Зі соколом на плечі

Давньогрецька богиня Діана в усіх індоєвропейських народів вважається покровителькою мисливства. Власне богині мисливства і були присвячені Фестини, які 7 серпня відбулися у Шевченківському гаю. На фестиваль запросили гостей з України, Росії, Угорщини, Польщі, Білорусі, Литви, Канади, США, Німеччини, Іспанії… Організатори подбали про те, щоб висвітлити проблеми сучасного мисливства та повернути сучасника обличчям до славетної прадавньої історії. Варто лише згадати відомих українських митців-прихильників Діани в Україні: Остапа Вишню, Максима Рильського, Олександра Довженка, Юрія Яновського.

На вихідних у Самбірській виховній колонії пройшов ХІХ фестиваль “Червона калина” з тематикою “Ніхто не забутий, ніщо незабуте”.

“Складно було знайти нову напарницю. Чотири жінки приходили на цю роботу, і попрацювавши тут заледве кілька днів, ішли. Бо тут — бруд, нужда, лишаї”, — розповідає пані Марія. Вона показує свої руки: “Миєш це все після них — підлогу, слоїки, а потім руки чомусь сверблять. Я купую спеціальні креми, дезінфікую, підлогу теж мию з хлоркою”.

Шкіра, що “оживає” в руках майстра

Художник по шкірі... Рідкісна і, на перший погляд, мало зрозуміла професія. Пересічному обивателю важко пов’язати це автентичне мистецтво зі сучасним життям “у цифрових технологіях”. Так, колись гуцули шили постоли — шкіряні із закрученими носами черевики, монахи огортали Новий завіт у шкіряні палітурки, козаки підперезувались оздобленими поясами, князівни носили вишиті шкіряні тайстри... Нині ж люди перейшли, здебільшого, на пластик, целофан і дермантин. Проте є у Львові людина, яка свято береже традиції предків. Володимир Сидоренко — представник тієї самої рідкісної професії — художник по шкірі. Своє вміння митець передає широкому колу учнів, адже викладає у Львівській академії мистецтв на кафедрі дизайну костюма на відділенні художньої обробки шкіри.