Головна        Новини        Соціум        Політика        Економіка        Культура        Спорт        Репортаж        Кримінал        Довкілля        Зоо SOS       

Пошук :
«Нічні тіні», що рятують день

«Нічні тіні», що рятують день

«У нас в бригаді різні бували, — маленька медсестра Надя знічено усміхається, — пригадую одного, який з бліндажа несподівано почав стріляти через стінки у навколишній простір. Богу дякувати — ні в кого не поцілив! Потім почали з ним розмовляти, і чоловік пошепки розповів, що йому ще кілька днів тому ангели через пташок розповіли новину, що вночі має прийти російська ДРГ, а сьогодні з небес якийсь святий цю інформацію підтвердив. Ви ото смієтесь, а нам тоді було не до реготу!».

Карателі чекають на своїх
   Поїздка в бойовий підрозділ мала під собою вельми приємне підґрунтя: ветеран АТО і журналіст Влад Якушев у розмові проговорився, що в 1-го батальйону 14-ї бригади, який уже давно навіть вороги називають «Нічні тіні», бракує мобільного автотранспорту. Оскільки долі багатьох бійців цього підрозділу мені були добре відомі з книги самого Якушева «Карателі» (усім, до речі, рекомендую), то цей тонкий натяк став для мене фактично спонукальним мотивом.  Мій товариш, вічний революціонер Андрій Рожнятовський, якого у волонтерських і бунтівних колах знають на прізвисько «Роджик», став живим втіленням того, як можна через легкий авантюризм і тверду позицію втілити задумане. Профільтрували це питання, кинули клич: «Все найкраще — фронту!». Народ, який іще не втомився від війни, поніс чесно зароблені в газету «Ратуша», і вже невдовзі «технічно «підшаманена» і пофарбована у камуфляж «Опель-Зефіра» несла нас до тих, хто свого часу відстояв Маріуполь і Мар’їнку.
   «Владе! А чому батальйон назвали саме «Нічні тіні?», — розважаємо один одного в салоні питаннями-відповідями. «Можу хіба робити припущення. Перший бат «Нічними тінями» почали називати через те, що у 2015 році саме сюди дали більше, ніж іншим підрозділам, дефіцитних тепловізорів — цей підрозділ готували для нічних боїв. І саме вночі ці бої й насправді згодом відбувались, — Влад намагається бути точним у формулюваннях. — І від початку  його очолив «Граніт».
   З людиною, яка носить позивний «Граніт», я вже  знайомий особисто. Спокійний і стриманий полковник Михайло Прокопів, проти якого в Росії порушили кримінальну справу і назвали військовим злочинцем, на лавці львівського шпиталю, трохи хвилюючись, згадує: «Ми з попередньої ротації мали вийти без «двохсотих». Кілька днів лишалось. Стояли біля Новозванівки. Туман був просто неймовірний. Хлопчина змінився з посту, відійшов трохи вбік і набрав на мобільному свою дівчину — в них за кілька тижнів мало бути весілля. Як йому прямо в серце поцілив снайпер — донині не можу зрозуміти. Чи через мобілку вирахували, чи в них якийсь надпотужний тепловізор — а юнака більше  нема…».

