічно: я БАЧИВ ЗСУ 2014 року і ЗСУ 2019-го — це дві різні армії. За оснащенням, екіпіруванням, амуніцією, озброєнням. Хотілось би ще трохи змінити ставлення влади до тих, хто на самому «передку», але це наживне. До землі кланяюсь добрбатам і волонтерам, але прекрасно розумію: ні зарплата, ні «Джавеліни», ні воскреслі полігони до їхньої діяльності прямого стосунку не мають.  А ще є його заслуга у забороні КПУ, знищенні пам’ятників Леніну, перейменуванні радянських вулиць і міст, визнанні ОУН-УПА воюючою стороною, частковому створенні контрактної армії, нової поліції, Антикорупційного бюро, позбавленні залізниці й аеропортів російської мови, затриманні луганського політика Єфремова, децентралізації, безвізі, виграші суду в Газпрому щодо ганебного газового контракту, медичній реформі, поверненні в бюджет 1,5 МІЛЬЯРДА ДОЛАРІВ США, викрадених Януковичем, одержанні «Джавелінів» від США, заблокуванні «Вконтакте» й «Однокласників», отриманні Томосу… Мало? Ви хочете покласти на протилежну чашу терезів справу з розкраданням на Укроборонпромі Свинарчуками? І — ВСЕ?! Чи є ще щось, що було притримане якраз до виборів і запущено саме для пониження рейтингу «Пороха»? Бо Гладковські-Свинарчуки мене прикро вразили, але не більше. Тільки не треба тут фейків про «стоячу війну» («нам заборонено стріляти у відповідь!»), спростовані псевдо-ОДНАКОВІ відфотошоплені бігборди з Путіном, «фінансова зацікавленість у війні» (нагадайте: хто ще з кандидатів купував для армії снайперську зброю?),  «кришування Гонтаревої», якою відверто захоплюються європейські фінансисти і яка нині викладає в Лондоні, «липецьку фабрику шоколадного бариги» (до речі, а де поділись тисячі тих, хто звинувачував у «сплаті податків ворогові», а тепер сидить тихо, як лайно під лопухом?). Вважати компроматом те дно, яке пробили журналісти «1+1», котрі шокували світ і своїх колег інформацією про те, що Порошенко «свого часу вбив свого брата Михайла» — це зневажати самого себе.
   Давайте чесно. Ми (і я теж) не знаємо Президента Порошенка. Справжнього. Діяльність людини, яка виросла з олігархічного середовища, пройшла непростий бізнес-шлях у перенасиченій корупцією державі й побудувала політичну кар’єру, застосовуючи проти своїх політичних конкурентів весь спектр дозволених і недозволених засобів, заслуговує на детальніше дослідження.  Найбільшим гріхом Порошенка наразі більшість громадян (і я теж!) вважає його оточення, яке дуже часто з’являється біля нього завдяки НАШОМУ вибору! Ми не знаємо (чи не хочемо бачити) його негативних рис характеру, його слабкостей і недоліків, виправданих і невиправданих навіть у часи війни, можливих зловживань владою. Припускаю (і навіть упевнений), що не все там таке чорно-біле, як нам намагаються трохи по-радянськи подати. САМЕ ТОМУ доводиться складати свою думку про цю людину на підставі її СПРАВ. А вони для України — це сьогодні швидше плюс, ніж мінус. Мені сьогодні ледь не вперше за десятиліття Незалежності за Президента своєї держави не соромно. Саме тому і така висока «планка прощення», про яку пише Остап Дроздов, який у 2014-му робив усе від нього залежне, щоб зірвати на Львівщині мобілізацію в ЗСУ. Чи зміниться моє ставлення до «шоколадного короля» завтра — побачимо. Бо «не сотвори собі кумира»…

