Головна        Новини        Соціум        Політика        Економіка        Культура        Спорт        Репортаж        Кримінал        Довкілля        Зоо SOS       

Пошук :
Країна запаморочливих краєвидів, величних фортець і кривавих легенд
Країна запаморочливих краєвидів, величних фортець і кривавих легенд
«Вот если сейчас, например, взять 10- 15 этих браслетиков с лотка, то никто и не заметит, — жіночка в сірому спортивному костюмі підтягнула до себе підвіски з дракончиками і лицарями, що звисали з лотка, і переможно подивилась на свого чоловіка у точно такому ж «прикиді». Я вирішив зіпсувати парі хороший настрій і голосно зазначив: «Ну почему же «не заметит»?! Тут, в Братиславе, за подозрительными личностями постоянно кто-то присматривает. К тому же видеонаблюдение постоянное», — від моїх слів жінка сахнулась і схопивши під лікоть свого коханого, різко відбаражирувала метрів на двадцять. Настрій у мене ще більше поліпшився…

Союз чотирьох
   Наша «тусня» чотирьох товаришів разом підкорювала розмаїті незвідані закутки чужих країн уже не вперше. Польща, Грузія, Бельгія… Цього разу до наших ніг мала впасти Словаччина, країна, в якій я був двічі, і яку, як з’ясувалось, зовсім не знав. Обов’язки в квартеті розподілені чітко. Журналіст Роман Онишкевич — краєзнавець, кок і гурман. Журналіст Юрій Лобан — краєзнавець,  логіст від Бога і поціновувач прекрасного. Бізнесмен Мирослав Мартин — основний водій, творець афоризмів і мій кум, і я — редактор «Ратуші», другий водій і цинік. Юрка ми, через його впертість у дотриманні графіка мандрівки, поміж себе називали «Сатрапом», а через знання історії Словаччини — «Шарішом» (за йменням найкращого словацького пива і тому, що він «шарить»).
   Ідея, чіткий прорахунок часу, грошей і ресурсів, цін на екскурсії і страхівку, харчування, вивчення історичних особливостей місцевості окремих міст і регіонів, релігійних особливостей та рельєфу, нумерації автотрас і автобанів, легенд та бувальщин — все це титанічна праця нашого логіста Юрка Лобана, завдяки якому ми й побачили серце цієї держави, яка розташована поряд з нами і яку добре не знають навіть самі словаки.
   Тепер у цифрах. Ми відвідали за вісім діб 33 міста, проїхавши загальну відстань  1930 кілометрів. На проживання потратили по 108 євро з особи. На страхівку, екскурсії, харчування і заправку автомобіля мого кума — кожен витратив ще близько 200 євро. Жили в шикарних апартаментах і у костелах, що вражали своєю спартанською обставою, бачили об’єкти, занесені в список ЮНЕСКО, і такі, про які нема згадки у жодних довідниках, кілька разів збивалися з маршруту через навігатор з огидним жіночим голосом, що постійно ставив собі за мету вивести нас на платні автобани, відвідали стільки дерев’яних церков і строгих костелів, до скількох не заходили за все наше життя, підіймалися на неймовірні серпантини, красу яких краєзнавчі альбоми зовсім не передають… Жодного секс-туризму: наші мрії альфасамців у цій царині були такі приземлені, що на їх втілення кожному з нас вистачило б і два євро…  
   Головне — не вимахуйтесь і говоріть українською. Вас у Словаччині прекрасно зрозуміють, тим паче, що частина цих територій донині заселена лемками та їхніми нащадками! Я залишу тут тільки частку своїх вражень про Словаччину, аби читач міг доповнити їх згодом власними…
Зборів: звитяги Петра Порошенка  
   Будь-який «порохобот» із приємністю дізнається, що у словацькому містечку Зборів у XIV столітті панував видатний діяч тогочасся Петро Порошенко! Загони цього воєначальника останніми  у 1321 році розбив лицарський орден іонітів, і аж після цього Словаччина остаточно потрапила в руки загарбників — угорців. Історичні паралелі напрошуються самі собою …
Бардіїв: місто суцільної готики
   Відразу після Зборова уяву будь-якого туриста-гурмана вразить найготичніше місто Словаччини, яке перебуває в списку ЮНЕСКО, — Бардіїв. Цей давньоруський град уперше було згадано у 1241 році: «король Данило Романович йшов з Угрів до Ляхів» через «Бардейов». Впродовж ХV — XVI століть власниками були князь Федір Коріятович та князь Ілля Острозький. З 1413 р. власник — русин Андрій Балицький — найкрутіший лицар Угорщини (до речі, один із небагатьох, хто на Соборі в Констанці заступився за Яна Гуса). Його брат Ясько володів селом Оссолін, а нащадки стали Оссолінськими. Правда — знайомі імена? 
