Головна        Новини        Соціум        Політика        Економіка        Культура        Спорт        Репортаж        Кримінал        Довкілля        Зоо SOS       

Пошук :
«Кульбаба», ціна і цінності
«Кульбаба», ціна і цінності
Реконструкція фонтана «Кульбаба» на пл. Галицькій, а точніше — демонтаж «квітки», спричинили активну дискусію в соцмережах і ЗМІ. Скульптуру встановили 1970 року, її автор — львівський художник Олег Микита. Наприкінці травня цього року міська рада почала роботи зі встановлення на його місці «сухого» фонтана. Частина мешканців висловлювалася за збереження «Кульбаби», частина — за її демонтаж як рудимента радянського періоду. Були також думки, що скульптура не має мистецької цінності, але її варто зберегти як історичний артефакт. 

   Після суперечок у соцмережах міська влада пообіцяла продумати можливість зберегти в новому фонтані «квіточку» «Кульбаби». На проєкт реконструкції також вплинуть археологічні знахідки. Фахівці Рятівної археологічної служби виявили фундамент храму Воздвиження Чесного Хреста, який датують XVI століттям. 
   Меморіальний музей тоталітарних режимів «Територія терору» організував 24 липня дискусію «Трансформації міського простору: де межа?», під час якої обговорили майбутнє «Кульбаби» і ставлення до радянської спадщини загалом. 
   Історик, директор бібліотеки ЛНУ імені Івана Франка Василь Кметь:
   — Ситуація з фонтаном — частина складного процесу ставлення сучасників до свого минулого і маркування простору. Коли захоплюємося пам’ятками античності чи середньовіччя, дивимося на потужні пам’ятники кінних імператорів, то не оцінюємо їх з погляду тоталітаризму. А коли об’єкти менш від нас віддалені, то швидше згадуємо негатив. Площа Галицька — одна з дуже цікавих дільниць середньовічного Львова. За межею Галицької брами формувалися фрагменти оборонних споруд, і археологічні дослідження останніх десяти років показали дуже великі перспективи цього простору. Є згадка про Галицьку браму 1382 року. Знаємо про Кравецьку вежу, 30-ті роки XV ст. У XVI ст. постала храмова споруда, фрагменти якої тепер ідентифікували археологи. Коли наприкінці XVIII ст. австрійська влада проводила секуляризаційну реформу, багато храмів припинило своє існування. Тодішній Львів не відповідав задумам нових архітекторів. Цей простір освоювали досить швидко. Місто змінювало своє обличчя зі середньовічного, не зовсім зрозумілого для французьких і австрійських модернізаторів, які бачили його передовсім потужним адміністративним центром, і перетворювалося на знаний нам маленький Відень чи Париж. Від початку XIX ст. особливих сентиментів до тієї площі чи того храму не було. Фундамент церкви заховали під інші забудови. Наприкінці XIX ст. тут постав фонтан «Світезянка» — алегоричне зображення німфи озера Світязь. 
   У 1970 році встановили композицію «Кульбаба». Якщо йдеться про публічну історію міста, то ні туристичні путівники, ні інші способи популяризації історії не прив’язували до цього місця особливу увагу. Мабуть, це теж один із чинників, чому досить часто в нашому місті трапляються такі відкриття, коли археологи віднаходять щось приховане для сучасників. У новітній час знаємо цей простір як сквер із фонтанчиком і відкритим кафе, що вже теж стало атрибутом сучасної урбаністичної культури і філософії. У контексті зміни простору є два виміри. З одного боку, місто мусить змінюватися, трансформуватися і формувати новий простір. Згадаймо, як австрійський урядник боявся і не хотів їхати до Львова, бо вважав його провінційним, тому перетворював на комфортний для себе. З другого боку, нині ми маємо більшу відповідальність за історичний контекст, за історичну спадщину.  
   Заступник міського голови Львова з питань розвитку Андрій Москаленко:
   — У нашому місті був і є значний запит на мобільність, яка базована і на пішохідних зонах, і на громадських просторах. Це світовий тренд. Площа навколо фонтана тривалий час виконувала функцію, яка не зовсім рефлексувала до того, на що був запит. Львів давно обрав шлях інтегрованого підходу, коли є багато користувачів площі. Щодо цієї конкретно, то це львів’яни, студенти Львівської політехніки, гості міста, люди, які йдуть купувати квіти, пасажири, які чекають на зупинці. Є питання іншої інтегрованості — різних пластів історії. Можливо, є ще якісь сторінки історії, які були затерті і які варто закцентувати. Вибір пріоритетів — не робота районної адміністрації чи автора проєкту, а робота з активними істориками, архітекторами. Але це не має вирішувати одна людина. І не треба забувати про запит, щоб ця частина міста почала жити. Якщо є концептуальне рішення залишити «Кульбабу», то як зробити це функціонально? 
   Начальниця управління охорони історичного середовища ЛМР Лілія Онищенко: 
   — Скульптури, пам’ятники, меморіальні дошки — усім цим від 1939 року займався головний художник. Ми чомусь забули про таку посаду. Саме головний художник має визначати, чи об’єкт потрібно зберегти. Не обов’язково має сам це вирішити, але повинен скликати раду. Доцільно укласти список творів мистецтва, які перебуватимуть під охороною головного художника. Бо не так просто об’єктові потрапити до переліку пам’яток мистецтва. І чи всі потрібно туди вносити? Головний художник міста також має вирішувати, який вигляд матимуть ті чи інші території. Коли ми реконструювали площу Митну, була дискусія про фонтан із хлопчиком. Багато хто його не сприймав, бо казав, що це радянська скульптура. Моє покоління серед цього виросло і, може, трохи скептично ставиться до таких об’єктів, не відразу сприйняло їх як мистецькі твори. Тепер з’ясувалося, що воно має цінність, як, зокрема, Монумент слави. Ми тільки недавно усвідомили цінність модернізму.  
   Щодо заявленої теми, то я б додала: «Трансформації міського простору. Де межа… між мистецтвом і кітчем?». Бо в радянський період з’явилося багато такого, що ми не знаємо: це мистецтво чи кітч? 
   Стосовно «Кульбаби», то її технічний стан такий, що не дає змоги використати ще раз, хіба що перелити заново. Вона виготовлена не з міді, а з пофарбованої бляхи, всередину якої залито бетон. Об’єкт не зможе функціонувати безпечно і навряд чи гарно там виглядатиме. Коли її встановлювали, не було демократії і ніхто не міг сказати, що кульбаба не вписується в цей простір, бо довкола інша архітектура, не модерністична. На це теж треба зважати. Чи робити площу, враховуючи середовище? Чи зберегти фонтан? У всякому разі, рішення, яке би всіх задовольнило, не буде. 
   — Культурологиня, директорка Меморіального музею тоталітарних режимів «Територія терору» Ольга Гончар: 
   — Будь-який проєкт починається з дослідницької складової. І всі історичні періоди важливі. Радянська спадщина нині не перебуває під захистом. Її об’єкти не мають статусу нововиявлених пам’яток, часто не зрозуміло, на чиєму вони балансі. Є прецеденти в Україні, коли вони нищаться чи зникають у невідомому напрямку, без перспективи потрапити в музей. «Територія терору» готова забирати до себе скандальні об’єкти. У нас є частини Монумента слави, пам’ятник Великановичу, вітражі з Погулянки тощо. 
