Головна        Новини        Соціум        Політика        Економіка        Культура        Спорт        Репортаж        Кримінал        Довкілля        Зоо SOS       

Пошук :
Домівка Пумби, Бембі, Бро та К0

Домівка Пумби, Бембі, Бро та К0

Коли потрапляєш у такі притулки для братів менших, як Домівка врятованих тварин, що під самим Знесінням, на вулиці Довбуша, 24, то думки витають не тільки навколо тварин. Думається також і про людей: про тих байдужих, через яких ці тварини опинилися скривдженими, і з вдячністю — про тих, які зробили порятунок цих тварин своєю місією.


   «Закупили сіно, бо нам закінчилось, збирали якраз кошти з допомогою небайдужих львів’ян. У нас сіно було розраховано тільки на одного коня, а тепер вже шестеро — викупили поні з цирку, а ще є кози, — каже Орест Залипський, керівник зоологічного відділу при Знесінні, інакше кажучи — Домівки врятованих тварин. — В нас усе почалося з коня Орлика, якого викупили, бо його хотіли здати на м’ясо, і двох кіз. Потім ми забрали лисицю, її тримали на приватному подвір’ї, пізніше з поліцією забрали сову. Насправді ніхто про створення Домівки не думав, це мав бути такий зоокуток, де житимуть кілька тварин. Але потім тварина за твариною — і понеслось».

   Далі екскурсію «газдівкою» для нас проводить працівниця Домівки Анастасія ШТОКАЛО. Настя про кожну тваринку знає стільки подробиць, скільки не кожна вихователька знає про своїх підопічних.

Бембі, лисиці та єнотовидні собаки

   — В цьому вольєрі живуть шість лисиць. Спершу було лисеня, яке сиділо в котячій переносці. Його волонтери забрали, виходили, воно виросло. Цей лис ручний, може їжу з рук взяти. А оцих лисів забрали в браконьєра, який має ферму. Він їх ловив у капкан, бо вони в нього крали птицю. І згодився їх віддати. Вони були в поганому стані — з виламаними зубами, налякані, виснажені. Потім була історія, що в одному селі людям лисиця задушила гуску. Ті люди знайшли лисячу нору, лисицю і одне з дитинчат вбили, а інших не встигли, бо один чоловік забрав їх від них і віддав сюди. Вони, поки були малі, жили окремо, а виросли і доєдналися до всіх. Плануємо збільшити вольєр, але, на жаль, не вистачає матеріалів, та й погода не дозволяє.

   — А в природні умови їх уже не вдасться повернути? — питаю.

   — Вони вже звикли до людей, довіряють їм. До того ж нині дуже багато людей відстрілюють лисиць, нібито для того, щоб контролювати сказ. 

   Ще є такі лисиці, що їх готували для притравних станцій, на них мисливці нацьковують собак, щоб ті вчились полювати. Тим тваринам виривають кігті, зуби вибивають, щоб вони не могли поранити собак. Або зв’язують морду, і тварина просто не може захищатися, собака її розриває. Якщо тварина виживає, то її заново підшивають, підліковують — і знов, і так доти, доки вони остаточно помирають. Тепер іде боротьба, щоб заборонити ці притравні станції, бо нині вони, на жаль, не заборонені законом.

   Підходимо до вольєра з єнотовидними собаками. «Багато людей плутають їх з єнотами.  Нам привезли пару, браконьєри теж готували їх на притравну станцію, коли вони потрапили сюди, то самка була вагітна, і згодом народила шестеро малят. Тепер роблять вольєри, плануємо їх переселяти, щоб вони більше мали простору», — каже піклувальниця.

   «Тут у нас живе козуля, це хлопчик, Бембі. Його десь у Самбірському районі люди знайшли ще зовсім маленьким, він в ожиннику заплутався. Селяни забрали його додому, тримали прив’язаним на шнурку. В тих господарів була маленька дитина, яка ним бавилася, тішилась, але згодом, коли він почав дорослішати, ріжки почали рости, то став трохи агресивний і непотрібний господарям, і вони його теж вирішили продати. На нього були покупці — єгері з лісу, які хотіли його викупити. На щастя, вдалося випередити їх і викупити його сюди, в притулок.

   — Як ви дізнаєтесь про таких тварин?, — цікавлюсь.

   — З різних джерел, або люди переказують, або на чорних ринках, сайтах. Раніше ще на OLX було дозволено в вільному доступі продавати єнотовидних собак, лисиць, це була не проблема. Тепер уже домоглись того, що на сайтах заборонено продавати таких тварин.

   — А на викуп тварин місто гроші виділяє?

   — На викуп — ні, це суто на пожертви львів’ян.

Круторогий Боря і  пташине царство

   — З яких регіонів тварин привозять?