   Увагу привертає і рідкісний собор Святого Егідія ХІІІ століття, оборонні мури з баштами, «чумні» колони, синагоги, костел Івана Хрестителя, церква Св. Петра і Павла, протестантська церква Кирила і Мефодія. Більшість церков у Словаччині, до речі, греко-католицькі. Ратушу тут у 1508 р. будували місцеві майстри Олександр разом з Олексієм. Згідно з міською легендою, мер не розплатився з майстрами, що будували Ратушу, тому один із художників уночі зобразив на еркері будівлі хлопчика з голим задом. Його було добре видно з боку будинку голови міської ради.
   «Родзинка» міста — фігура ката, який «відрубує» все, що забажають, вже не одному десятку тисяч туристів, бо плаха біля нього просто вичовгана спраглими покласти на неї свою голову.
   У місті проживає 33 тисячі громадян. Як каже наш кок Роман Андрійович: «То як пів Стрия». Всі словацькі міста політолог Онишкевич рахує в «Стриях» — наслідки його тривалої політичної вкоріненості в цьому політично активному регіоні.  
Стара Любовня: в заставі на три століття! 
   Тутешній замок був збудований у ХІІІ ст. за наказом короля Бели IV для захисту від татар. У 1323 р. його передали у власність Філіпові Другету — французькому лицареві зі свити короля Карла Анжуйського, верховного судді та прем’єр-міністра Угорщини. У 1412 р. тут відбулася зустріч угорського короля Сигізмунда I з польським королем Владиславом II Ягеллоном, який позичив Угорщині гроші для війни з Венеціанською республікою, давши в заставу 13 частин території Спишу, зокрема Стару Любовню з замком. Коли настав час виплати, у Сигізмунда не знайшлося потрібної суми, тому він запропонував продовжити час застави, таким чином спиські землі на 360 років перейшли у володіння Польщі. У роки Другої світової війни в граді розміщувався штаб гестапо. 
   В одному із закапелків знайомлюся з екзотичним патлатим словацьким поліцейським-альбіносом, який швидше схожий на героя якогось художнього фільму. Він розповідає, що стереже страшенно дорогі коштовності «польського кляштора», які вперше виставлені на огляд, і висловлює впевненість, що президентом України донині є Петро Порошенко. Проводжу коротку просвітницьку роботу, і ми прощаємось уже друзями. Охоронець запевняє, що в середньовіччі теж бувало всяке, але, щоб блазні ставали на чолі захоплених фортець, він не пам’ятає…
Списький град: його не взяв навіть Батий!
   Найбільший замок Словаччини, в списку ЮНЕСКО з 1993 року. Найімовірніше, зведений руськими князями герба Сас. У 1241 р. витримав облогу монголів Батия і, відверто кажучи, оглянувши його, не розумієш, на що той Батий розраховував… У 1780 р. замок згорів. 
   Яка фортеця без легенди? Кажуть, що по граду бродить привид дворянки Хедвіги. Колись вона була нянькою дочки господаря, але не встежила за нею: малятко вкрав лиходій, переодягнений трубадуром. Нещасна Хедвіга від горя кинулася вниз із фортечної стіни, і з тих часів її привид все шукає маленьку дівчинку.
Левоча: град майстра Павла і «клітки ганьби»
   Левоча була головним центром німецької колонізації Списького краю, і в 1271 році стала столицею Об’єднання Спиських саксів. Після «столітньої війни» стає центром протестантського руху в Словаччині. У 2009-му  — занесена до списку світової спадщини ЮНЕСКО. У соборі Св. Якова є величезний дерев’яний вівтар — найвищий у всьому світі (18,62 м). Виготовлений місцевим майстром Павлом з Левочі, прізвище якого назавжди втрачено на початку ХVI століття. Вівтар виготовляли 10 років! Павло настільки уславив це місто в світі, що на честь нього назвали центральну площу міста. Багато хто вважає, що це зробили на вшанування Папи Павла, — але це дезінформація. Біля Ратуші око тішить «Клітка ганьби» — у ХVI столітті в неї садили для публічних покарань злочинців і невірних жінок. Для гулящих чоловіків подібних форм покарання просто не було передбачено.