ТіХтоТримаєФронт
   …Від одиночного пострілу САУ-2С3 мені закладає вуха. Б’є ця бандура 152-міліметровими снарядами на 15 кілометрів. Показали себе на «відмінно» під Маріуполем. Ті, хто був тоді там, клянуться: коли по ворогу б’є вся батарея «саушок» — шанси вціліти у нього мінімальні. Знайомлюся з Олегом, який іще донедавна носив «кікімору» снайпера, а тепер перепрофілювався на господаря квадрокоптера. Він щиро вважає, що можливості цієї техніки ще використовуються недостатньо, і наводить приклад, як їм у минулу ротацію вдалося за допомогою цього антисєпарського «летючого голландця» знищити потужний дзот.
   Обходжу припнятого пса – хаскі, який пильнує воду, песика, який дрімає на мінометі, ще кількох симпатичних цуценят (собак і в АТО і ППД багато – часто вони попереджають і про обстріли, і про ворожу ДРГ«) і виходжу до намету, де відбувається урочиста передача автівки. «Циган», якого ми між собою назвали «Молодим Фіделем» за абсолютну схожість з останнім, був у захваті від спрезентованої батальйону машини, яку він же і приймав під телекамери дівчат із прес-центру 14-ї бригади. «Нам би теж хоч щось таке», — в очах тендітних закамуфльованих леді німе питання. Їхній воістину «вбитий» УАЗ і справді за своїми технічними характеристиками скидається на швидше парову молотилку, яка невідомо як  їде і чому не розпадається на частини. Доведеться щось думати… До речі, було б незле, якби нашу «Зефіру» вояки назвали «Львів’яночка» чи «Ратушаночка» за красу й ефективність роботи — у кожного свої мрії…
   Поряд із двома автоматниками з шевронами, на яких лицарська рука тримає прапор, курять троє танкістів у чорних «комбезах». Прислухаюсь до розмови: «На «гражданці» не вірять, але всі хлопці реально рвуться в АТО!  Бо ППД (пункт постійної дислокації) виснажує і втрачається мотиваційність! Адже нікому реально не потрібні в бою ні рівні таблички перед брезентовими наметами, ні вода у пляшках з-під мінералки, якою ТЕОРЕТИЧНО мали б загасити пожежу в наметовому містечку, обридли буквоїдство, надмір паперів і тупа бюрократія. Дехто з ветеранів-бійців (справжніх, навчених воїнів) каже: «Зайдете в АТО — тоді підпишу контракт! А гнити  і збирати «недопалки» на полігонах — не буду!».
   Мало хто з львівських військових знає, але у львівській Сухопутці нині викладає танкіст-легенда — полковник Валерій Дуріхін із тодішньої 51-ї ОМБР. Прославився під Зеленопіллям. Його танковий батальйон, утримуючи важливу стратегічну дорогу, розстріляв майже весь боєзапас, після чого він сховав техніку в напівзруйнованих будинках, пропустив передовий загін росіян, дочекався їхньої основної колони, яку танкісти Дуріхіна просто розтрощили: вони розстрілювали останні набої з кулеметів, давили гусеницями живу силу, доганяли і таранили автомобілі. Після чого кілька танків у куряві прилаштувалися у хвіст російській танковій колоні, дійшли з нею до лінії фронту, через яку прорвались до своїх!!! Екіпажі батальйону Дуріхіна тримали Савур-могилу і ціною неймовірних зусиль вирвались навіть із Іловайського котла! Завдяки танкам Дуріхіна вдалося вивести не одну колону з-під Дебальцевого! Залізні машини цього офіцера визволяли Сєвєродонецьк і Лисичанськ. Залізною стіною стояли підлеглі полковника і під Мар’їнкою — Красногорівкою. У Дуріхіна кілька серйозних контузій, саме він став призвідником серйозного скандалу, коли відмовився в присутності Президента України приймати на Яворівському полігоні десятки танків, що були тільки пофарбовані, але не відремонтовані. Цим вчинком полковник урятував на війні життя сотням людей.