   До нас почали звертатися митці, які хочуть зробити з цими об’єктами проєкти. Наприклад, пам’ятник Великановичу, якому зрізали голову і який зникав з місця свого встановлення. Чи зняті з Монумента слави постаменти, які потрапили в музей і стали експонатами. Кожен художник бачить зрізи, з якими можна говорити. Хтось каже про площину авторського права, бо є живі автори чи їхні родини. Хтось говорить про площину музеєфікації, коли твір потрапляє в музей. Якщо об’єкт не мав інвентарного номера, пам’яткоохоронного статусу на вулиці, то в музейному фонді виникає вже інша площина закону. Хтось хоче говорити про мистецьку цінність. Хтось прагне дослідити суспільні процеси навколо цих об’єктів. Для когось це обезличені п’ятеро солдатів зі спадщини Радянського Союзу (з Монумента слави). У цьому контексті заходимо в площину: що залишається після тоталітарних режимів? Залишаються пам’ятники і голоси репресованих, з якими ми тепер записуємо інтерв’ю. Так само «Кульбаба» для когось із митців може стати новим проєктом. Хоч можна розглядати й доцільність відтворити модерністську «Кульбабу», адже є символізм, пов’язаний з водою і фонтанами, які там тривалий час були. Крім того, підсилення квітникарської функції через продавців квітів. Раз навколо «Кульбаби» піднялася така дискусія, значить, вона має цінність. 
   — Архітекторка, співавторка проєкту «Реконструкція фонтана «Кульбаба» Ольга Криворучко:
   — Дискусія про зміни на площі Галицькій почалася рік тому. Тоді вона була спрямована трохи інакше, і ми дістали багато відгуків про рух громадського транспорту, скільки має займати площа для людей, а скільки — проїзна частина. Де має бути велодоріжка. Чи правильно ростуть насадження, чи не заважатимуть людям рухатися від зупинки до громадського транспорту. Нагадаю, що реконструкція фонтана — частина загального проєкту реконструкції площі Галицької. 
   Нині активізувалися люди, яким важливе збереження пам’яток. Ми як архітектори завжди намагаємося врахувати думку громадськості. І для нас не найважливіше — правильно протрасувати велодоріжку. Нам треба, щоб якнайбільше людей, які там є, комфортно почувалися, знайшли своє відображення. Якщо для когось ця річ дорога як пам’ять, то починаємо думати, чому люди прив’язані, що можна зробити, як потрактувати. Якщо з’являється археологія, це теж дуже важливий елемент, і є багато архітектурних способів її унаочнити, щоб після ремонту не було все тільки нове, а й присутність історії. Крім того, варто врахувати, що над цим сквером працював Арнольд Рерінг, який реалізував у Львові багато цікавих об’єктів.  
   Опрацьовуючи проєкт, будемо враховувати звіти археологів. Найпростіший спосіб – відтрасувати знахідки. Кожен елемент можна підписати, дати інформацію про нього. Щодо можливості відкрити знахідки для експонування під склом, то всю територію — задорого, можливо, вдасться зробити кілька віконець. Думаю, це було б цікаво. Бо в нас є багато протрасованих об’єктів, і ми ходимо по них, але люди не знають, що це таке. Воно не промовляє так сильно, як хотілося б. Спробуємо зробити інформативніше. 
   Найскладніше буде з «Кульбабою», бо фонтан — це інженерія, технологія. Як її посунути, розташувати — це питання. Найкраще, щоб вода лишилася на тому самому місці. Бо там є один фонтан, під ним був другий, думаю, це гарна підказка для архітекторів. Якщо вдасться зробити кілька струменів, не 50, це все одно добре, бо вода важлива як символ. Тут значно камерніше, ніж біля Оперного, тому можливий менший масштаб. Ще є пласт давнього скверу, який ми би хотіли, щоб прочитувався, навіть після того, як буде здійснено реконструкцію. Максимум зелені має залишитися, і бажано, щоб прочитувалося давнє планування. Також треба зважати на сучасних користувачів площі, разом із заїздом до палацу, торговцями квітів, які там дуже хочуть залишитися. 
   Залишається питання, чи матиме цінність відтворена копія «Кульбаби». Також є запит, що сучасні люди потребують сучасного мистецтва в місті. Важливо не переобтяжити територію. Багато чого може бути в мощенні, і небагато може стояти в об’ємі. 
Підготувала Наталя ДУДКО

 Опубліковано : 01.08.19 | Переглядів : 413

Читайте також:
Обличчя номера

Завантажити номер

 
Календар
« Лис.2019
Пн.Вт.Ср.Чт.Пт.Сб.Нд.
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
252627282930 
 
Реклама