«Леді Ю»: остання спроба літньої пані
   Я не можу бути об’єктивним до постаті Юлії Тимошенко. Я її не люблю. Ще коли екс-«газова принцеса» розвалювала «помаранчеву команду» Ющенка, було видно: і Україна, й інтереси її мешканців цю політичну артистку не хвилюють. Від слова «взагалі». Я просто не можу повірити, що жінка, для якої мільярд — туди, мільярд — сюди — це були не гроші, нині, згідно з її електронною декларацією, не має ні квартири, ні машини. Я — маю, а вона — ні. А її виборець — вірить!
   Ви пам’ятаєте, як чотири мушкетери ще в радянському фільмі говорили останні спітчі перед стратою  віроломної «міледі»? Отже, я прощаю Вам, Юліє Володимирівно, Ваші бізнес-контакти з визнаним судом розкрадачем держбюджету екс-прем’єром Павлом Лазаренком, адже у ті часи, сидячи на газовій трубі, важко було залишитись «економічно цнотливою». Я прощаю Вам підписану з РФ зрадницьку газову угоду, адже, можливо, Вам просто дуже хотілось видаватися діячкою, яка вміє вирішувати надскладні ситуації. Я прощаю Вам гори непотрібного «Терафлю» купленого за державні кошти і «ширку» з «ригами» — чого не зробить жінка, щоб досягти бажаної посади? Я прощаю Вам набрехані 10 кілометрів, які Ви ЩОДНЯ пробігаєте, — якій літній жінці не хочеться здаватись юною і сповненою сили? Єдине, чого я НІКОЛИ не зможу Вам пробачити, пані Тимошенко, це виїзду на скривавлений Майдан на фальшивому інвалідному візочку на величезних підборах!!! У цій поставленій Вами виставі Ви переграли, показавши всім своє ганебне лицемірство і фарисейство. САМЕ ТОМУ я ніколи не проголосую за Вас. Просто не зможу. І застерігатиму від цього інших. Це Ваша остання спроба виконати поставлене завдання й очолити країну, яка, по совісті, для Вас завжди була незрозумілою і чужою. Хоча, про що це я…

Українські ВІЛКУЛАКИ
   Найкращу характеристику для цього політика і подібних йому, дав у своєму блозі український журналіст Віталій Портников: «Далі — справа техніки. Російські агенти в останні дні мало не в деталях прописують програму популізму і капітуляції. Про Крим — забуваємо. На Донбас — їдемо спілкуватися з керівництвом «народних республік», шукати «компроміс». Санкції — скасовуємо. Дупу — цілуємо. Зате газ наш. Якщо хтось думає, що я описую фантастичний сценарій, нехай просто збереже цей текст до березня 2020 року, коли все це може збутися. Величезна частина наших співвітчизників завжди була готова продати країну і її честь за «халяву». І нині готова».
   Для мене особисто і Юрій Бойко, який разом з Медведчуком тільки-но приїхав із консультацій з Москви, і його політичний сіамський близнюк Олександр Вілкул, який туди наразі не їздив, — це складові одного блоку. Я називаю його коротко — ВОРОГ. Все.

Останній бій полковника: завжди — НЕПРОХІДНИЙ
   Полковник Анатолій Гриценко, особисто для мене — фігура абсолютно незагадкова. Як вдало пожартував один із його колишніх сподвижників: «Гриценка потрібно обирати за півроку до самих виборів — саме тоді його рейтинг найвищий!».
   Його реальний рейтинг, до якого теоретично мали б додатись 2 відсотки рейтингу кандидата-невдахи Андрія Садового, що знявся «на Гриценка», і кілька сотих чи тисячних рейтингу Дмитра Добродомова, який вирішив поліпшити статус полковника своїм гіпотетично-невідомим рейтингом — це наразі все, що є в похідному політичному рюкзаку цього дивака. «Чесних більше!» — це гасло як ніколи не пасує команді Гриценка і це, як ніколи, викристалізувалось після останнього мітингу у Львові.
   Гриценко і його аж надто різношерста К0 запевняли всіх присутніх, що будуватимуть Україну без олігархів, водночас (очевидно, вкотре скориставшись порадою Ісусика) пропонуючи посаду майбутнього прем’єра у своєму уряді саме місцевому олігарху Андрієві Садовому, що, погодьтесь, аж ніяк не сприяло підвищенню рівня довіри до оратора. Садовий вдав, що він радий, і в цьому його зрозуміти можна: в президенти автор слогану «Наступ!» і бренду «Самопоміч» уже не йде, в мери теж обіцяв не балотуватися, а тут на маєш: раз — і ти вже прем’єр-міністр України!!! Сам полковник сміливо роздавав направо і наліво майбутні посади в майбутньому уряді, і, якби його вчасно не зупинили, то просто на сцені почав би друкувати нові українські гроші з власним зображенням! Часто вживаючи термін «мародер», промовці клялись рубати голови злодійчукам гільйотинами, розстрілювати, перекривати кордони для наведення порядку, а ораторка пані Заліщук так скидалася стилем свого виступу на молодого ватага комсомольців із пропагандистських радянських фільмів «Член правительства», якій пообіцяли, що вона вже в червні буде парторгом заводу, що інколи здавалось: машина часу таки існує! Всі ці промови були якісь занадто пафосно-крикливі, артистично-недовершені, невмотивовано-амбітні і найгірше… жалюгідні.
   Ніхто так і не зважився поставити полковнику Анатолієві Гриценку одне-єдине запитання. Ні, ні. Не про розпродаж армії за часів його кермування Міністерством оборони. Там усе ясно: тоді все продавав Кабмін. Хоча без згоди Міністра оборони той самий Кабмін не зважився б продати і пістолетного патрона! Маю на увазі запитання: «А як це, чоловіче, так сталося, що впродовж 2014 — 2017 років ти, КАДРОВИЙ ОФІЦЕР, так ЖОДНОГО РАЗУ і не потрапив на фронт? У той час, коли Українська армія в неймовірно важких умовах відчувала катастрофічну потребу в керівних кадрах на «передку» — «справжній полковник» вирішив відважно відсидітись у тилу?! А як же це так, офіцере?!!». І не потрібно впадати в істерику — всім усе ясно.       

