Головна        Новини        Соціум        Політика        Економіка        Культура        Спорт        Репортаж        Кримінал        Довкілля        Зоо SOS       

Пошук :
Прощай, Іванку!

Прощай, Іванку!
«Маямі» з золотим левиком на шевроні

Трохи більш як рік тому ми з «Роджиком» (Андрієм Рожнятовським) востаннє бачили цього хлопчиська ще живим. Нічого особливого: традиційні волонтерсько-морпіхівські жарти про сєпарів у негостинній і настовбурчено-ворожій Новоселівці, дивовижно-смачний шашлик із якогось «розіп’ятого мальчіка» у повному світломаскуванні, якісь веселі історії з цивільного і військового життя, снайперські тонкощі фронтового фаху, юнача посмішка, незвичний для снайперів шеврон — золотий лев на голубому тлі — і прощальні «побачимось — коли побачимось». Не побачились…

   Наша розвідгрупа зустрілась із російською ДРГ впритул. Неймовірно коротка і кривава сутичка. «Вночі під прикриттям туману ворожа група диверсантів намагалася непоміченою перейти смугу забезпечення навпроти українських позицій поблизу Новотроїцького Донецької області. Бійці, які несли бойове чергування на спостережному посту, переміщення противника помітили — і відкрили вогонь. На допомогу морським піхотинцям підійшла резервна група Сакаля. Вона почала переслідувати проросійських бойовиків. Одного з них було вбито, ще одного — поранено».
   «Для прикриття диверсантів, які відступали, противник почав обстріл нашої групи з великокаліберних кулеметів і стрілецької зброї. Під час бою один із наших воїнів зник. У районі негайно розпочала роботу група пошуку та евакуації. Водночас командування бригади морської піхоти звернулося до міжнародних спостерігачів щодо встановлення режиму припинення вогню на цій ділянці. Однак ворог на поступки не пішов та продовжував обстріли, завадивши цим провести ретельний пошук зниклого бійця», — йдеться в офіційному повідомленні 35-ї ОБМП.
   З шести кулі обминули трьох. Один (Іван Сакаль) із позивним «Маямі» — важкий «двохсотий», другий — дістав поранення в ногу, а сержант із позивним «Дєд» — зник. Через кілька днів на зв’язок вийшли «сєпари» - тоді й дізнались, що тіло командира відділення розвідки — одесита Дениса Козьми з позивним «Дєд», якого вважали зниклим безвісти, в них у морзі… Колишній ультрас одеського «Чорноморця» Денис мріяв стати фермером, сам виховував доньку, яка тепер залишилась сиротою.
   За життя Іванка Сакаля з Турківщини лікарі боролись п’ять діб, хоча було відразу зрозуміло — надія лише на диво. Куля калібру 7,62 мм увійшла в праву виличну ділянку, вийшла через ліву лопаткову, вразивши на своєму шляху всі життєво важливі органи. Боєць впав у кому. Найкращі реаніматологи та хірурги обласної лікарні імені Мечникова в Дніпрі 5 діб вели останній бій за життя Івана. Провели декілька складних операцій і підтримували життєві функції організму воїна високими дозами сильнодійних препаратів. Але дива не сталося. Першим про трагічну новину дізнався рідний брат Сакаля, на руках якого він і помер. Потім — батьки…
   Восьмого травня до Львова тіло загиблого бійця 137-го окремого батальйону морської піхоти 35-ї окремої бригади морської піхоти, уродженця Турки Івана Володимировича Сакаля привезли до Львова. До пам’ятника Тарасові Шевченку попрощатися і помолитися за упокій душі земляка прийшли львів’яни, волонтери, голова ЛОДА Олег Синютка і численні представники ЗМІ. На Бродівщині, через яку їхав катафалк, місцеві жителі зустрічали Героя, ставши на коліна. Дорога виявилась виснажливою: причеп кілька разів ламався, і його довелось кинути серед поля. Траурний кортеж у супроводі поліцейських автівок зупинився хвилин на 20. Бійці-морпіхи розгорнули стяг і урочисто попрощались зі своїм побратимом, за якого, поклялись вони, обов’язково помстяться. А на офіційному сайті Окремого батальйону морської піхоти з’явився такий текст: «Нікому не пробачимо. Будемо пам’ятати вічно. Іване, ти був найкращим. Ти був взірцем сміливості та міцності. Ціною власного життя ти зберіг життя своїм побратимам. Ти навічно залишишся з нами. Вірним завжди!»