Кежмарок: Жінки! Не поводьтеся зухвало!
   Виник у ХІІІ ст. як об’єднання трьох близьких поселень — слов’янських рибалок, німецьких шахтарів і королівської прикордонної варти. Одна з тутешніх замкових легенд розповідає про замуровану Беату Лаську, яка була покарана за зухвалість (поїхала на озеро без мужа), інша — про Чорну Пані, яка блукає замком, лякаючи туристів. Вона була ключницею замку і за привласнення скарбів господарів стала проклятою.
Оравський град: 
є шанс завагітніти
   Величний і неприступний. Розташований на 112-метровій скелі над р. Оравою. Заснований в 1267 р. на місці старого дерев’яного укріплення волохів (руські племена з Румунії). В 1800 р. замок згорів і був відновлений лише частково. У 1922 р. тут було знято багато сцен із першого фільму про Дракулу. 
   В одному із залів Оравського замку є кам’яна лава. За переказами, якщо безплідна жінка посидить на ній кілька хвилин, то впродовж року обов’язково завагітніє. Є ще оравське крісло, сівши на яке, дівчина обов’язково вийде заміж. Гарантії, звичайно, ніхто не дає, але шанси суттєво зростають…
   Традиційно є в замку і свої примари. Серед них можна зустріти Білу Даму. Подейкують, що тодішній власник Граду був дуже жорстокою людиною. Якось, розгнівавшись на дружину, він відрубав їй руку. Через два дні жінка померла. У жінок специфічне почуття гумору: легенда стверджує, що коли жорстокий володар лежав на смертному одрі, примара дружини з’явилась перед ним у весільній сукні…
Бойніце:  замок-диво, збудований закоханим
   Один із найпрекрасніших замків Словаччини, для опису якого бракує епітетів і який часто називають Замком із привидами — тут навіть проводять міжнародний фестиваль привидів. З 1646 р. замок перебував у володінні роду Палфі.  У 1888 — 1909 рр. Ян Палфі закохався в дочку французького аристократа й освідчився їй. Дама погодилася, однак переїжджати у «забичений»  замок наміру не мала. Тоді його перебудували у стилі замків Луари, але на це пішов 21 рік. За цей час дівчина вже вийшла заміж, а Ян Палфі помер неодруженим. Не вірте красуням, панове!
   Існує легенда, що в 70-х роках минулого століття зі щілин саркофага, в якому спочиває Ян Палфі, почала капати якась дивна рідина, яку жодна експертиза не змогла ідентифікувати. Після того, як у замок повернули колекцію ікон, яка колись належала Яну, рідина припинила текти. 
Тренчин: слідами римського легіону
   Колись тут існувало римське місто Лаургаріціо, в якому стояв легіон. Залишився римський напис на скелі біля граду: «На честь перемоги імператорів і війська, дислокованого в Лаургаріціо, що нараховує 855 солдатів Другого легіону, зробив М. В. Максіміанус, легат Другого Допоміжного легіону»... На найвищій точці цього замку наш квартет мандрівних менестрелів здійснив обряд, який оповитий вуаллю таємничості і який описувати категорично не можна…
   В нижній терасі замку є 70-метровий Колодязь Закоханих. За легендою, його видовбав у скелі турок Омар, щоб місцевий шляхтич повернув (чи допоміг повернути)  його викрадену наречену Фатіму. Однак води на цій неймовірній глибині так і не знайшли… 
   На одній із готичних веж латинський напис каже: «Якщо Господь не захистить це місто, даремно пильнує той, хто його охороняє»… На площі біля синагоги — прикольна статуя водяного, що виглядає з криниці і випльовує воду на бронзових жаб.