ЗЕКоманда: «вата» і малороси, що прагнуть повернути собі нашу країну!
   Сьогодні, якщо на запитання: «За кого голосуємо?» чую: «Та я ще не визначився» чи «31-го побачу», то внутрішньо відчуваю, що це і є потенційний виборець Зеленського. Пам’ятаєте про «голубого ворішку Альхена» Ільфа і Петрова, якому було соромно, але він усе одно крав? Це і є нинішній виборець шоумена з Кривого Рогу. 
   Вельми був подивований, коли дізнався, що в селах Галичини прихильників цього кандидата в Гаранти є теж чимало. Щиро вражає їхня основна мотивація: «Він казав, що закінчить війну, то і хай закінчує! Казав, що може перед Путіном на коліна за то стати — то й хай стає. То ж не ми будемо принижуватися, правильно? Бо надоїла вже та війна!!!». Дорогі краяни, НА МОЮ ДУМКУ, обрання Зеленського Президентом — це і є ГАРАНТОВАНА ВІЙНА! Серйозна і на знищення держави.
   Не будемо обговорювати відому всім маріонетковість цього персонажа — на цих виборах не в однієї політичної ляльки обличчя зморщене від нестерпного болю, бо вони мають в дупі чужі фінансові пальці. Такі, на жаль, наші реалії. Хоча, як може так бути, щоб так багато балів у публіки набрав той, хто від всіх ховається, боїться виборців, українців, дебатів, прес-конференцій, відкритої розмови, а серед партій на наступних виборах усіх випереджає партія, про яку ніхто ніколи не чув і незрозуміло, чи направду вона існує, — для мене загадка. Як дотепно написали у соцмережах: «Навіть якщо за Зеленського вийде новий Майдан, то він на нього просто не прийде!» Саме Зе, до речі, вже сьогодні заявляє про прямі перемовини з «ДНР» — «ЛНР», важливість міждержавних зв’язків з РФ, вступ у НАТО через референдум, гібридну миротворчу місію на лінії розмежування (тобто, щоб миротворці охороняли одну частину України від іншої, реалізовуючи таким чином сценарій Кремля про «внутрішній конфлікт, громадянську війну» і назавжди відрізавши від України Донбас) — усю МЕДВЕДЧУКІВСЬКУ програму! Кандидат Зе фактично посилає малоросам і путіністам боягузливий сигнал, що він ВЖЕ готовий на принизливі компроміси — здавати Україну гуртом і вроздріб на догоду Кремлеві. Це когось дивує? Мене — ні. Повірте, інколи навіть виникає таке відчуття, що коли Україна обере «смішного Вову», то і Вова з Раші, і самі рашисти скажуть: «Та ми завжди казали, що вони не держава і не державники, а якесь непорозуміння і посміховисько»…  
   Не будемо акцентувати на його майже неприхованій зневазі до всього українського — це, найімовірніше, вади виховання й особливості середовища, в якому постійно перебуває кандидат Зе. Ви бачили його псевдоефіри? Саме через ці гидкі жарти про рагулів-українців, «термос», «ебонітові палички проти майданівців», «Україну-повію» вся тупа українська «вата», недалекі, «втомлені від війни», «зачаті телевізором» люмпени, постійно «зубожілі» душею, мають Вову Зеленського за «свого» і з радістю завтра підуть і без вагань віддадуть свої нікчемні голоси за близького їм за духом кандидата, «слугу народу», де домінує слово «слуга» ! А ви, мої наївні земляки, їх стрункими колонами підтримаєте? Український журналіст Олександр Сочка дуже тонко потролив цей контингент, зазначивши в одному зі своїх дописів: «Виборці Зе насправді дуже вразливі люди. Якщо їм сказати, що з обранням Вови опустіє «1+1», стануть скучними у телевізорі Новий рік, 8 березня і 52 вихідних у році, стає видно, як люди починають сумніватися...». Виборець Зеленського в своїй більшості — це прихована помста «черні», якій начхати на все українське, на державу, патріотизм, Гімн  і Прапор. Їхнє основне бажання — смачно плюнути в обличчя всім цим «правильним», «надто розумним», перезавантажити країну за власними уявленнями про щастя «простого чєловєка» і…повернути її в «совок» і у минуле! Якщо коротко — їм НЕ потрібна українська Україна, і це їх об’єднує!!!