Поза політикою або пози політиків
   Цілий ряд однакових дерев’яних вбиралень, які тут називають «піаніно». Один боєць тримає в руках «броник» і АКМ товариша, чекаючи, коли той покине «обитель смороду», та врешті не витримує і кричить: «Що ти там сидиш так довго, як Надя Савченко!?». Навколишні дружно сміються. Надю Савченко тут не люблять. Політиків і розмов про політику — теж. Загалом кажучи — якось не до них. Військові щиро не можуть зрозуміти, навіщо дали Героя України генералові СБУ Грицаку, коли сотні справді достойних воїнів залишились ненагородженими? За те, що той просто добре виконував свою роботу? Саме ЗА ЦЕ тепер дають Героїв?! «Краще б йому присвоїли звання фельдмаршала СБУ, — жартують на перекурах. — І оригінально, і запам’ятовується, й військовим, які постійно під обстрілами, не так образливо». Над новообраним Зеленським багато хто сміється відкрито — втрачати нічого, бо під вогонь російських мінометів ніхто особливо не прагне. Дотепники пропонують ТЕПЕР ввести першу військову реформу: на головні убори офіцерів причепити дзвоники, щоб рядовий здаля чув наближення офіцера і виструнчувався, демонструючи повагу і послух. Притчею во язицех стала фраза одного з очільників Української армії, який має у військах незаперечний авторитет: «Якщо почую, що до мене з перевіркою чи візитом їде сам ЗЕ, то попрошу своїх підлеглих, щоб зламали мені ногу!». Заява «консультанта» Апаршина «реалізувати всю надлишкову землю» тих, хто служить давно, не дивує ВЗАГАЛІ. До речі, ті, хто застав полковника Анатолія Гриценка на посаді Міністра оборони України, теж особливої поваги до нього не виявляють. Саме за нього, стверджують ці бойові офіцери, звільнялись найкращі й ліквідовувались справжні бойові підрозділи. Чому кадровий військовий за майже п’ять років війни так жодного разу і не з’явився на «передку» — теж для багатьох офіцерів загадка. Нічого доброго від  зміни влади армійці не чекають, і особливо ніхто ні перед ким не запобігає. Важко примусити вклонитися владоможцям тих, хто кланяється не кожній кулі.

Безсмертне військо «аватарів»
   Хтось, закритий у залізному вагончику, з усієї сили гамселить у двері, вимагаючи негайної свободи. «Кубик», він же Вася Степаницький, головний старшина батальйону «Нічних тіней», пояснює: «Це з виховною метою закрили п’яного «аватара» зі сусіднього батальйону. Пияцтво у воюючій армії — це ворог інколи страшніший за сєпарів: хто як може — той так його і поборює». «Аватар» щодуху верещить, щоб його випустили в туалет, бо інакше він усім наробить встиду. Вартовий, який заодно охороняє ще й боєприпаси, під милий біг просить крикуна заткнутися, бо вже всі навколо знають, ЩО САМЕ той хоче, але випустити він його не може, бо боїться, що той знеславить своїми діями його пост. Фотографуватись не першої молодості вартовий із Волині категорично відмовляється. Мовляв, слави мені особливої не треба, а от коли вже за кілька днів буду на самому передку, тоді всі про мене і так почують…
   Зі спогадів медсестри Наді: «У нас один «аватарище» напився, схопив дві «Мухи» і під час взаємної нічної перестрілки САМ пішов в атаку на «сєпарів»! Хапнув кілька осколків, кулю в бік, пішов в атаку з  однієї позиції, вийшов на іншій, не підірвався на «розтяжках», не вбили вороги і свої — справжнє диво!».
   З розповіді Андрія Рожнятовського, «Роджика»: «Мені розповів офіцер-розвідник П., ти його знаєш. Нашим треба було до «сєпарів» підійти по «зеленці», але вони боялися, що там понатикували «розтяжок». А саперів, як на зло, не було. Їм тоді командир сусіднього підрозділу каже: «Давайте я серед своїх синіх «аватарів» запущу дезу, що сєпари десь у «зеленці» бідони з закваскою поховали?» Специ пристали на цю пропозицію. Зраненька п’яниці провели власну «розвідку» в «зеленці», нічого градусного не знайшли і повернулись. А потім уже наші військові розвідники по росі і по «аватарських» слідах зайшли на потрібний об’єкт і жодної розтяжки не зачепили! І сміх, і гріх…».
   З розмов на перекурі: «Ми, коли виходили зі Щастя, проїжджаємо повз залізний кований паркан, до якого один біля одного (але щоб не діставали) стоять прикуті кайданками з десяток  «аватарів» із 30-ки. Щоб протверезились…»
   За руку мене бере боєць із явними ознаками того, що він добре знайомий із Бахусом: «А ви нам тільки машину привезли, чи, може, крім сигарет і харчів, та є щось цікавіше?». Почувши відповідь, воїн втрачає до мене інтерес і йде шукати нових пригод…
   Капітан Роман Усов, позивний «Брендон», заступник командира батальйону «Нічних тіней», зі слів Влада, на Мар’їнці, щоб швидше «в’їхати» в нюанси проведення бою, тоді ще лейтенант, лежав на самому «передку» в благенькому окопчику: «В  підрозділи тепер приходять старші, втомлені люди, до 60 відсотків із яких на «гражданці» потужно пили, і зовсім не «Кока-колу». Вони не витримують фізичних і моральних навантажень. Все це позначається на загальній ефективності бойових підрозділів».
   З нічних розмов з офіцерами: «Якось до мене на полігоні потрапило «на виховання» відразу 532 бійці територіальної оборони. Порівняно з ними, військо «пана отамана Грішки Тавріческого» — це американський спецназ. Дехто почав пиячити років так з 12, і якщо зранку не випивав, то його просто дико трясло до піни на губах. Непитущих чоловіків було 70, не більше. Я вишикував це воїнство в повному екіпіруванні на сонці (попередньо домовився про деякі наступні кроки з начмедом) і штовхнув перед цими незламними спартанцями духу півгодинну промову. Вона була простою: «Не кинете «бухати» — всі тут подохнете!». Під час мого спічу троє втратили свідомість — начмед із помічником лише  брали їх за ноги і відтягували в кущі. «Якщо здохнуть — оформите як природну смерть, — консультував я начмеда вголос. — Рідним жодних виплат не буде!». Це перше знайомство справило на контингент незабутнє враження. Звичайно, з десяток осіб опинились у лікарні в алкогольній комі, один потрапив у дурдом, але на виході — це вже були солдати, які воліли краще померти від сєпарської кулі, ніж захлинувшись власним блювотинням».
   Тепер  «аватари», яких через «зальоти» і скандали  повиганяли з зони АТО і які не знаходять інших способів для заробітку грошей, вигадали спосіб повернення у війська: п’яниці знищують свій військовий квиток, приходять у військкомати і… знову просяться служити! Воєнкоми, яким треба виконувати план, дають оголошення в газети про загублений документ, не ставлять зайвих запитань і відправляють майбутнього творця проблем… в інший військовий підрозділ!