   Біля підніжжя цього замку я зробив фото інваліда в автовозику, який приїхав у храм до Господа, очевидно, за щось подякувати… 
Бецков: замок, збудований для блазня
   Згідно з хронікою Аноніміуса, цей град зведений на 50-метровій скелі у ХІІ ст. воєводою Штибором (польським аристократом) для свого придворного блазня Бецка (які дивні і пророчі стосунки в олігарха з блазнем — вам не здається? — М.С.). В 1599 р. витримав облогу турецької армії.  Пожежа 1804 р. знищила всі дерев’яні елементи, й відтоді він у руїнах. За легендою, один із власників твердині скинув із Градної скелі слугу, який, рятуючи свою дитину, вбив скаженого хазяйського пса. Падаючи вниз, слуга прокляв убивцю, прокричав, що не мине й року, як той помре. Злісного князя через рік вкусила не менш зла гадюка і, приголомшений раптовим болем, він зірвався в прірву. Щоб знав…
Чахтіце: «подвиги» «кривавої графині» Баторі
   Найвідоміша власниця замку — Елізабет Баторі (1560 — 1614), яка увійшла в історію як Кривава Графиня, або угорська Дракула. Внесена до «Книги рекордів Гіннесса» за наймасовіше вбивство — близько 650 дівчат. Родом із давнього угорського роду,  народжена в інцесті, розважалась як вміла. Підглядала за тортурами, якими бавились батько і тітка, і почала їх наслідувати. Одного разу служницю, яка погано розчесала їй волосся, побила так, що забруднила свої руки по лікті кров’ю. Графині здалося, що шкіра від крові стала ніжнішою. З того часу кликала молодих дівчат «навчати благородних манер», а згодом їхні знекровлені тіла знаходили за територією замку. Наївно вірила, що криваві ванни збережуть їй красу і молодість, хоча, загальновідомо, що цьому сприяє тільки регулярний секс і біойогурти.  
    В 14 років пані «залетіла», і її видали заміж за графа Надашді, також дивного виродка, разом із яким вони любили віртуозно катувати слуг.
   Врешті на неї «настукав» власний племінник, й імператор послав у замок палатина Угорщини Юрая Турзо. Той знайшов тіла, і графиню замурували у вежі замку Чахтіце, залишивши вузьку щілину, щоб передавати їжу. Тут вона прожила ще три з половиною роки, у повній пітьмі, харчуючись лише хлібом і водою. Є версія істориків, що Турзо звів наклеп на Елізабет, бо хотів відібрати елітну нерухомість — замок.  
Трнава: тут творилась словацька мова
   Місто Трнава знамените хорошим пивом і тим, що воно першим на території Словаччини здобуло права міста — в 1238 році! Збереглася велика частина стіни ХІІІ століття і Бернолакові ворота, які 1938 року були названі так, на честь Антона Бернолака — творця словацької мови на основі трнавського діалекту. Офіційним же засновником літературної словацької мови на основі середньословацького діалекту є просвітитель, депутат Угорського парламенту Людовит Штур, якого ми всі постійно чомусь називали «Щорсом».
Нітра: колиска словацького християнства
   «Півтора Стрия», — з повагою зрік наш кок на в’їзді в населений пункт із токсичною назвою. Чи не найстарше словацьке місто, існувало вже на початку дев’ятого століття. Вважається колискою словацького християнства, в 829 — 833 рр. князь Прибіна покликав Зальцбурзького архієпископа освятити першу церкву. Тут же зупинялися Кирило і Мефодій. 
З розмови з моїм кумом Мирославом Мартином.
   — Миросю, от це пам’ятник Кирилу і Мефодію. Як думаєш, де тут Кирило?
   — Ясно, що зліва!
   — Чому?
   — Бо Мефодій — справа!
Банська Штявниця: ви відчуєте адреналін 
   На життєнебезпечних серпантинах дорогою до цього затишного міста ми всі дізнались, звідки саме у людини виділяється адреналін…
З розмови з моїм кумом:
   — Миросю, а як думаєш: у цих навколишніх селах є голови сільрад?
   — Ну, хіба відрізані…
   …Град розвивався як шахтарське містечко з добування руди, переважно срібної. Наприкінці XVIII ст. Банська Штявниця була третім за величиною містом угорського королівства, поступаючись лише Братиславі та Дебрецену. З 1993 року — в списку ЮНЕСКО.
   Тут залишилась клопачка — незвичайна вежа, увінчана фігурним, запозиченим у дерев’яних церков, шпилем. На башті стукали по милиці, сповіщаючи шахтарів про початок зміни. А також тут є дуже незвична гармата, про призначення якої ми висловили один одному низку просто неймовірних еротичних фантазій.