   Непристойно згадувати і те, що об’єкт спостереження взагалі не розуміється на військовій справі, абсолютний нуль у дипломатії та невіглас у політичних реаліях — адже САМЕ за це його й любить ЙОГО виборець! Пам’ятаєте, як кричали бандерлоги у мультяшному «Мауглі»: «Он такой же, как и мы — только без хвоста!»? Впадає, щоправда, у вічі брак самоідентифікації себе як ГРОМАДЯНИНА держави Україна, бо, погодьтесь, треба не мати в душі чогось важливого і святого, щоб в сценках 95-го кварталу висміювати таку вселенську трагедію, як український Голодомор… До речі, може, ви чули в його виконанні якісь жарти про Голокост? Я теж не чув.
   Але ми зараз про ЗЕленського і ВІЙНУ.  Як ви думаєте, чи піде Зеленський, який і сьогодні в тихій паніці, бо не дуже то й прагне в крісло Президента (його туди штовхає спонсор), на всі ті умови перемир’я, які продиктує тоді вже легітимному Президенту Путін? Можливо, маленький Зеленський кричатиме на маленького Путіна, як робив це в Мінську Порошенко, обстоюючи інтереси великої України? Можете не відповідати. Я знаю і так. Згодом буде Крим — Росії, автономія для Донбасу, друга державна мова і, припускаю, введення в УКК «судове переслідування для бійців добрбатів за військові злочини проти мирного населення». Чи сприйме це Захід України і український Схід, що нині воює за її суверенітет, ТАКІ домовленості і компроміси? Звичайно — НІ. А це, дорогі краяни, ВІЙНА! Справжня, кривава, громадянська і ДУЖЕ НАДОВГО! Путін, врахує всі помилки 2014-го, розіб’є Україну на анклави, і збройно підтримуватиме ЛЕГІТИМНО ОБРАНОГО ПреЗЕдента у боротьбі з бунтівними регіонами! На бік окупантів і, перепрошую, ЛЕГІТИМНОГО уряду тут же стануть десятки і сотні тисяч тих мешканців наших країв, які донині сумують за СРСР, і тих істот, що й після тисяч жертв шкодує, що Путін не ввів війська саме в їхню область! Кажете, таких мало? Гм… Ви справді ТАК думаєте?! Хто скаже — це просто хворі фантазії, то нехай згадає на хвилину 2014-й і поміркує: а якби тодішній Президент України Янукович не втік у Ростов, а осів, скажімо, в Харкові? І звідти закликав підтримати його всі вірні легітимному (а він тоді був ЛЕГІТИМНИЙ!) Президенту війська, спецслужби, поліцію, НАРОД і Росію? Тоді б, я ПЕРЕКОНАНИЙ, — ми мали б нині АТО на Львівщині, Тернопільщині та Івано-Франківщині!!! Тому уклінно прошу переказати принагідно любителям Зеленського, який, на мій подив, чомусь погано володіє не тільки державною, але й російською мовою і якого просто ховають від живого спілкування з пресою: обрання Зеленського — це ВІЙНА. Навіть якщо вони голосуватимуть за нього просто «по пріколу»…

Микола САВЕЛЬЄВ

 Опубліковано : 27.03.19 | Переглядів : 2274

Читайте також:
Обличчя номера

Завантажити номер

 
Календар
« Лис.2019
Пн.Вт.Ср.Чт.Пт.Сб.Нд.
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
252627282930 
 
Реклама