Головна        Новини        Соціум        Політика        Економіка        Культура        Спорт        Репортаж        Кримінал        Довкілля        Зоо SOS       

Пошук :
«Серед турків іноді почуваюся блідолицею екзотикою»
«Серед турків іноді почуваюся блідолицею екзотикою»

Дівчина з Львівщини розповіла про життя в Туреччині та роботу аніматора й танцівниці в п’ятизіркових готелях

Вона нещадно ламає всі гендерні стереотипи про красивих довгоногих білявок. Шість років пробувши в Туреччині і маючи зовнішність німфи, ця дівчина є незалежною і самодостатньою, не поспішає знайти собі грошовитого турка, а працює й забезпечує себе сама, при цьому дістаючи кайф від своєї роботи танцівниці і тренера.
   — Я вже шостий рік живу в місті Кушадаси на Егейському морі, працюю при готелі, викладаю зумбу, ча-ча-ча, йогу, сальсу, степ-денс, аква-зумбу, аква-аеробіку, — розповідає Марина. — Раз на два тижні робимо з групою аніматорів латиноамериканське чи вогняне шоу, в цих постановках працюю також як хореограф.
— Як ти вперше відважилась поїхати на роботу в Туреччину?
   — Я тоді закінчила виш у Львові за економічною спеціальністю і працювала в компанії з набору персоналу для роботи за кордоном. Якось там розговорилася з дівчиною, яка шукала роботу «опер» на зимовий час, а на теплий сезон планувала їхати працювати аніматоркою в Туреччину. І от я «загорілась», бо багато років займалась танцями, і вирішила спробувати себе в цьому амплуа. Я підбила найкращу колєжанку, ми відправили резюме — потрібні були знання англійської, комунікабельність, танцювальні дані — і згодом нам перетелефонували, сказавши, що ми їх влаштовумо. Батьки були, звісно, шоковані, дуже хвилювались, менеджер готелю дзвонив їм і запевняв, що все буде добре.
   І ми полетіли. Прибувши в Стамбул, в один із найбільших аеропортів світу, почувалися, м’яко кажучи, розгублено. Далі нам потрібно було сісти на літак до Ізміра, ми якось намагалися говорити англійською, але нас майже ніхто не розумів. Все-таки нам допомогли, ми літаком дісталися до Ізміра. До Кушадаши прибули опівночі, і перше наше враження — як вся «анімейшн-тім» зустрічала нас в гримі, мейк-апі, після вечірнього шоу. 
   Нас поселили в будиночках для персоналу. Перший тиждень був дуже стресовий, тяжко було з англійською, а коли не можеш порозумітися з відпочивальниками, на твої уроки ніхто не прийде. Готель на 1600 осіб, наших практично нема, здебільшого самі європейці. Потрібно до них усміхатися і говорити з ними так, ніби ви сто років знайомі, а ти цих людей бачиш вперше в житті. А ще нам трапився поганий менеджер, це був молодий турок, він, замість того щоб пояснити й допомогти, пустив нас «у вільне плавання». Мабуть, через те що, намагаючись до нас підбивати клини, отримав відмову. І просто мстив нам. Але ми пройшли краш-тест і здобули великий досвід у проведенні денних заходів, навчилися краще комунікувати англійською. А найцікавіше — ми робили вечірні танцювальні шоу, дуже видовищні, їх ставив туніський хореограф. 
   Пропрацювавши два з половиною місяці за контрактом, ми повернулись в Україну і вдруге їхати вже не планували. 
— Але все-таки передумали й поїхали знову?
   — Після теплого турецького клімату, блакитного моря зима вдома здалася затяжною й депресивною: ми зрозуміли, що вже «підсіли» на сповнене ритму і драйву життя аніматора, і на той клімат, і на ті божественні краєвиди. А тут ще й чоловік, який відповідав за анімацію в семи готелях на узбережжі Егейського моря, знову запропонував нам роботу. Тож у березні ми таки полетіли й пропрацювали сім місяців, що минули як один день. Познайомились із новим менеджером, він був старший, ставився до нас як до дітей. 