Банська Бистриця: вразили монстри в салоні
   Шахтарське місто, тут переважно добували мідь. У 1944 р. це місто стало центром Словацького національного повстання, яке німці придушили, а СРСР на поміч не прийшов. Росію словаки люблять: РФ провадить у всій країні велику агітаційну роботу.
   Місто сподобалось, хоча і не вразило: особливо запам’ятався на фоні фонтана пам’ятник «советским солдатам, которые пали за независимость СССР», два білих монстри в салоні, які пильнували припарковане дороге авто, мила хода ясельних малюків, котрі разом із вихователями ходили вигулювати іграшкового удава, а також — майже повна відсутність вдень на вулицях людей, що притаманно для всіх невеличких міст Словаччини…  
Кошице: місто костелів і синагог
   У 1369 р. Кошице отримало міський герб, найдавніший зі згаданих у Європі. Ви будете здивовані, але у кінці XV століття воно мало 10 тис. мешканців і було серед найбільших в Європі. В  місті багато синагог.
   Костел Cв. Михайла був цвинтарною каплицею біля собору. В XVII ст. — єдина церква, де Богослужіння велося словацькою. Костел Cв. Трійці — колись тут був Королівський будинок, де місцевий капітан поселив єзуїтів. В 1619 р. протестантські гайдуки закатували трьох із них  — це так звані «кошицькі мученики». В 1681 р. на цьому місці збудували єзуїтський костел. У крипті поховані члени родини Ракоці — княжна Софія Баторі та її син Франциск I. Домініканський костел Успіння Діви Марії. 1556 року згорів, а його руїни стали міським звалищем. Лише в 1699 р. відновлений у бароковому стилі. В 1846 р. знову згорів і відновлений тільки через 50 років. Склепіння в ньому оформлене так, що виникає ілюзія, ніби стелі нема і згори відкрите небо. 
Давньоруський Пряшів: осередок українства 
   Існував десь з ІХ ст. як давньоруське місто, що входило до складу Русі, потім Галицько-Волинського князівства. В 1299 р. здобув статус королівського міста. З 1816 р. — головне місто Пряшівської єпархії УГКЦ. На поч. 1850-х заходами О. Духновича став осередком української культури — було засноване «Літературноє заведеніе пряшевськоє», потім Общество Івана Христителя. Але вони мали здебільшого москвофільську орієнтацію. Є тут навіть україномовні видання та радіомовлення, діє Український народний театр.
Братислава: центр п’яти столиць
   За час існування Братислава п’ять разів ставала столицею, і кожного разу іншої держави. Має кілька назв: німецьку Пресбург, угорську Пожонь. Обережно — є російські туристи!
   Хоча найбільше люду фотографується біля пам’ятника сантехніку Чумилі і пам’ятника Піжону, але справжньою  окрасою є Кафедральний Собор Святого Мартіна. В 1563 — 1830 рр. тут коронували на престол 18 королів і королев Угорщини. Про коронацію Марії Терезії й дотепер нагадує 300-кілограмова корона на позолоченій подушці, встановлена на 85-метровій вершині собору. Єпископський палац побудований у 1770-х рр. як зимова резиденція для Примаса Угорщини. На вершині герб і кам’яний кардинальський капелюх вагою 150 кг. Нині резиденція мера Братислави. 
   У продажу є багато фігурок чортів, яких, до речі, колекціонує відомий львівський краєзнавець Юрій Лобан.
   Палац Грассальковича — нині резиденція Президента Словаччини. За палацом у парку — фонтан із голими дівками, яких ми так і не побачили через капітальний ремонт споруди, але обов’язково ще до цього питання повернемось...
Микола САВЕЛЬЄВ
 Львів — Сянок — Свидник — Бардіїв — Руська Воля — Стара Любовня — Списький град — Левоча — Кежмарок — Попрад — Ружомберок — Оравський град — Жиліна — Чичмани — Бойніце — Тренчин — Бецков — Чахтіце — Подолє — Смоленіце — Червоний Камінь — Братислава — Трнава — Нітра — Хронський Бенадік — Банська Штявніца — Зволен — Банська Бистриця — Словенська Люпча — Рожнява — замок Красна Горка — Кошице — Пряшів — Сянок — Львів

 Опубліковано : 03.10.19 | Переглядів : 576

Читайте також:
Обличчя номера

Завантажити номер

 
Календар
« Лис.2019
Пн.Вт.Ср.Чт.Пт.Сб.Нд.
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
252627282930 
 
Реклама