Головна        Новини        Соціум        Політика        Економіка        Культура        Спорт        Репортаж        Кримінал        Довкілля        Зоо SOS       

Пошук :
Станіслав КОМАРЕК: «Європейські чоловіки нещасливі»

Станіслав КОМАРЕК: «Європейські чоловіки нещасливі»

Дослідження чеського біолога, філософа, письменника Станіслава Комарека «Чоловік як еволюційна інновація? Есеї про чоловічу природу, сексуальність, життєві стратегії та метаморфози маскулінності» мають шанси зацікавити чоловіків і жінок, прихильників традиційних поглядів на ролі чоловіка та жінки і феміністок (навіть задля того, щоб подискутувати). Українською мовою книжку переклали Олена Крушинська і Тетяна Окопна, видало львівське «Апріорі».

   «Ця книжка про чоловіків загалом, до яких маю щастя належати, — представив видання Станіслав Комарек під час презентації у Львівському прес-клубі. — На мою думку, саме біологічного погляду на чоловіків у суспільстві бракувало. Книжка адресована насамперед жінкам, щоб вони зрозуміли, що ми за вид такий». Автор наголошує, що не має наміру розпалювати ворожнечу між статями, його радше сприкрює те, що нині в європейських країнах наявне таке протистояння. Чеський учений зазначає, що біологічна інноваційність чоловіка закладена ще в епоху палеоліту: здатність створювати чоловічі колективи, індивіди в яких поєднані сильними емоційними зв’язками, що було необхідно, наприклад, під час полювання. «Тема емоційних зв’язків між чоловіками — найбільш табуйована. Від часів палеоліту аспекти чоловічої душі з погляду біології не змінилися. Але змінилися суспільства. Для чоловіків завжди були важливі обряди ініціації, без них чоловік залишається дитиною. Та, переконаний дослідник, саме цього від чоловіка вимагають у західноєвропейських суспільствах — залишатися дитиною: він швидко опановує технології, виявляє послух, але нещасливий. Нині ініціацією могла б стати війна». Станіслав Комарек вважає, що чоловічність нині таки під загрозою: «Усі великі тварини переможені, ліси вирубані, не треба нікого захищати. А жінка хоче, щоб чоловік був сильний, хоробрий, захищав її, а водночас виявляв ніжність та емпатію. Тобто щоб корова і давала багато молока, і вміла перестрибувати через перешкоди».
   Автор у дослідженні апелює до можливої критики з боку феміністок. Модераторка презентації Євгенія Нестерович у коментарі «Ратуші» зазначила, що феміністки з деякими поданими в книжці постулатами не погодяться: «Скажімо, з тезою про те, що чоловікам більш властиві сфери, які потребують вищого рівня систематизації, на зразок IT, музики і шахів, і що саме тому знаємо так мало відомих композиторок. Бо насправді ж причина в тому, що жінки не могли здобувати освіту. Для тези про те, що більшість жінок досі вважає шлюб вершиною своєї самореалізації, потрібне відповідне наукове, соціологічне підтвердження. З іншого боку, думаю, ця книжка не розрахована на дискусію з феміністичним колом, бо вона трохи самосконцентрована, це певною мірою процес вивчення самого себе. Це не відповідь на «Другу стать» Сімони де Бовуар, а радше річ у собі, тому буде цікаво прочитати дослідження автора про жінок, над яким він працює».

Наталя ДУДКО

Коментар

Видавець Юрій НИКОЛИШИН: «Я почав писати передмову до книжки Андрія Содомори «Батькова рука» і був вражений, що в українській літературі майже немає поняття батькової руки і чоловічого начала. На п’єдесталі в нас — страдниця-жінка, якій ми поклоняємося і від того деформований менталітет українського народу. Мовознавиця Олександра Сербенська казала, що вся творчість Франка і Шевченка — це невиплакане сирітство. В українських художніх творах бракує чоловічого начала, яке потім переходить у батькову руку, мотив взаємин сина з батьком. Книжка Станіслава Комарека — одна з перших спроб заповнити цю прогалину, щоб хоча б через науково-популярну літературу дати розуміння, що таке чоловік. «Садок вишневий» Тараса Шевченка — аж ніяк не ідилія, там страдниця-мати з двома дітьми, а батька немає. У відомому романі Ірини Вільде «Сестри Річинські» все починається з того, що батько помер. Єдиний твір, де є більш-менш взаємозв’язок сина з батьком — мій улюблений роман «Волинь» Уласа Самчука. «Тарас Бульба» Миколи Гоголя якоюсь мірою компенсує батькову руку, але робить це дуже деформовано і це не те, що потрібно українському суспільству. Ми тривалий час були підневільним народом і поняття батька, чоловіка спеціально викорінювали. Чоловік завжди був або біологічним, або фінансовим донором. Не розуміли, в чому має бути принцип чоловіка в суспільстві. Матері в нас дуже опікуються синами, а хлопчиків треба виховувати інакше, ніж дівчаток».

 Опубліковано : 30.05.19 | Переглядів : 726

Читайте також:
Обличчя номера

Oblyccja.jpg">

Завантажити номер

 
Календар
« Чер.2019
Пн.Вт.Ср.Чт.Пт.Сб.Нд.
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
 
Реклама