   Вдень — спортивні танці, увечері — танцювальне шоу. З нами працював дуже хороший хореограф, керівник модерн-балету з Черкас, він багато чого навчив. Виступали з танцювальною програмою в багатьох 5-зіркових готелях на узбережжі Егейського моря, в Кушадаши, Бодрумі, інших курортних центрах.  Це був 2015 рік, відтоді я встигла попрацювати як спортивний аніматор у багатьох готелях. Перестала їздити додому на всю зиму, бо на час нетуристичного сезону знайшла собі роботу в салоні краси.
—  Тобі вдалося за цей час влитися в цю турецьку дійсність, відчути себе бодай трохи вдома?
   — На розмовному рівні спілкуюся турецькою без проблем, маю багато турецьких друзів. Але через свою світлі шкіру і волосся іноді почуваюся серед місцевих екзотичною істотою — на пляжі зі мною часто просять сфотографуватися незнайомі люди (усміхається. — Авт.). Вже два роки не живу в готелі, винаймаю власне житло з виглядом на море, і це — прекрасно! Точно можу сказати, що я закохана в цю країну. Це — країна моря, сонця та позитиву. А ще я, щоб зайвий раз не впадати в ностальгію за Україною та рідними, завела собі песика — йоркширського тер’єра.
— Чи важка це праця — бути спортивним аніматором, хореографом у готелі?
   — Для мене загалом ні, я звикла. Але якщо врахувати температуру +40, як тепер, то, звісно, робота не з легких.
— Як тобі турецька їжа?
   — Люблю їхні супи (чорби), а взагалі не дуже, бо страви досить гострі.
— Можеш розповісти про сучасну турецьку молодь? Наприклад, розвіяти стереотипи стосовно турецьких чоловіків – про багатоженство, їхній войовничий темперамент тощо? 
   — Ну, багатоженство – то ще, певно, за часів султана (сміється. — Авт.). Але що ловеласи — це правда, навіть ті, що мають дружин і дітей. Дуже культурні щодо жінок. Поважають дружин, часто спостерігаю, як турецькі жінки відпочивають на пляжі, а їхні чоловіки проводять час із дітьми. Не люблять, щоб жінки працювали. Бояться жінок, які можуть самі достатньо заробляти — адже тоді вони будуть не такими покірними й узалежненими від чоловіка. Хоча є серед моїх знайомих кілька молодих чоловіків, так би мовити, open mind («відкритий розум») — демократичні, з європейським складом мислення.
   Особливо патріархальними є курди — їхні дружини взагалі постійно сидять вдома. За моїми спостереженнями, десь 80 % турецьких дівчат мріють вийти заміж, ростити дітей, не працювати і споглядати на світ з балкона. Решта — більш прогресивні, приділяють увагу саморозвитку й не поспішають втрачати свободу. Тутешні люди відрізняються від нас вірою і менталітетом, підходом до виховання дітей — їхні діти дуже розпещені.
   Турки часто одружуються з українками — поки я тут, так вийшли заміж багато моїх знайомих дівчат. Звичайно, є сучасні сім’ї — одна моя знайома починала на підтанцьовці в цирку, далі вийшла за місцевого заміж, а тепер має свій цирк, вони успішно виступають, чоловік її не обмежує в розвитку. Багато «османів» шукають собі дружин-українок, або просто супутниць на якийсь час. До речі, ти не помітила, як побільшало турків-туристів у Львові? Льв’янки в них у тренді. Нині багато турецьких парубків літають до Львова, ходять у нічні клуби, бари саме з цією метою — шерше ля фам.
Розмовляла Світлана ПАВЛИШИН

 Опубліковано : 15.08.19 | Переглядів : 495

Читайте також:
Обличчя номера

Завантажити номер

 
Календар
« Сер.2020
Пн.Вт.Ср.Чт.Пт.Сб.Нд.
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31      
 
Реклама