   — З різних областей: лелеку з Івано-Франківська везли, вовків — із Житомирської області. От Боря, наприклад, з Перемишлянського району, — Настя підходить до гірського козла з епічно великими закрученими рогами. — Він жив в однієї жінки в приватному господарстві, перед зимовими святами вона хотіла його пустити під ніж. Боря — теж один з найперших мешканців Домівки. Йому приблизно три роки. Він дуже любить увагу, а без неї сумує. Тепер хлопці зробили йому такий будиночок, всі його бачать, підходять, він теж підходить до людей, і вітається.

   Це вухаті сови. Вони до нас потрапили ще зовсім малесенькими, в пуху. Ми брали рукавиці (бо в них такі кігті гострі, чіпляються в тіло) і кожному в дзьобик запихали по шматочку, серця курячі їм різали, і виходили. Думаю, якщо їх випустити в природу, і буде бігти миша, вони навіть не знатимуть, що це їхня здобич.

   А тут — живе Соня, сіра сова. Її браконьєр маленькою витягнув ще з гнізда і потім хотів продати, її вдалося з поліцією вилучити. Вона теж змалечку в нас, тому не зможе дати собі раду в природі. А інші її товаришки — одна влетіла в якийсь паркан, дуже сильно вдарилась головою, ми їй кололи різні підтримувальні ліки, інша теж вдарилась, впала, ми сумнівались, що виживе. Їх раніше масово винищували через те, що ставили опудала по ресторанах різних, кафе. Це дуже добре, що нині відновлюється їхня популяція. В нас, тут в парку, літає сова, прилітає до них, коли стемніє, вони перегукуються собі.

   А ось там — боривітри, з родини соколів, хижаки. Ці пташки можуть жити навіть у міських будинках на дахах, люди приносять навесні і влітку маленьких пташенят, які випали з гнізда і ще не вміють літати. Вони виростають, і ми їх відпускаємо. В нас було таких 8-10 влітку, і всі полетіли здорові, а цих, на жаль, довелось залишити, бо в них поранені крила. Коли до нас потрапляють птахи і в них є всі шанси жити в природі, то ми їх, звичайно, відпускаємо.

Орлик, Кузя, Мілка, Сивий

та ослик Бро

   «Тут, у нас стайня, проходьте, — каже Анастасія. — Це — Орлик, якраз той кінь, з якого почалася історія притулку, ослик Бро, якого викупили в господарів, які за ним дуже погано доглядали, він стояв у неприбраній стайні. Ось Кузя — білий козлик — і коза Мілка, їхня господиня вже не мала можливості їх утримувати, їй було шкода їх зарізати, і вона їх просто віддала нам.

   А це — кінь Сивий, йому 26 років. Бачите, у нього пошкоджений, прогнутий хребет. Він жив у селі під  Львовом, тягав великі вози, а коли не було для нього роботи вдома, його здавали в оренду. Люди розказували, що він якось впав, його били металевою трубою, він не міг встати. Одна жінка прийшла сюди в сльозах, казала, що його здають на м’ясо, що вона за свої гроші його викупить і просила, щоб ми його прийняли. Привезла сіно. Це було торік у листопаді. Вона його й далі навідує час від часу. Сивий був переляканий, людям не довіряв, а зараз більш-менш спокійний. До нас приїжджали люди з особливими потребами, і для них проводили тут сеанси іповенції, — це різновид кінної терапії, спілкування з конем без верхових навантажень – гладити, доглядати, годувати яблуками. Це і на людей дуже позитивно впливає, і для коня — теж спілкування. Ще й кінь має бути такий, як Сивий у нас — дружелюбний, добрий».

   Через стінку мешкають три поні, врятовані з пересувного шапіто, який гастролював Європою. «В Європі нині заборонено тварин використовувати в цирках. Вони вже стали непотрібними, їх продавали, ми вирішили викупити, щоб вони знову не потрапили в якийсь цирк.  Їх продавали за 10 000 грн кожного».

«Заберіть нашу собаку»

   — Тут у нас мешкають вовки, — провадить нас далі Анастасія. — Це брат і сестра. Зробили їм великий вольєр, вчепили величезний банер із зображенням лісу, щоб вони затишніше почувались. Вони були в Житомирському СІЗО, їх доглядали ув’язнені. Цих вовків мали пристрелити, бо вони не давали потомства. Але вирішили спробувати підзаробити на них — поставили ціну 4 тисячі гривень. Ми про них дізналися і збирали цілим Львовом кошти, щоб викупити.  Вони спершу були дуже налякані, трусилися. Не знали, що таке м’ясо, бо їх у СІЗО годували звичайними кашами. Тепер уже не є такі боязкі, буває, як мають настрій, до людей підбігають, до сітки тичуть носиками.

