Головна        Новини        Соціум        Політика        Економіка        Культура        Спорт        Репортаж        Кримінал        Довкілля        Зоо SOS       

Пошук :
“Не треба думати мізерно...”
“Не треба думати мізерно...”

“Нині багато говорять про нашу поразку. Але чи ми програли? Так, нині це виглядає як трагедія. Але так іде історія, це її кроки. Маємо набратися сил, спокою, доброго гумору. Сміх перепалює, а в сльозах можна втопитися”, — сказала Ліна Костенко під час презентації перевидання “Берестечка” 22 березня в Києві. 
19 березня їй виповнилося 80, і вона вирішила зробити подарунок своїм читачам — нові книжки.  

Окрім розкішно виданого історичного роману у віршах “Берестечко” з ілюстраціями Сергія Якутовича, от-от має вийти збірка поезій “Гіацинтове сонце”, з репродукціями картин Івана Марчука та піснями Ольги Богомолець, а також роман “Записки українського самашедшого”.

В ювілейних і неювілейних висловлюваннях про знакову представницю покоління українських “шістдесятників” у літературі Ліну Костенко промовцям легко збитися на пафос, хай навіть і щирий. Тому найкраще про неї говорять її вірші та вчинки. У поезії і в життєвій позиції Ліна Костенко — цілісна. Легендами обросла реальна історія про те, як Ліна Василівна дала публічного ляпаса одному з чиновників від культури за заборону вистави “Маруся Чурай”, її відмова прийняти орден з ремаркою “Політичної біжутерії не ношу”.

Поетеса двічі йшла у внутрішню еміграцію: писала в шухляду за часів радянської цензури та після здобуття незалежності. За цей час майже не давала інтерв’ю (однак усе висловила свою позицію під час Помаранчевої революції, а торік дала прес-конференцію про 23-річчя Чорнобильської трагедії) і не видавала нових творів. І, до слова, дехто в такому її суспільному й літературному мовчанні вбачає кокетство. Однак — словами Ліни Костенко, “Не треба думати мізерно, / Безсмертя є ще де-не-де...”.

Під час презентації “Берестечка”, як інформує сайт радіо “Свобода”, сказала: “Україна стала незалежною, і я була щаслива. Але раптом українська історія, українські письменники, “шістдесятники”, такі люди, як я, стали смішними й нікому не цікавими. І ми, вийшовши з часу, де треба було боротися за кожну свою строфу, де ми боролися за кожний ковток свободи й за своє право бути українцем, не встигли й духу перевести, як стали знову незрозумілими й непотрібними. Молода українська література почала наввипередки матюкатися і назвала це виявом свободи. Хтось наполегливо вкладав у голови нового покоління через телебачення тезу, що “патріотизм — це останній прихисток для негідників”. І я подумала: мою мову загнали у матюки і написала: “Не хочу грати жодну із ролей у цьому сатанинському спектаклі”. Я гарно провела ці 20 років у внутрішній еміграції — або за письмовим столом і комп’ютером, або в етнографічних експедиціях у Чорнобильській зоні. Мене ніхто особливо не чіпав, мене якось обходили.

Моє “Берестечко” — це демонстрація того, що найбільша перемога — це перемога над власною поразкою”.

Наталя ДУДКО

 Опубліковано : 25.03.10 | Переглядів : 1913

Читайте також:
Обличчя номера

Oblyccja.jpg">

Завантажити номер

 
Календар
« Тра.2019
Пн.Вт.Ср.Чт.Пт.Сб.Нд.
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031  
 
Реклама