   Іван Сакаль народився 27 червня 1994 року в селі Завадівка Турківського району Львівської області. Закінчивши школу, вступив до Самбірського технікуму економіки та інформатики на спеціальність «Програмна інженерія». З 2013 року продовжив учитися за цією спеціальністю у Тернопільському національному економічному університеті — на заочній формі навчання. В Івана Сакаля залишилися батьки і молодший брат Михайло — також ветеран АТО, який воював у 24-й окремій механізованій бригаді імені Короля Данила. Обидва брати на війну вирушили майже в один час. «Всі ці дні бачив батьків. Годі передати їхнє горе. Це старший син, їхня опора, гордість. Повірте, змиритися з думкою, що можна втратити молодого сина, дуже важко. Все село засмучене і розділяє з ними  це горе», — розповів сільський голова Завадівки Мар’ян Сакаль.
   Морпіхові йшов 25-й рік, і це була вже його третя ротація. Перша — в 2014-15 роках у складі РТГр морської піхоти: Широкине, Павлопіль, Талаківка, Гнутове. Друга ротація — в районі Чермалика. Загинув боєць під час третьої ротації. На війні він був з червня 2014 року. На момент загибелі був командиром взводу розвідки 137-го окремого батальйону морської піхоти. Про це у Фейсбуку розповів його товариш, голова правління Українського мілітарного центру Тарас Чмут. «Іванові було 24 роки, один із яких ми прослужили і прожили разом… У морську піхоту він прийшов з комендатури ВМС у 2015-му році. Ми познайомилися взимку 2015-го на перших курсах з британцями для морпіхів. А через кілька місяців я потрапив у його взвод — він уже був головним сержантом», — написав Тарас Чмут. Іван був справжнім розвідником, згадував побратим, — спокійним, стриманим, розумним, займався кросфітом і не раз брав участь у «Звитязі ВМС». Коли у вересні 2017-го мій контракт закінчився, йому до завершення контракту залишалося десь два місяці, або й менше. Спочатку він теж не планував підписувати новий контракт. Але потім передумав. І я вмовив його прийняти посаду командира взводу. Він говорив, що вирішив підписати контракт і побути ще одну ротацію, а після — звільнитися за станом здоров’я. Але захід у АТО затягнувся — на Донбас вони зайшли аж через рік. Вані до завершення трирічного контракту залишалося не більше року. Вони зайшли у місцевість трохи вище за картою, ніж стояли до цього. На новому місці розвідці було де походити і що робити. Розповідав, що вони дуже активно там почали працювати. Багато чого робили. Все обіцяв: «Потім відео покажу, фотки скину»... «Він ніколи не прогинався перед командуванням і ніколи не вислужувався. Не прагнув ані нагород, ані посад чи звань. На нього завжди можна було покластися і довіряти. Своїм прикладом завжди був зразком для особового складу (і не лише для матросів, а й для багатьох офіцерів)… Я радий, що ми, як планували ще в АТО, встигли сходити в Карпати влітку і чудово зимою облазили Київ… Я набрав його першого числа, перекинулися парою слів, Ваня сказав, що зайнятий (готувалися до виходу) і зідзвонимося пізніше — а наступного ранку він дістав смертельне поранення в бою. Він воював за свої переконання і свої ідеали! Він прожив украй коротке, але гідне життя і загинув зі зброєю в руках у бою! І не забуде Україна стрільця із золотим левиком на рукаві!», — написав бойовий товариш.

Микола САВЕЛЬЄВ

 Опубліковано : 16.05.19 | Переглядів : 1671

Читайте також:
Обличчя номера

Завантажити номер

 
Календар
« Лип.2019
Пн.Вт.Ср.Чт.Пт.Сб.Нд.
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031    
 
Реклама