Ті, хто прийде на заміну
   З розповіді на перекурі: «Мені односельчанин телефонує з-під Авдіївки: «Не бійся, Іване! Нам йде серйозна «допомога»! В наше село прийшло три повістки: двом небіжчикам і одному безногому інваліду!».
   Капітан «Брендон»: «Сьогодні в частинах некомплект особового складу до 40 відсотків. Якщо скасують «срочку», то ці обов’язки (і з обслуговування техніки чи прибирання території) теж доведеться виконувати контрактникам. Тоді некомплект на ВОПах тільки збільшиться. Бійців, відповідно, менше пускатимуть у відпустки, що призведе до подальшого відтоку кадрів. Хто висунув ідею з ліквідацією строкової служби — повний дилетант і ніколи не бачив фронту».
   З розповіді на перекурі: «У нас в 2014-му спершу воєнкоми ловили алкашів, потім перейшли на асоціальні сім’ї. То дехто від страху перед війною почав за дітьми глядіть, хати білити!».
   Зі спогадів «Кубика»: «На полігоні резервіст підняв зведену «Муху» (йому сподобався ремінець), затягнув її в МТ-ЛБ і… сів  на неї! Пролунав страшний постріл. Врятувало те, що ззаду в «маталиги» були відчинені двері. Резервістові відірвало задницю, багатьох побило осколками, а танкісту, який на своєму Т-64 стояв позаду, пошкодило очі. Досвідчені бійці ТАКОГО б ніколи не зробили!».
   З розповіді на перекурі: «Дільничний на Закарпатті спіймав мужика, який дав запотиличника підлітку, забрали його в дільницю, звідти в АТО. Тільки тут він заявив, що у нього 5 дітей, і він не підпадає під мобілізацію, а потім його дружина «роздуплилась» і прислала документи. А до того часу ми не могли цього відловленого позбутись».
   Із нічних розмов з офіцерами: «Кажуть, ми «махра», піхота, яка завжди брудна і по вуха в землі, а тому, мовляв, нам нічого й не треба. Десантникам підняли зарплату, гірським штурмовим підрозділам теж. А ми? До речі, може, хтось забув, але крайніми з Луганського аеропорту відходила не десантура, а прості трудяги з 24-ї бригади. Які забирали «двохсотих»…
   Полковник «Граніт»: «Нам у Щасті дали підсилення — працівників військкоматів і бійців ППО! Різні там були, але багато тямущих і мудрих офіцерів. Особливо з тих, які вже були в зоні АТО. Ви не повірите — ми себе одразу людьми відчули. І це при тому, що некомплект на ВОПах залишився грандіозний! З яких ресурсів держава тепер вишукуватиме поповнення — питання питань. Адже в серпні у багатьох воїнів просто закінчуються контракти, і знову підписувати їх багато хто не планує».

