Головна        Новини        Соціум        Політика        Економіка        Культура        Спорт        Репортаж        Кримінал        Довкілля        Зоо SOS       

Пошук :
З болота — в заповідники!

З болота — в заповідники!

Як створити заказник на території міста

Два роки тривав процес створення ландшафтного заказника місцевого значення «Торфовище Білогорща». Наприкінці жовтня сесія Львівської обласної ради внесла його в перелік заповідних об’єктів Львівської області. Площа заказника — 58,8 га торфово-болотних угідь. За результатами досліджень фахівців львівських наукових установ, тут росте 42 види рідкісних рослин та зафіксовані місця поширення 25 видів тварин. Про особливості кампанії зі створення заказника «Ратуші» розповіла активістка Наталія Кузьма, яка зініціювала й реалізувала цю ідею. 


Чому про це варто розповідати 

   — Мені важливо, щоб про створення заказника дізналося якомога більше людей. Чому? Насамперед — хочу привернути увагу до екології. Нагадати, наскільки важливо думати про те, щоб не опинитися невдовзі в бетонних джунглях. Заказник «Торфовище Білогорща» — один із малих кроків у намаганні цьому запобігти, адже торфи створюють санітарну зону і мають властивість вбирати шкідливі речовини. Це легені міста, вони фільтрують частину повітря. По-друге, на цій території є червонокнижні рослини й занесені до Червоної книги або захищені Бернською чи Рамсарською конвенціями дрібні тваринки і пташки. Збереження флори і фауни важливе для екобалансу, а також працює на позитивний імідж міста. Що цікаво, «Торфовище Білогорща» — перший заказник у межах міста, а не на території області. Крім того, історія його створення — рольова модель, приклад для тих, хто хоче щось змінити і думає, що це неможливо. Якщо підготуватися і працювати покроково, то все можна реалізувати.

Що необхідно для вдалої адвокаційної кампанії

   — У цій історії все починалося з електронної петиції про створення заказника. Це була перша петиція в місті з голосуванням тільки через банк ID. Збираючи голоси, я водночас популяризувала цей спосіб електронної демократії. Вчила людей не боятися голосувати, і потім вони були готові обирати проєкти громадського бюджету. Також я гуртувала спільноти людей, які довідувалися про цінність території. Мало хто знав, що 1939 року ця місцевість була пам’яткою природи. Через 80 років ми відновили історичну справедливість.

   Територія заказника має двох землекористувачів — Зимноводівську ОТГ і Львівську міську раду. У процесі створення заказника потрібно було працювати з ними, а також із Львівською обласною радою. Після того, як петиція набирає необхідну кількість голосів, її розглядають міські депутати. Я виступила на сесії, яка одноголосно підтримала створення заказника. Але без подальшого постійного «довбання» з боку активістів процес би не рухався. Кожен, хто береться за таку справу, має розуміти, що це гра надовго, що не вдасться перекинути все на чиновника, бо він наразі мало мотивований. Я знайшла людей, які мене підтримали, зокрема депутатка Львівської міської ради, голова екологічної комісії Ірина Оршак, депутати-мажоритарники від Білогорщі Тарас Гупало й Олена Пасевич. Допомагали у співпраці з Зимноводівською ОТГ, в роботі з управліннями Львівської міської ради.

   Серед головних чинників успішності будь-якої адвокаційної кампанії (коли я як активіст беру ідею та реалізовую її) — комунікація. Об’єднати людей, домовитися з ними, знайти їхні інтереси. Не акцентувати на своїй хорошості, а говорити, що виграє кожен із залучених — Львівська міська рада, Зимноводівська ОТГ, Львівська обласна рада, мешканці, які проголосують за петицію. Важливо комунікувати з засобами масової інформації. Я залучала екологів, які поширювали інформацію, співпрацювала зокрема з організацією «Екологія — Право — Людина». Інесса Шемелинець з обласного управління екології порадила створювати заказник не загальнодержавного значення, як я спершу планувала, а місцевого. Не маючи досвіду, я могла б наполягати, й ідея загинула б у Кабміні. Тому люди — головне. Важливо також працювати з інформацією, бути компетентним, щоб щоразу, коли приходиш на переговори, вміти переконати.

Бонуси і дивіденди

   — Нині триває етап юридичного завершення процедури, далі — створення програми ревіталізації. Зроблять охоронне маркування, розмістять інформаційний стенд, тоді почнеться ревіталізація. Торфи — це болотні угіддя, тому територію заказника наповнюватимуть водою. Підземні потічки не почищені, і земля висихає. Коли їх відновлять, місцевість донаводнять, торфи більше не горітимуть. Ще один бонус — територія стане ресурсом запасу води, що теж важливо. На Білогорщі досі нема каналізації, криниці всихають, а кількість населення збільшується. Неправильне використання земель теж сприяє тому, що землі висихають, і ми зможемо зупинити цей процес. Внаслідок ревіталізації відновиться популяція тварин та рослин, що дуже важливо з екологічного погляду. Ті, хто мислить на два кроки наперед, розуміють, наскільки цінним капіталовкладенням є екологія. Вона забезпечує розвиток мікрорайону, сприяє поліпшенню здоров’я мешканців, підвищує імідж перед Європою, дає змогу розраховувати на гранти в рамках спеціальних програм зі збереження ветландів (так називають болотні угіддя).

Розмовляла Наталя ДУДКО

Коментар

   Богдан ПРОЦЬ, кандидат біологічних наук, керівник ГО «Дунайсько-Карпатська програма»: 

   — Довкола Львова завжди були торфові болота, водно-болотні угіддя. Тому створення невеликої охоронної території — найменше, що можна було зробити. У 90-х роках я бував там, і місцевість мала зовсім інший вигляд: більш заводнена, росли орхідеї. Відтоді ділянка зменшилася на 25-30 %. Важливо зазначити, що природоохоронні території не є територіями особливого заповідання, їх можна використовувати. Люди можуть милуватися красою, рослини і тварини — переходити на інші місця.

   Щодо природних територій у місті, то ізольовано, в оточенні будинків, вони довго не існуватимуть. Потрібно з’єднувати їх між собою, забезпечувати максимальні природні коридори між будинками. Але ці ділянки мають бути облагороджені, а не скидатися на джунглі чи хащі з інвазійними видами з Північної Америки. Вони потребують природних видів дерев — тих, що ростуть у лісах довкола. У Львові насамперед доцільно садити липу, природний ясен. На них житимуть комахи, це сприятиме відновленню екосистеми. У 70-80-х роках чимало вулиць міста засадили пенсильванським ясеном. Він створює величезну кількість насіння, яке машини вивозять за межі міста. Воно осідає в річках, вздовж них виростають дерева, що знищує природні екосистеми. Натомість липа, платан — види, які зменшують загазованість міст, не руйнують асфальту, бо коренева система йде вниз.

 Опубліковано : 28.11.19 | Переглядів : 509

Читайте також:
Обличчя номера

Завантажити номер

 
Календар
« Гру.2019»
Пн.Вт.Ср.Чт.Пт.Сб.Нд.
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031     
 
Реклама