   А собак, що в цьому вольєрі — їх цуценятами, дев’ятеро малят, викинули на смітник у коробці. Хлопчиків вдалося прилаштувати, а дівчаток наразі ніхто не захотів, і так вони залишилися. Хоча ми гарантуємо стерилізацію за віком, вони вакциновані. Ляля — собачка з трьома лапами, вона потрапила під поїзд, і їй відсікло кінцівку. Хотіли б, щоб знайшлася людина, яка б її взяла додому, було б прекрасно, якби це був якийсь особняк з подвір’ям, де б вона могла добре почуватись, бігати, бавитись. Але частіше, на жаль, — зітхає Настя, — нам дзвонять, щоб, навпаки, віддати тварину: «Ми виїжджаємо за кордон, заберіть нашу собаку». Ми кажемо:  «Ви своїх дітей теж залишаєте, коли виїжджаєте?».

   Ось кролики, врятовані від забою. Люди звертаються: «Ми викупимо тварину, чи можете взяти її під опіку?». Наприклад, цього темного кроля влітку принесли дівчата-студентки, вони приходять до нього час від часу з морквою, яблуками, радіють, що вдалося врятувати».

   — А взагалі багато людей приходить?

   — Так, в нас відчинено щодня, працюємо без вихідних. Є волонтери, які приходять час від часу — хтось до котів, хтось до собак, хтось до єнотів — до кого більше душа лежить. Допомагають із доглядом. Ми вішаємо таблички, який хто корм їсть. Бо часто люди не розуміють і пхають різну їжу у вольєри, а потім тваринам стає погано.

Хто-хто в «Рукавичці»?

Єноти, дикобрази і Пумба

   «У цьому приміщенні в нас «рукавичка»: мали бути тільки гризуни, але забрали з вольєрів і прилаштували на зиму тварин із цирку: носух, двох єнотів і дикобраза. Вони потрапили до нас у непоганому стані, нагодовані, з документами, але жили в пересувному цирку і стресували від постійних переїздів. 

   Ось кабанчик Пумба, він схожий на в’єтнамську свинку, але має смуги на спині. Він бігав вулицями Рясного, собаки притягнули його людям на подвір’я, пошматували спину. А всі ці кролики, морські свинки — це все тварини, які колись удома жили, а потім стали непотрібними людям...

   Вгорі, в клітках, живуть шиншили з хутряної ферми, їх розводили на продаж. Їх було 14, теж вдалося їх викупити, по 200 грн власники продавали, бо закривалися і хотіли швидше позбутись», — розповідає наш гід Анастасія.

   Коли ми ходили повз клітки, кролі та морські свинки та інша живність заметушились і почали подавати голоси, чекаючи від нас якихось смаколиків. А можливо, вони чекали на свого майбутнього господаря?

Світлана ПАВЛИШИН, фото Олени ЛЯХОВИЧ

Коментар

   Орест ЗАЛИПСЬКИЙ, керівник зоологічного відділу (Домівка врятованих тварин) при парку Знесіння:

   — В січні минулого року ми створили цей зоологічний відділ. В нас четверо працівників: я — керівник, спеціаліст зоологічного відділу і два працівники. Люди почали отримувати заробітну плату, це заохочення для дівчат-студенток, які в нас працюють. Бо на таку мізерну зарплату, яку дає держава, ніхто не хоче працювати, а студенти діляться по півставки. Люди завжди не можуть безкоштовно це робити, бо потрібно цілими днями, і вечорами, і ранками тут бути. Волонтери  також час від часу приходять допомагати. Є постійні люди, є такі, що прийдуть кілька разів і розуміють, що це не їхнє. Бо це всі думають, що ти прийшов, побавився з тваринами, а насправді їх треба доглядати, прибирати за ними, це і бруд, і запах... Ми часто стикаємось із негативом. Мешканці навколишні, що самі живуть на самозахопленій території, бо це землі парку, жаліються, що їм віслюк кричить, вовки виють. Інші люди дзвонять: «Я привезу вам кота, ви мусите його взяти». Ми стараємось брати, але в нас на день десь сім-вісім дзвінків, що привезуть кота. Якби ми всіх брали, то тут вже була б котяча ферма. А громадяни якщо когось привезли, то вони вважають, що вони вже тваринку і врятували, переклавши свою відповідальність на когось іншого.  Якби не львів’яни, Домівки вже би давно не існувало, бо тих коштів, які дає місто, 100 тисяч на рік, нам може вистачити на два місяці, щоб прогодувати всіх тварин. Стараємось із іншими зоозахисниками не дуже стикатись, бо вони теж є різні. Коли зоозахисники збираються разом, це ще крутіше, ніж сварки в передачі «Говорить великий Львів», — жартує Орест. — Тому намагаємось іти окремою течією. Але є люди, які не називають себе волонтерами, просто приходять і допомагають.

 Опубліковано : 10.02.20 | Переглядів : 2936

Читайте також:
Обличчя номера

Завантажити номер

 
Календар
« Тра.2020
Пн.Вт.Ср.Чт.Пт.Сб.Нд.
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
 
Реклама