В очікуванні війни
   Жарт про «Не роби того-то, а то Путін нападе» серед солдатів цієї неоголошеної війни не проходить. Він уже давно напав і припиняти це криваве протистояння наміру не має. Саме тому перед самою заміною на «нулях» побратимів із «горно-копитного» підрозділу, йде такий детальний аналіз, і в повітрі лунають назви «Метиси», «Фаготи», СПГ, «Мста», проводились стрільби ракетами навіть із «Тунгуски», яку не перевіряли на влучність по повітряних об’єктах ще з 2007 року — військові готуються до будь-якого розвитку подій. І САМЕ ВОНИ, в разі чого, контролюватимуть ті червоні лінії, за які не дозволять відступити боягузливим і несамостійним політикам.
   Обходжу тупу морду «маталиги», фотографую песя, яке примостилось на мінометі, й записую в блокнот ті випадки, коли бог війни усміхнувся своїм іграшкам: «Біля мене від 82-го міна вдарила. Я головою в шоломі об стовп, скло на мобілці тріснуло, а в мені ЖОДНОГО осколка!!! Уявляєш?!».
   Анатолій Прошин, полковник, начальник прес-служби ОК «Захід»: «На «Металісті» (там, де схопили в полон пані Надію Савченко, яка для чогось вела бійців «Айдару» у місцевий гольф-клуб) під час обстрілу я завжди забігав у такий затишний міні-сховок із бетонних блоків. І все б було добре, якби одного разу не побачив, що дах цього «надійного сховища» накритий шифером, який підпертий тоненькими дощечками і гілочками».
   «2016 рік. Щастя. Веду радіоефір: «Я «Змій». Бачу об’єкт у воді. Може — водолаз? Відкрити вогонь?», а у відповідь чую:  «Мінус! Мінус!!!!! Це місцеві ловлять рибу!». Ми справді місцевих пускали ловити рибу, і вони буквально за півгодини зі Сіверського Донця витягали нам величезні рибини, які ставали окрасою нашого раціону».
   Влад Якушев, позивний «Яша», колишній прес-офіцер 14-ї бригади: «У нас був «Коля-Амбал» із села Верба на Рівненщині, кулеметник від Бога. Якось він ніс від старшини «Гнома» якісь деталі до свого смертовбивчого ДШК. На питання зустрічних: «Що у згортку?» діловито повідомляв: «Та це «Гном» усім підрозділам видає нову білизну, але обов’язково треба віддати йому стару!» Негайно все позбирайте — і до нього!». За півгодини зелений від люті «Гном» гнав від себе чергову делегацію спраглих чистої білизни, погрожуючи «Амбалові» всіма земними і небесними карами!».
   Вже дорогою додому ми познайомились у Рівному з людиною надзвичайної харизми, колишнім замполітом третьої роти «Нічних тіней» Олександром Пашкевичем, знаним у 14-й  бригаді за позивним «Ураган». Чоловік, який власноруч підбив ворожий транспорт із боєприпасами і не отримав за це жодної нагороди, офіцер, який під нищівним вогнем ворога підняв Український Прапор над Мар’їнкою, не почув за це навіть «Дякую». Вислухавши деякі мої спостереження про життя своїх побратимів, він лише усміхнувся і сказав фразу, яку я вже читав у «Карателях»: «Вибач, це піхота, брате!».

Микола САВЕЛЬЄВ, фото автора

 Опубліковано : 23.05.19 | Переглядів : 5674

Читайте також:
Обличчя номера

Завантажити номер

 
Календар
« Лис.2019
Пн.Вт.Ср.Чт.Пт.Сб.Нд.
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
252627282930 
 
Реклама